Постанова
Іменем України
05 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 369/9735/15-ц
провадження № 61-524св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Правекс Банк",
відповідачі: - ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у складі суддя Бартащук Л. П. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс Банк", яке змінило найменування на акціонерне товариство "Правекс Банк", далі - АТ "Правекс Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 02 вересня 2004 року між акціонерним комерційним банком "Форум", правонаступником якого є АТ "Правекс Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 796-025/04Р, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 29 900 доларів США, який зобов`язався повернути до 02 вересня 2014 року зі сплатою 14 % річних. Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного договору між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 796-025/04Р із строком дії до 02 вересня 2017 року, за умовами якого остання зобов`язалася солідарно з боржником відповідати перед позивачем за виконання зобов`язання за указаним кредитним договором.
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідачі зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконували, чим порушили умови кредитного договору. Виникла заборгованість, яка станом на 16 липня 2015 року становила 43 294,12 доларів США, із яких: сума боргу за кредитом - 14 750 доларів США; відсотки за користування кредитом - 8 889,93 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 11 906,35 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 7 747,84 доларів США, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ "Правекс Банк" задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Правекс Банк" заборгованість за кредитним договором від 02 вересня 2004 року № 796-025/04Р у сумі 43 294,12 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості, а оскільки відповідно до закону та умов договору поруки поручитель ОСОБА_2 зобов`язалася нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником кредитних зобов`язань, суд стягнув солідарно з відповідачів на користь банку кредитну заборгованість.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року скасовано, та ухвалено нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ "Правекс Банк" задоволено частково.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Правекс Банк" заборгованість за кредитним договором від 02 вересня 2004 року № 796-025/04Р у сумі 30 038,14 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки справу розглянуто судом за відсутності відповідачів, не повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи й ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору. З урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, тому пеня підлягає стягненню за період з 27 серпня 2014 року по 16 липня 2015 року.
Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року в частині вирішення позову ПАТ КБ "Правекс Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування кредитом та пені скасовано та в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року в частині вирішення позову ПАТ КБ "Правекс Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення тіла кредиту в сумі 14 750,00 доларів США залишено без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Правекс Банк" заборгованість за відсотками по кредитному договору № 796-025/04Р від 02 вересня 2004 року в сумі 5 564,94 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог (про стягнення пені за прострочення сплати кредиту та відсотків) відмовлено.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків та пені, суд апеляційної інстанції встановив недоведеність позивачем заявленої до стягнення сум пені за прострочення сплати кредиту та відсотків. Позивач не надав належний розрахунок пені за річний період, що передував зверненню до суду та охоплювався відповідним строком позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами. Апеляційний суд погодився із наданим відповідачем висновком судового експерта, що правильний розмір суми відсотків, які підлягає стягненню, становить 5 564,94 доларів США. Ураховуючи визначений у договорі поруки, який укладений між банком та відповідачем ОСОБА_2, солідарний обов`язок останньої відповідати перед банком за зобов`язання позичальника (відповідача ОСОБА_3 ), відповідна сума коштів підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 січня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 15 вересня 2021 року в справі № 310/1772/19, від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 09 червня 2021 року в справі № 203/2861/19. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки апеляційний суд ухвалою, занесеною до журналу судового засідання від 17 листопада 2020 року безпідставно відхилив клопотання представника відповідача про дослідження нових доказів, чим порушив вимоги пунктів 3, 4 частини другої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
Позиції інших учасників
У червні 2022 року представник акціонерного товариства "Правекс Банк" (далі - АТ "Правекс Банк") - Слостін А. Г. надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
02 вересня 2004 року між АКБ "Правекс-Банк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 796-025/04Р, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 29 900 доларів США, який зобов`язався повернути до 02 вересня 2014 року зі сплатою 14 % річних.
02 вересня 2004 року на забезпечення виконання кредитного договору між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 796-025/04Р зі строком дії до 02 вересня 2017 року, за умовами якого остання зобов`язалася солідарно з боржником відповідати перед позивачем за виконання зобов`язання за кредитним договором.
Сторони кредитного договору обумовили щомісячне повернення кредиту в сумі 250 доларів США (пункт 4.1. кредитного договору), а відсотки за користування кредитними коштами позичальник мав сплачувати до 10-го числа щомісяця (пункт 4.2. кредитного договору).
Згідно з пунктом 9.1. кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування грошовими коштами позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної в пункті 1.2. даного договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення.
Пунктом 4.4. кредитного договору, укладеного між сторонами, передбачено, що шляхом підписання даного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом і за сплатою відсотків за користування грошовими коштами більше 10 календарних днів, строк користування грошовими коштами, зазначений у пункті 1.2. даного договору, припиняється достроково на зазначений в указаному пункті день прострочення.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості, останній платіж позичальник здійснив 22 травня 2013 року.
За наданим банком розрахунком, заборгованість за кредитним договором станом на 16 липня 2015 року складала 43 294,12 доларів США, із яких: сума боргу за кредитом (тілом) - 14 750,00 доларів США; відсотки за користування кредитом - 8 889,93 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 11 906,35 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 7 747,84 доларів США, яку банк просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.
Згідно висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи № 788-1/10/2021 від 20 жовтня 2021 року, виконаного судовим експертом Експертно-дослідної служби України Тарасюком С. Ю. (який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку) встановлено відповідність заборгованості за кредитним договором № 796-025/04Р від 02 вересня 2004 року станом на 22 травня 2013 року наявним бухгалтерським документам та документально узгодженим умовам договору в частині суми боргу по відсотках - 5 564,94 доларів США.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.