ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 201/1403/18
провадження № 61-661св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Солошенко Юлія Володимирівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 серпня 2019 року, ухвалене у складі судді Антонюка А. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня
2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Солошенко Ю. В., про визнання недійсним договору дарування частини квартири.
Позов мотивований тим, що 15 травня 2017 року вона уклала з
ОСОБА_2 договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В. Частка квартири належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом міської ради міста Дніпропетровська, та свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 18 жовтня 2016 року № 17032200.
Зазначала, що укладенню оспорюваного правочину передували тяжкі обставини, зумовлені смертю чоловіка та синів. Вона почала вживати алкогольні напої, познайомилась з жінкою на ім`я ОСОБА_3, у якої купувала спирт для власного вживання. Жінка запропонувала укласти з її дочкою - ОСОБА_2 договір дарування частини квартири в обмін на те, що остання буде за нею доглядати, купувати їжу, надавати фінансову допомогу тощо.
Вказувала, що фактично вона мала на меті укласти договір довічного утримання. Наразі їй 71 рік, спірна квартира, в якій вона і на теперішній час проживає, є її єдиним житлом, відповідач не надає їй матеріальної допомоги, не здійснює за нею догляду.
Просила суд визнати недійсним та скасувати договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1, який укладено 15 травня 2017 року нею і ОСОБА_2 та посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 серпня
2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним та скасовано договір дарування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 15 травня
2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В.
Врахувавши вік позивача, наявність у ОСОБА_1 спірного житла як єдиного, а також відсутність фактичної передачі квартири за оспорюваним договором обдарованому ( ОСОБА_2 ) та подальше проживання у спірній квартирі після укладення договору дарування, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання оспорюваного договору дарування часток квартири недійсним.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 серпня
2019 року в частині вирішення позовних вимог про скасування договору дарування скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про скасування договору дарування, суд апеляційної інстанції виходив з обрання неефективного способу захисту права.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору дарування, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 10 грудня 2019 року і направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована безпідставним відхиленням судом апеляційної інстанції її клопотань про допит свідків ОСОБА_4 (ріелтор, яка готувала документи для укладення оспорюваного договору) і ОСОБА_5 (чоловік відповідача) та сторін у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.
Вказувала про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 310/343/16-ц (провадження № 61-28821св18), від 9 вересня 2019 року
у справі № 757/43667/16-ц (провадження № 61-993св19), від 5 вересня 2019 року у справі № 522/11447/16-ц (провадження № 61-28948св18), від 27 лютого
2019 року у справі № 724/252/16-ц (провадження № 61-25944св18) та
від 3 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18).
Позиція інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для визнання недійсним договору дарування обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування часток квартири, відповідно до якого остання набула у власність 2/3 часток квартири
АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В. та зареєстровано за № 1851.
Зі змісту свідоцтва про право власності на житло від 4 липня 2001 року суди встановили, що вказана квартира належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї (синам)- ОСОБА_6 і ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача - ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_7 .
Суди встановили, що ОСОБА_1 після укладення оспорюваного договору дарування часток квартири 15 травня 2017 року та до теперішнього часу зареєстрована і проживає у цій квартирі, яка є єдиним житлом позивача.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від10 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу.
У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.