Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 209/3190/20
провадження № 61-526св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Друга кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року у складі судді Байбари Г. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2, про скасування відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль "Nissan Qashgai" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Також у батька були грошові кошти в розмірі 12 000 доларів США, які він зберігав готівкою та щорічно декларував. 07 липня 2020 року вона звернулася до Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини. Крім неї, спадкоємцем першої черги є дружина батька - ОСОБА_2, з якою він зареєстрував шлюб 9 років тому. Інформація про іншого спадкоємця стала для неї несподіванкою, так як вона знала ОСОБА_2 як домашню робітницю батька, а про їх шлюб їй не було відомо, хоча вона часто бувала в гостях у батька і не бачила ніяких жіночих речей, які свідчили б про постійну присутність у квартирі батька жінки. Батько ніколи не розповідав їй про свій шлюб, а сусіди, з якими вона спілкувалася після смерті батька, казали, що батько проживав сам. Сторож на автостоянці, на якій батько залишав свій автомобіль, повідомив їй, що автомобіль забрав, начебто син її батька, надавши документи поліцейського та представившись ОСОБА_4 . 24 липня 2020 року вона звернулася до Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" та уклала договір № 1-4420008 про надання їй послуг з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2, однак ОСОБА_2 не пустила її у квартиру. Вона не може здійснювати збереження та охорону спадкового майна, яке від неї приховують навмисно, чим порушуються її права спадкоємця, які вона набула 07 липня 2020 року. Вважає, що спадкове майно може бути знищене чи взагалі вже знищене. 20 вересня 2020 року вона звернулася до Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про охорону спадкового майна, однак отримала відмову, мотивовану тим, що така охорона здійснюється до прийняття спадщини. Відмова нотаріуса є необґрунтованою та такою, що порушує її права як спадкоємця, а також суперечить нормам Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: зобов`язати державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Астахову О. С. скласти акт опису спадкового майна; вжити заходів щодо встановлення місцезнаходження спадкового майна - автомобіля "Nissan Qashgai" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; укласти з нею договір на управління спадщиною; вжити інших заходів щодо охорони та збереження спадкового майна, передбачених чинним законодавством.
У грудні 2020 року Друга кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що належним відповідачем у спорі про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - територіальна громада в особі відповідної ради. Оскільки спір щодо користування спадковим майном виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то Друга кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської областіє неналежним відповідачем у справі і позов мав бути пред`явлений до ОСОБА_2, яка прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 шляхом подання заяви про прийняття спадщини. Статтею 1283 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено здійснення охорони спадкового майна в інтересах спадкоємців, а не конкретно одного спадкоємця. Крім того, згідно з абзацом другим частини третьої статті 1283 ЦК України особи або органи, що вживають заходів з охорони спадкового майна, мають право укладати договори з третіми особами, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна. Однак в позовній заяві ОСОБА_1 просить укласти договір на управління спадщиною саме з нею, а не з третіми особами. При зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 надала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу "Nissan Qashgai" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що свідчить про знаходження цього транспортного засобу в неї. Тому відсутні підстави для вжиття заходів щодо встановлення місцезнаходження вказаного спадкового майна. Крім того, охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Закінчення цього строку відбудеться зі спливом шести місяців з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, тобто 11 грудня 2020 року, що унеможливлює виконання рішення суду з огляду на дату призначеного судового засідання в цій справі - 17 грудня 2020 року.
В письмових поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що після смерті її чоловіка ОСОБА_3 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль "Nissan Qashgai" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Іншого майна, яке підлягає розподілу між нею та позивачем як спадкоємцями ОСОБА_3, немає. Оскільки автомобіль було придбано в період її шлюбу з ОСОБА_3, то позивач має право спадкувати лише 1/4 частку автомобіля. Вона та позивач як спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_3 своєчасно звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, у зв`язку з чим нотаріусом була відкрита спадкова справа. Вона проживає та зареєстрована у спадковій квартирі, сплачує комунальні послуги, іншого житла в неї немає, тому вжиття будь-яких заходів щодо збереження майна є недоречним, а порядок розподілу квартири на частки є питанням поділу спадкового майна між нею та позивачем. Спірний автомобіль з 01 липня 2020 року знаходиться на платній стоянці за адресою: АДРЕСА_3, вона щомісячно сплачує по 600 грн за зберігання автомобіля на стоянці, тобто вона зберігає це майно для подальшого розподілу його в порядку спадкування між нею та позивачем. Що стосується грошових коштів у сумі 12 000 доларів США, які позивач включила до складу спадщини, то саме за ці кошти було придбано вказаний автомобіль. Тому підстави для задоволення позову відсутні.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про охорону спадкового майна, державний нотаріус діяла відповідно до вимог Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5). Охорона спадкового майна нотаріусами здійснюється в інтересах всіх спадкоємців, а також відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження майна до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Однак в позовній заяві ОСОБА_1 просить зобов`язати нотаріуса укласти саме з нею договір на управління спадщиною, тобто в порядку здійснення заходів щодо охорони спадкового майна заявила вимоги у власних інтересах, а не в інтересах всіх спадкоємців. Позивач та третя особа, які є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3, протягом встановленого законом шестимісячного строку звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, що свідчить про те, що вони прийняли спадщину. При цьому дії щодо охорони спадкового майна можуть бути здійснені нотаріусом лише до прийняття спадщини в інтересах всіх спадкоємців або за умови відсутності спадкоємців протягом встановленого законом строку для прийняття спадщини. Тому нотаріус не мав правових підстав вживати заходи щодо охорони спадкового майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Оскільки опис спадкового майна та передача його в управління виконується нотаріусом під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, то в нотаріуса також були відсутні підстави для опису спадкового майна та передачі його в управління позивачу. Крім того, при вирішенні питання про законність відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо охорони спадкового майна суд врахував, що це майно перебуває в одного із спадкоємців ( ОСОБА_2 ) і 11 грудня 2020 року закінчився строк, встановлений законом для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
08 січня 2022 року ОСОБА_1 подала засобам поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, а 31 травня 2022 року - уточнену касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 640/2983/17-ц, про те, що саме на нотаріуса, а не на заявника, покладено обов`язок встановити знаходження всього рухомого майна спадкодавця, готівкових та безготівкових коштів, якими він володів на день смерті (в тому числі речей, наявних в місці проживання померлого). Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні послався на вказану постанову Верховного Суду, однак не дав оцінки її доводам про те, що спадкове майно знаходиться у володінні ОСОБА_2, та дійшов помилкового висновку про залишення її апеляційної скарги без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
14 червня 2022 року справа № 209/3190/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 12 червня 2020 року Дніпровським районним у місті Кам`янському відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 448.
17 червня 2020 року ОСОБА_2, яка є дружиною померлого ОСОБА_3, звернулася до Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини за законом. Разом з цією заявою ОСОБА_2 надала нотаріусу свідоцтво про шлюб, видане 01 грудня 2012 року Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 515, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 . На підставі зазначеної заяви було заведено спадкову справу.
07 липня 2020 року ОСОБА_1, яка є дочкою померлого ОСОБА_3, також подала до Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заяву про прийняття спадщини, зазначивши, що крім неї, іншим спадкоємцем за законом є дружина померлого - ОСОБА_2 . На підтвердження своїх родинних відносин із спадкодавцем позивач надала свідоцтво про народження. Одночасно з цією заявою ОСОБА_1 подала до нотаріальної контори заяву, в якій просила не видавати ОСОБА_2 спадщину після смерті ОСОБА_3, так як вона буде звертатися до суду з позовом щодо права ОСОБА_2 на спадкування.