Постанова
Іменем України
24 серпня 2022 року
місто Київ
справа № 640/13989/19
провадження № 61-19388св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С, Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2019 року, постановлене суддею Якушею Н. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у липні 2019 року звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 16 травня 2009 року до 25 січня 2011 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . Син проживає разом із нею. ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, навчання. Відповідач не намагається зустрічатися та спілкуватися з сином, всіляко ухиляється від обов`язку утримувати дитину, не бере будь-якої участі в забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду та лікування сина.
ОСОБА_1 зазначала, що факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків підтверджується розрахунком заборгованості за аліментами, розмір якої станом на 25 червня 2019 року склав 118 318, 00 грн, інформацією Комунального некомерційного підприємства "Міська дитяча поліклініка № 13" Харківської міської ради та Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради, які містять відомості про те, що усіма питаннями оздоровлення, лікування та навчання малолітнього ОСОБА_3 опікується його мати.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.
Третя особа проти задоволення позовних вимог не заперечувала.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 06 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, Київський районний суд м. Харкова у задоволенні позову відмовив.
Суд попередив ОСОБА_2 про обов`язок змінити ставлення до виховання дитини і поклав на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідач хоч і має заборгованість за аліментами, але неодноразово намагався виконувати рішення суду та здійснював перерахунок коштів позивачу за її адресою, зазначеною у рішенні суду, тому наявність заборгованості за аліментами на дитину не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав. Суд першої інстанції визнав висновок органу опіки та піклування поверховим. Довідки з навчального закладу та медичних установ, які містять загальні фрази щодо неучасті батька у вихованні дитини, не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.
Суд першої інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_2 має постійне місце роботи, немає доказів того, що він притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним ставленням до дитини, вчиняв насильство стосовно неї. Відповідачу раніше не оголошувалося попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і його поведінка не була предметом розгляду повноважних органів. ОСОБА_2 висловив бажання брати участь у вихованні дитини, тому суд зробив висновок про невстановлення підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав.
Також суд апеляційної інстанції оцінив наданий позивачем висновок експерта (фахівця з питань судової експертизи) від 16 листопада 2020 року № 2020/11/16 та зазначив, що цей висновок не є беззаперечним доказом необхідності позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його сина, оскільки небажання дитини спілкуватися з батьком може бути викликане тривалою відсутністю останнього у житті дитини.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 26 листопада 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:
- суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20);
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили певні докази, зокрема постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, розрахунок заборгованості за аліментами, висновок Департаменту служб у справах дітей щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, подання державного виконавця про оголошення відповідача у розшук, висновок експерта, докази на підтвердження порушення кримінального провадження стосовно відповідача за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України (за ухилення від сплати аліментів);
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у допиті свідків сторони позивача, натомість здійснив допит свідків сторони відповідача.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у січні 2022 року із застосуванням поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
ОСОБА_1 у січні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду заперечення на відзив, у якому просила задовольнити її касаційну скаргу.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 22 грудня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції та відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 16 серпня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 травня 2009 року до 25 січня 2011 року.
Сторони у справі є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із матір`ю.
Заочним рішенням від 03 червня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 березня 2010 року та до його повноліття.
Згідно з розрахунком, складеним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління у Харківській області, заборгованість ОСОБА_2 за аліментами на дитину станом на 28 жовтня 2019 року складає 126 458, 50 грн.
Відповідно до подання державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління у Харківській області від 27 червня 2019 року № 28377 боржника ОСОБА_2 оголошено у розшук.
Згідно з наданими відповідачем копіями квитанцій з січня 2019 року ОСОБА_2 перераховував ОСОБА_1 аліменти. Втім у листі Акціонерного товариства "Укрпошта" від 08 листопада 2019 року зазначено, що проведеною перевіркою виробничих документів згідно з наданими у запиті даними встановлено, що поштові перекази № № 0086, 0090, 0037, 0021, 0099, 0050, 0024, 0063, 0040 на ім`я ОСОБА_1 від ОСОБА_2 були повернуті на зворотню адресу та вручені відправнику.
У довідках Комунального некомерційного підприємства "Міська дитяча поліклініка №13" Харківської міської ради від 28 серпня 2018 року № 783 та від 11 червня 2019 року № 568 зазначено, що ОСОБА_3 знаходиться під наглядом лікаря - невролога з діагнозами вегетативна дисфункція, синдром лікворної гіпертензії, лікаря - кардіолога з діагнозом диспластична кардіопатія. Догляд та медичне забезпечення дитини здійснює мати.
У листі Харківської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів № 164 від 20 червня 2019 року № 510 зазначено, що ОСОБА_3 навчається у цьому закладі з 01 вересня 2016 року. Мати дитини ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_5 супроводжують ОСОБА_3 до та після навчання. Мати цікавиться навчальними досягненнями сина, підтримує постійний зв`язок із класним керівником, відвідує батьківські збори. Протягом навчання ОСОБА_3 батько хлопця ОСОБА_2 до класного керівника та адміністрації навчального закладу не завертався.
Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав від 11 вересня 2019 року № 572 орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки батько дитини тривалий час вихованням та утриманням сина не займався, не цікавиться станом здоров`я сина, його навчанням та дозвіллям, має велику за розміром заборгованість за аліментами на дитину, на засідання комісії не з`явився та про причини неявки не повідомив.
Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).