ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 826/20312/16
адміністративне провадження № К/9901/64321/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Катющенко В.П.) від 02 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Вівдиченко Т.Р., судді: Беспалов О.О., Парінов А.Б.) від 11 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання незаконними та скасування рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" (далі - ТОВ "Нікея-ЛТД", Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС, відповідач-1), Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі -ГУ ДФС, відповідач-2), Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі - ДПІ у Печерському районі, відповідач-3), в якому просило визнати незаконними та скасувати: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 19 травня 2016 року №0011331205, рішення ГУ ДФС від 01 вересня 2016 року №19553/10/26-15-10-01-35 та рішення ДФС від 28 жовтня 2016 року №23345/6/99-99-11-02-01-25.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначало, що отримало акт камеральної перевірки від 11 травня 2016 року лише 15 червня 2016 року й подало на нього письмові заперечення, проте податковим органом в порушення вимог пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України) оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято вже 19 травня 2016 року, тобто передчасно; крім того, ДПІ у Печерському районі не була уповноважена на прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а ГУ ДФС та ДФС - на розгляд скарг ТОВ "Нікея-ЛТД", оскільки вони не є органами Міністерства фінансів України, яким, в свою чергу, затверджено форму податкової декларації з ПДВ, відтак, в даному випадку, не підпадають під визначення контролюючих органів; разом з тим, в податковому повідомленні-рішенні йдеться про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, в той же час до позивача лише застосовано штраф у сумі 170,00 грн.; з огляду на викладене, вважає, що податкове повідомлення-рішення й рішення ГУ ДФС та ДФС, прийняті за результатами розгляду скарг позивача, є незаконними та підлягають скасуванню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, у задоволені позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши обставини справи та наявні в її матеріалах докази, прийшов до висновку, що спірне податкове повідомлення рішення прийнято ДПІ у Печерському районі на підставі, в межах повноважень та у визначений законодавством спосіб; разом з тим, рішення ГУ ДФС у м.Києві від 01 вересня 2016 року №19553/10/26-15-10-01-35 та ДФС від 28 жовтня 2016 року №23345/6/99-99-11-02-01-25 про результати розгляду скарг позивача не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для нього жодних правових наслідків у виді виникнення, зміни або припинення його прав, як і не породжують будь-яких обов`язків, оскільки за своєю суттю лише підтверджують обставини й мотиви прийняття податкового повідомлення-рішення.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм (зокрема, щодо ненадання оцінки кожному окремому викладеному у позові, апеляційній скарзі та письмових поясненнях на заперечення доводу Товариства, а також розгляд справи неповноважним складом суду), просило їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
Письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14 квітня 2016 року до ДПІ у Печерському районі ТОВ "Нікея-ЛТД" подано декларацію з податку на додану вартість з додатками 2, 3, 4, 5 за звітний період березень 2016 року на паперових носіях.
Листом від 19 квітня 2016 року №15925/10-26-55-08-05 ДПІ у Печерському районі відмовило ТОВ "Нікея-ЛТД" у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість за березень 2016 року та запропонувало подати її повторно у спосіб, передбачений пунктом 49.4 статті 49 ПК України.
Пізніше, 11 травня 2016 року посадовою особою ДПІ у Печерському районі проведено камеральну перевірку ТОВ "Нікея-ЛТД", за результатами якої складено акт №1133/26-55-11-05, яким встановлено порушення пункту 49.18 статті 49 ПК України внаслідок неподання податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2016 року.
Копію акту перевірки №1133/26-55-11-05 від 11 травня 2016 року отримано позивачем 15 червня 2016 року.
У зв`язку із виявленим правопорушенням, 19 травня 2016 року ДПІ у Печерському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0011331205, яким до ТОВ "Нікея-ЛТД" застосовано штрафну фінансову санкцію в сумі 170,00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення було предметом оскарження до ГУ ДФС відповідно до скарг від 02 липня 2016 року №214, за результатами розгляду якої останнім прийнято рішення від 01 вересня 2016 року №19553/10/26-15-10-01-35 про залишення його без змін.
06 жовтня 2016 року ТОВ "Нікея-ЛТД" звернулось до ДФС зі скаргою за №255-2 на прийняті ДПІ у Печерському районі та ГУ ДФС податкове повідомлення-рішення та рішення.
Рішенням ДФС від 28 жовтня 2016 року №23345/6/99-99-11-03-01-25 податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 19 травня 2016 року № 0011331205 та рішення від 01 вересня 2016 року №19553/10/26-15-10-01-35, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням та рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
Відповідно до статті 1 ПК України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Пунктом 7 вказаного Положення передбачено, що ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.
Згідно з Положенням про ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві остання є територіальним органом ДФС України, який підпорядковується ДФС та Головному управлінню ДФС у м.Києві.
Проаналізувавши вищенаведені правові норми, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що функції з проведення перевірок (у тому числі камеральних), складання за їх результатами актів та винесення на підставі них податкових повідомлень-рішень належать виключно контролюючим органам, зокрема, в даному випадку, - ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві, а тому визнали неприйнятними посилання Товариства про відсутність у неї повноважень для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Як встановлено судами та вже вказувалось в цій постанові, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача за результатами камеральної перевірки про порушення позивачем пункту 49.18 статті 49 ПК України у зв`язку із неподанням податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2016 року, наслідком чого відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України є накладення штрафу.
Пунктом 49.1 статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно пункту 49.4 статті 49 ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Безпосередньо податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
Сукупність наведених норм у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство зобов`язувало відповідних платників свій обов`язок щодо визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість реалізовувати шляхом подання декларації з податку на додану вартість саме в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК України, яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, законодавець не передбачив.
Так, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, податкова декларація з податку на додану вартість за звітний період - березень 2016 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперовому носії.
Наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №159/28289; набрав чинності з 01 лютого 2016 року; далі - Порядок) затверджено, зокрема, нову форму податкової декларації з податку на додану вартість та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.
Згідно із пунктом 2 розділу ІІІ вказаного Порядку декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 6 розділу I цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Тобто, позивач з 01 лютого 2016 року був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання Товариством цього обов`язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону.
Разом з тим, зміст встановлених судами попередніх інстанцій обставин дає підстави вважати, що позивач не скористався таким правом у спосіб, визначений законодавством, й не надіслав декларацію з податку на додану вартість засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, разом із доповненням.