Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 607/27139/19
провадження № 61-12883св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовська Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір Івана Теодоровича,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2020 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 червня
2021 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Парандюк Т. С., Щавурської Н. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" (далі - ТОВ "МБТІ"), приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу
Серкізовська Т. Л., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І. Т., про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло та договорів купівлі-продажу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації згідно з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року
№ 14896.
27 лютого 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.
Зазначав, що вказане свідоцтво та договори є недійсними, оскільки спірна квартира належала його померлому братові ОСОБА_1, а він є його спадкоємцем за законом, прийняв спадщину після брата та повинен успадкувати квартиру АДРЕСА_1 .
Будь-якого свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації згідно з розпорядженням (наказом) від
07 серпня 1996 року № 14896 та зареєстрованого в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1996 року в реєстровій книзі за № 15145, ОСОБА_2 надано не було. Тому позивач вважав, що вона не мала права відчужувати спірну квартиру, а зазначені договори купівлі-продажу квартири
є недійсними.
ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 13 серпня 1996 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації згідно
з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року № 14896, на ім`я
ОСОБА_2 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 21 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовською Т. Л.
21 лютого 2019 року та зареєстрований за реєстровим № 133;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 27 лютого 2020 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений приватника нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І. Т. 27 лютого 2020 року та зареєстрований за реєстровим № 1198.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
18 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що наслідком угоди, укладеної поза волею власника, за яким право власності на спірне майно перейшло до добросовісного набувача, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, для такого витребування не потрібно визнавати недійсними свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації. Визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 215 ЦК України не є ефективним способом захисту права власника.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 5 000,00 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді у розмірі 7 140,00 грн є завищеним, витрати у вказаному розмірі не можна вважати обґрунтованими та дійсно понесеними у зв`язку із наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2020 року та на додаткове рішення Тернопільської області від 11 січня 2021 року залишено без задоволення.
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката Притули О. Б. та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року задоволено.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
18 грудня 2020 року залишено без змін.
Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 7 140,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі
2 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі
2 500,00 грн.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо суті спору та вважав рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від
18 грудня 2020 року законним та обґрунтованим.
Разом з цим суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат (вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу), оскільки дійшов висновку, що суд першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення безпідставно не врахував усіх обставин справи та не застосував норми процесуального права, які підлягали застосуванню.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову та здійснити перерозподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди встановили, що власником спірної квартири був ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, він жодних намірів і дій щодо відчуження вказаної квартири не здійснював, а квартира вибула з володіння власника поза його волею внаслідок підроблення свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня
1996 року, яке нібито було видане Міським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_2, і надалі була відчужена нею як особою, яка не мала права відчужувати спірне спадкове майно. Водночас суди необґрунтовано відмовили в задоволенні позову, оскільки, на їх переконання, визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 215 ЦК України не є ефективним способом захисту права власника;
позовними вимогами, разом з вимогою про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, була вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, видане 13 серпня 1996 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації згідно з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року № 14896 на ім`я ОСОБА_2 . Суди встановили, що вказане свідоцтво за ім`я ОСОБА_2 не видавалось, є підробленим, а власником спірної квартири був ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, є підстави для визнання зазначеного свідоцтва про право власності на житло недійсним, оскільки на момент його видачі воно безпосередньо порушувало права власника спірної квартири. Без визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року на ім`я ОСОБА_2, будь-який, а тим більше ефективний, захист порушених прав позивача є неможливим;
неможливим є захист моїх прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову, про який вказували суди попередніх інстанцій в оскаржених рішеннях як про ефективний спосіб захисту моїх порушених прав. Суди не визнали недійсним правовстановлюючий документ, на підставі якого діяла відповідач
ОСОБА_2, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, що виключає можливість витребування спірної квартири з незаконного володіння особи, у власності та володінні якої ця квартира перебуває на даний час. Таким чином, не скасувавши свідоцтво про право власності на житло, видане 13 серпня 1996 року на ім`я ОСОБА_2, суди позбавили позивача можливості захистити свої права, які, як встановлено судами, все ж таки порушені, у будь-який спосіб, у тому числі і шляхом пред`явлення віндикаційного позову;
захист прав шляхом задоволення віндикаційного позову можливий лише
у випадку, коли порушено права особи, яка є власником майна. Проте власником спірної квартири був ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки право власності на спірну квартиру на момент прийняття спадщини позивачем через неправомірні дії ОСОБА_2 було зареєстровано на інших осіб, що унеможливило отримання свідоцтва про право на спадщину. Позов у цій справі пред`явлений позивачем не як власником квартири, оскільки вона належала померлому ОСОБА_1, а як його спадкоємцем, що прийняв спадщину після смерті спадкодавця, проте позбавлений можливості реалізувати свої права відносно спадкового майна. Таким чином, позивач є заінтересованою особою, яка заперечує дійсність оспорюваних правочинів, і просив захистити його порушені права у спосіб, який прямо передбачений пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України. На переконання позивача, саме такий спосіб захисту порушених прав як пред`явлення вимог про визнання оспорюваних правочинів недійсними є належним та ефективним;
після смерті ОСОБА_1 у нього залишилось два спадкоємці за законом: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . У цій справі було порушено права позивача як одного з двох спадкоємців померлого ОСОБА_1, а тому він мав право лише на Ѕ частину квартири, що належала спадкодавцеві, яка в натурі не виділялась. Відповідно до норми статті 388 ЦК України витребування із чужого незаконного володіння є допустимим лише індивідуально визначеного майна. У зв`язку із цим, ефективний захист його порушених прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову є неможливим, що залишилось поза увагою судів обох інстанцій.
У вересні 2021 року від представника ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач обрав спосіб захисту, який не відповідає завданню цивільного судочинства, а саме ефективному захисту порушених, невизнаних або свобод чи інтересів особи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі
№ 638/2304/17 (провадження 61-2417сво19), від 11 грудня 2019 року у справі
№ 265/5040/13-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 263/4338/14-ц.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .
05 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса за місцем смерті брата ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої нотаріусом було заведено спадкову справу
№ 24/2019.
Після смерті ОСОБА_5 залишилось два спадкоємці за законом, позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2, які прийняли спадщину, проте не отримали свідоцтво про право на спадщину на вказане спадкове майно.
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_1 належить на право власності
ОСОБА_2 . Свідоцтво видано згідно з розпорядженням бюро технічної інвентаризації Тернопільської міської ради від 07 серпня 1996 року № 14896.
Проте розпорядження начальника Міського бюро технічної інвентаризації за
№ 14896 датоване 19 серпня 1996 було видане на ім`я іншої особи ОСОБА_6 та іншу квартиру на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з листом ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" від 22 жовтня 2019 року № 1412/07-2 станом на 29 грудня 2012 власником спірної квартири є ОСОБА_5 на підставі свідоцтва, виданого 15 серпня 1996 року відповідно до розпорядження органу приватизації від 07 серпня 1996 року № 14707. ОСОБА_2 не має зареєстрованого нерухомого майна у місті Тернополі.