ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Ткача І. В. у кримінальному провадженні за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року
Справа № 756/10060/17
Провадження № 13-3кс22
Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців.
Не погодившись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказані судові рішення і кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
На обґрунтування своїх вимог посилався, зокрема, на те, що висновок судово-медичної експертизи № 1136/2, проведеної на підставі постанови слідчого від 07 травня 2017 року, який не входив до визначеної групи слідчих, та висновок судово-медичної експертизи № 031-203-2019, в основу якого покладено висновок судово-медичної експертизи № 1136/2, є недопустимими доказами.
14 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалив передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п?ятої статті 4341 КПК України.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 серпня 2022 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнила частково: ухвалу Київського апеляційного суду від 19 травня 2020 року скасувала і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги засудженого, Велика Палата Верховного Суду встановила, що судом апеляційної інстанції в нарадчій кімнаті під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не вирішено клопотання сторони захисту про визнання висновку судово-медичного експерта ОСОБА_2 № 1136/2 про причину смерті потерпілого ОСОБА_3 недопустимим доказом (зареєстровано в апеляційному суді 06 грудня 2019 року). При цьому суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі послався на зазначений доказ як на доказ винуватості ОСОБА_1, а також на висновок судово-медичної експертизи, проведеної під час апеляційного розгляду з його урахуванням, та пояснення судово-медичного експерта ОСОБА_2, який його зробив.
Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано зазначила, що з урахуванням таких обставин від результату розгляду клопотання сторони захисту про визнання недопустимим доказом висновку судово-медичного експерта ОСОБА_2 № 1136/2 залежало остаточне рішення у кримінальному провадженні, а тому суд апеляційної інстанції, не вирішивши його, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що перешкодило ухваленню законного і обґрунтованого рішення та є безумовною підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції з призначенням нового її розгляду у цьому ж суді.
Також погоджуємося з необхідністю скасування судового рішення суду апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні, зокрема, у зв`язку з ненаданням судом оцінки доводам сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за частиною другою статті 121 КК України замість частини першої статті 119 цього Кодексу, а також щодо непроведення органом досудового розслідування огляду місця події.
Водночас у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий висновок щодо застосування норм права: "У випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи, суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити згідно з частиною першою статті 87 КПК України, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення".
Однак з таким висновком щодо застосування норм права не погоджуємось, а тому, керуючись частиною третьою статті 375 КПК України, вважаємо за необхідне викласти в цій частині окрему думку.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з положеннями частин першої - третьої статті 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.