Постанова
Іменем України
09 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 715/1588/19
провадження № 61-3415св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Глибоцького нотаріального округу Кінащук Надія Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2021 року
у складі судді Цуренка В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 03 березня 2022 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту спільного будівництва, визнання права власності на частку нерухомого майна та будівельних матеріалів і конструкцій, визнання недійсним договору довічного утримання.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 вказувала, що у лютому 2011 року вона переїхала жити в с. Стерче Глибоцького району Чернівецької області (далі -
с. Старче) до ОСОБА_4, з яким із моменту переїзду проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Шлюб між ними було зареєстровано 21 лютого 2012 року.
04 березня 2011 року вона була зареєстрована за місцем проживання -
у будинку на АДРЕСА_1 .
13 червня 2012 року її чоловік ОСОБА_4 набув права власності на вказаний вище будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами
на підставі договору дарування від 23 квітня 2012 року, згідно з яким його батько ОСОБА_3 подарував йому цей об`єкт нерухомого майна.
У період з 2012 року до 2015 року за їхні спільні кошти спірний будинок був перебудований, а саме: добудовані підвал, котельня, ванна, мансарда, збільшено кухню, перероблено сходову клітку на другий поверх, замінена підлога, залито стяжку, укладено плитку та теплу підлогу, проведено опалення, каналізацію
та воду, утеплено будинок та замінено вікна, двері, зроблено пічки на першому
та на другому поверсі. У зв`язку з поліпшенням площа житлового будинку збільшилась.
У квітні 2019 року ОСОБА_2 направила їй попередження про виселення
з будинку, де вказала, що на підставі договору довічного утримання
від 15 березня 2019 року, укладеного між нею та ОСОБА_3, вона набула права власності на спірний житловий будинок, а тому вимагає виселення.
На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд:
1) встановити факт проведення будівельних робіт, переобладнання
та капітального ремонту житлового будинку з господарськими будівлями
і спорудами, розташованого на АДРЕСА_1, спільно
з ОСОБА_4 у період з 2012 року до 2019 року;
2) визнати за нею право власності на 28,57 % вартості будівельних матеріалів і конструкцій, використаних для будівництва нерухомого майна, яке розташоване за вказаною вище адресою;
3) визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 15 березня 2019 року, зареєстрований в реєстрі під № 634.
У січні 2020 року третя особа ОСОБА_4 звернувся до суду із самостійними вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи вимоги, вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5, яка була й дружиною відповідача ОСОБА_3 . На день смерті матері за однією з нею адресою були зареєстровані та проживали ОСОБА_3 та він, ОСОБА_4, та саме вони є спадкоємцями за закону першої черги
і прийняли спадщину після її смерті.
У зв`язку з тим, що правовстановлюючих документів на будинок як нерухоме майно не було, будівництво житлового будинка та господарських будівель
і споруд було проведено з відхиленням від проєкту та окремі добудовані будівлі є самочинним будівництвом, після смерті матері оформити право на спадщину належним чином він не мав змоги. Крім того, нерухоме майно слід було ввести
в експлуатацію, що передбачало приватизацію земельної ділянки, на якій
це нерухоме майно розташоване.
Він самостійно, незалежно від батька, оформляв документи на спадкове майно, але через те, що головою будинку з господарськими спорудами
у погосподарській книзі в сільській раді був зазначений ОСОБА_3, то всі правовстановлюючі документи оформлялися саме на його ім`я.
ОСОБА_3 у 2009 році переїхав жити у с. Тереблече Глибоцького району Чернівецької області та 04 червня 2010 року зареєстрував там шлюб з іншою жінкою.
23 квітня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування житлового будинку, 13 червня 2012 року зареєстрований
в Глибоцькому КР БТІ.
У період 2012-2015 років після набуття ним права власності на будинок
на підставі договору дарування спірний будинок було перебудовано, побудовані нові господарські будівлі та споруди, проведено капітальний ремонт існуючих приміщень. Всі вказані роботи проведені ним спільно з дружиною ОСОБА_4 під час перебування з нею у шлюбі.
Посилаючись на викладене, просив визнати за ним право власності
на 1/2 частку будівельних матеріалів і конструкцій, використаних для будівництва нерухомого майна на АДРЕСА_1, та визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 15 березня 2019 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 634.
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 січня
2020 року позову заяву ОСОБА_4 та позовну заяву третьої особи -
ОСОБА_4 об`єднано в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та позовних вимог третьої особи ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_4 та третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку, що фактично позов подано з метою визнання права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомості. Матеріали справи не містять доказів збільшення вартості спірного житлового будинку
з господарськими спорудами та будівлями у зв`язку з поліпшенням
та будівництво допоміжних (господарських) будівель саме за рахунок
ОСОБА_4 та її чоловіка - третьої особи із самостійними вимогами у справі ОСОБА_4 .
Суд вказав, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно зі статтями 364, 367 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним договору довічного утримання, суд вказав, що позивач та третя особа із самостійними вимогами
не надали доказів, які б підтверджували, що у зв`язку з укладенням договору довічного утримання від 15 березня 2019 року порушено їхні майнові права
та інтереси, оскільки договір дарування спірного будинку з господарськими спорудами від 23 квітня 2012 року вже був скасований у судовому порядку,
як не довели і невідповідність оспорюваного договору довічного утримання вимогам закону та наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним. Не довели ОСОБА_4 і ОСОБА_4 і наявність обставин,
які б свідчили про протиправність дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при укладенні договору, заподіяння їм моральної шкоди або інше порушення їхніх цивільних прав.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2022 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з тим, що позивач і третя особа, яка заявила самостійні вимоги, не надали суду належних і допустимих доказів того,
що спірний будинок, який є власністю відповідача ОСОБА_2, за час перебування у власності третьої особи ОСОБА_4 у період з 2012 року
до 2018 року істотно збільшився у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат власника майна. Крім того, відсутній перелік самих будівельних
та конструктивних матеріалів, на які позивач та третя особа просять визнати право власності.
Апеляційний суд вважав правильним і висновок суду першої інстанції про недоведеність інших позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітня 2022 року третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_4 подав
до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2021 року
та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2022 року
і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструкцій, використаних для будівництва нерухомого майна на АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 15 березня
2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Вказує у касаційній скарзі, що звертаючись до суду з цими вимогами він мав
на меті саме визнання за ним права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструкції, використаних для будівництва будинку, як на частину нерухомого майна, вважаючи, що він має право на будівельні матеріали, використані під час будівництва та капітального ремонту будинку, згідно
з наданим суду переліком.
Також вважає, що перебудований будинок є об`єктом самочинного будівництва та не може бути об`єктом договору довічного утримання; зазначає.
На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суд повинен був дати оцінку правомірності відчуження будинку за договором довічного утримання та тій обставині, що ОСОБА_2 звернулась до них із позовом про виселення
з будинку.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 також вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права і посилається на висновки Верховного Суду, викладені
у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 715/1347/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц.
Позивач ОСОБА_4 прийняті у справі судові рішення, зокрема в частині
в частині відмови у задоволенні її позову, не оскаржує.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказують
на безпідставність її доводів, наголошують на законності й обґрунтованості прийнятих у справі судових рішень, просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 715/1588/19, витребувано справу з Глибоцького районного суду Чернівецької області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 13 квітня
2012 року № 431365, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Стерченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області
від 29 березня 2012 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок із господарськими спорудами у АДРЕСА_1 .
Відповідно до технічного паспорта на нерухоме майно, розташоване в АДРЕСА_1, від 07 лютого 2012 року житловий будинок, позначений
літ. "А", має загальну площу 129,70 кв. м, житлову площу - 56,9 кв. м.
23 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та третьою особою у справі
ОСОБА_4 укладено договір дарування, відповідно до якого право власності на цей житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями
і спорудами на АДРЕСА_1 перейшло до третьої особи у справі ОСОБА_4, право власності якого на підставі договору дарування зареєстроване 13 червня 2012 року.
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року,
у справі № 715/856/16-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_3
до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним внаслідок помилки. Визнано недійсним договір дарування від 23 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Тимофтій Л. М.
за реєстровим № 523.
15 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, згідно з яким ОСОБА_3 передав у власність
ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами
у АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,1869 га, кадастровий номер 7321086400:01:001:0072, на якій розміщено будинок.
Згідно з довідкою, виданою Стерченською сільською радою Чернівецького району Чернівецької області від 07 березня 2019 року № 213, у житловому будинку з належним до нього господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають: ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -