Постанова
Іменем України
05 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 282/448/21
провадження № 61-15814св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляр Віталій Миколайович,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 12 липня 2021 року в складі судді Носача В. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Павицької Т. М., Миніч Т. І., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляра В. М., третя особа - ОСОБА_2, просивши суд:
Визнати протиправною постанову приватного нотаріуса Любарського районного нотаріального округу Соляра В. М. від 07 листопада 2019 року № 449/02-31 про відмову у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3, посвідченим 07 листопада 2016 року секретарем Новочорторийської сільської ради Любарського району Житомирської області Солодун Н. А. за реєстровим номером 57.
Зобов`язати відповідача видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нова Чортория, Любарського району, Житомирської області, а саме: на земельну ділянку, площею 4,2416 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Новочорторийської сільської ради Любарського району Житомирської області, кадастровий номер якої 1823185000:03:003:0048 (правовстановлюючими документами на яку є: витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1823185000:03:003:0048 з датою реєстрації її за померлою ОСОБА_3 - 23 серпня 2015 року, наказ головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 27 січня 2017 року № 6-218/14-17-СГ та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83785762 від 29 березня 2017 року).
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нова Чортория, Любарського району Житомирської області у віці 82 років померла спадкодавець ОСОБА_3 . Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 ; майновий пай та земельна ділянка (земельний пай) площею 4,2416 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Новочорторийської сільської ради, Любарського району, Житомирської області.
ОСОБА_3 09 серпня 2010 року заповіла все своє майно своєму племіннику ОСОБА_2 . Натомість спадкоємців першої черги та таких, що мають право на обов`язкову частку у спадщині чи претендують на неї, у ОСОБА_3 немає. Позивач вказувала, що оскільки ОСОБА_3 потребувала догляду, за проханням останньої тривалий період доглядала її, надавала допомогу. У звязку із цим ОСОБА_3 07 листопада 2016 року склала заповіт та заповіла позивачу земельний пай, розташований на території Новочорторийської сільської ради, Любарського району, Житомирської області. Цейзаповіт ОСОБА_3 не змінювала та інших заповітів не складала.
Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли позивач та ОСОБА_2 06 травня 2019 року відповідачем заведена спадкова справа № 150/2019. 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у вигляді права на земельний пай, площею 4,2416 га, проте ним було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Постанова мотивована тим, що оскільки заповідач розпорядилась конкретним належним їй земельним паєм, склавши заповіт на ім`я позивача та після цього набула право власності на земельну ділянку, заповіт в цій частині є нечинним і нотаріус не має права оформляти свідоцтво про право на спадщину.
Позивач вважає відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину протиправною та такою, що порушує її спадкові права. До складу спадщини ОСОБА_3 входить лише право власності на єдину земельну ділянку (земельний пай), площею 4,2416 га, право на яку заповідач мала на час складання заповіту, але на той час ще не оформила всі правовстановлюючі документи на даний пай.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 12 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення судів мотивовані тим, що ОСОБА_3 у заповіті від 07 листопада 2016 року заповіла ОСОБА_1 право на земельну частку (пай). Після складення заповіту та до часу смерті ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на земельну ділянку, площею 4,2416 га, кадастровий номер 1823185000:03:003:0048, проте розпорядження щодо цієї земельної ділянки на час своєї смерті на користь позивача не зробила. Тому суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки після виділу частки (паю) в натурі (на місцевості) припинилось право спадкодавця як власника земель колишнього сільськогосподарського підприємства на частку (пай), а спадкодавець набув право власності на індивідуально визначену земельну ділянку, щодо якої і відкрилась спадщина. Тому позивач ОСОБА_1 не набула права на спадкування земельної ділянки площею 4,2416 га, кадастровий номер 1823185000:03:003:0048.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 12 липня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Любарського районного суду Житомирської області від 12 липня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 12 липня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, і витребував справу із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовної заяви. У матеріалах справи наявна достатня кількість доказів на підтвердження обґрунтованості вимог заявника. Позивач також зазначає про необхідність відступу від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 587/591/16-ц.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи в установлений судом строк не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 82 років в с. Нова Чортория, Любарського району, Житомирської області померла ОСОБА_3, що стверджується копією свідоцтва про смерть від 04 травня 2019 року, серія НОМЕР_1 .
Згідно заповіту, посвідченому 07 листопада 2016 року секретарем Новочорторийської сільської ради, Любарського району, Житомирської області Солодун Н. А., ОСОБА_3 заповіла позивачу ОСОБА_1 земельний пай, що знаходиться на території Новочорторийської сільської ради, Любарського району, Житомирської області.
06 травня 2019 року приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Солярем В. М. заведено спадкову справу № 150/2019 щодо майна ОСОБА_3 .
Як видно із спадкової справи, ОСОБА_1 спадщину після ОСОБА_3 прийняла, оскільки подала заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк після смерті спадкодавця. Відповідно до заповіту ОСОБА_3, посвідченого 09 серпня 2010 року секретарем Новочорторийської сільської ради, Любарського району, Житомирської області Гончарук Г. П., ОСОБА_3 заповіла усе своє майно ОСОБА_2 . Останній спадщину також прийняв.
07 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що посвідчений 07 листопада 2016 року секретарем Новочорторийської сільської ради, Любарського району, Житомирської області Солодун Н. А., на земельну ділянку, площею 4,2416 га, що розташована за адресою: Житомирська область, Любарський район, Новочорторийська сільська рада. В якості документів на це спадкове майно позивач надала наказ головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-218/14-17-СГ від 27 січня 2017 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83785762 від 29 березня 2017 року, яким посвідчено право власності спадкодавця на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,2416 га, що розташована на території Новочорторийської сільської ради, Любарського району, Житомирської області.
Постановою приватного нотаріуса Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляра В. М. від 07 листопада 2019 року № 449/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим секретарем Новочорторийської сільської ради Любарського району Житомирської області Солодун Н. А. від 07 листопада 2016 року за реєстровим номером 57. Постанова мотивована тим, що зазначений наказ головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-218/14-17-СГ від 27 січня 2017 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83785762 від 29 березня 2017 року не можуть бути прийняті нотаріусом в якості правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке заповідалось ОСОБА_1, оскільки це майно є відмінним від майна, зазначеного в заповіті.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").