Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 203/3816/20
провадження № 61-3797св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК") звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2007 року № DNG0GA00002221 (далі - кредитний договір), яка виникла станом на 15 липня 2020 року та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 55 899,75 дол. США, що за курсом НБУ від 15 липня 2020 року складає 1 517 119,22 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог банк указував на те, що21 червня 2007 року між позивачем і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 66 000,00 дол. США на строк до 21 червня 2017 року. На забезпечення виконання кредитного договору між банком і ОСОБА_2 цього ж дня укладено договір поруки № DNG0GA00002221/1 (далі - договір поруки).
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 15 липня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 271 915,59 дол. США, з яких: 55 899,75 дол. США - заборгованість за кредитом; 75 947,59 дол. США - заборгованість за процентам за користування кредитом; 3 960,00 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 136 108,25 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 08 листопада 2021 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2007 року № DNG0GA00002221 станом на 15 липня 2020 року в сумі 55 899,75 дол. США, що фактично становить заборгованість за тілом кредиту. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване обґрунтованістю позовних вимог.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позов є обґрунтованим, однак банк звернувся до суду з цим позовом поза межами позовної давності, про застосування якої просила боржник у суді апеляційної інстанції, оскільки про розгляд справи у суді першої інстанції не була належним чином повідомлена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 квітня 2022 року, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15, від 26 квітня 2021 року у справі № 916/335/18, від 28 січня 2021 року у справі № 820/1400/17, від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13, від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15, від 22 жовтня 2021 року у справі № 354/757/17, від 10 вересня 2018 року у справі № 715/1040/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 639/7829/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15.
На обґрунтування касаційної скарги банк зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд безпідставно поновив відповідачу строк на оскарження рішення суду першої інстанції. Таке поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки суду апеляційної інстанції про сплив позовної давності до вимог банку в цілому через те, що останній платіж відповідач здійснила 26 листопада 2007 року, не ґрунтуються на законі, адже строк кредитного договору встановлений до 21 червня 2017 року зі сплатою щомісячних платежів (пункт 7 кредитного договору). Крім цього, згідно з випискою (а. с. 194) погашення заборгованості відповідач здійснювала до 28 травня 2015 року, а після 21 червня 2017 року позовна давність переривався вчиненням 10 вересня 2019 року виконавчого напису нотаріуса № 2638 щодо стягнення з позивача на користь банку заборгованості в розмірі 13 710 561,47 грн за кредитним договором № DNG0GA00002221 від 21 червня 2007 року, який рішенням Жовтневого районного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 201/6216/21 (не оскаржувалося) визнано таким, що не підлягає виконанню.
25 травня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю рішення апеляційного суду, адже вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, жодної судової повістки вона не отримувала, про що свідчать і матеріали справи, а тому у неї не було можливості заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Крім цього, звернення стягувача за виконавчим написом до нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, не перериває та не зупиняє позовну давність.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 10 травня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 червня 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNG0GА00002221, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 66 000,00 дол. США для своїх потреб зі сплатою передбачених договором відсотків за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредиту - 21 червня 2017 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 21 червня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви відповідача ОСОБА_1 надав їй кредитні кошти, що підтверджується доказами і фактично не заперечується сторонами.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 15 липня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 271 915,59 дол. США, з яких: 55 899,75 дол. США - заборгованість за кредитом; 75 947,59 дол. США - заборгованість за процентам за користування кредитом; 3 960,00 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 136 108,25 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Звертаючись з цим позовом, банк просив стягнути з відповідачів 55 899,75 дол. США заборгованості за тілом кредиту.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Щодо вимог заявлених до боржника
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).