Постанова
Іменем України
22 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 348/1072/20
провадження № 61-17778св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року в складі судді Грещука Р. П. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Максюти І. О., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом вселення.
Позовна заява мотивована тим, що з 14 липня 2001 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Після одруження їхня сім`я переїхала на постійне місце проживання у недобудоване будинковолодіння, розташоване на АДРЕСА_1 . Цей будинок належав діду відповідача - ОСОБА_3 24 вересня 2002 року позивач зареєструвався за вищевказаною адресою.
За час спільного проживання у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач разом із відповідачем добудували будинок та поліпшили умови проживання в ньому, зокрема: прибудовано прихожу, кухню, санвузол, удосконалено мансардний поверх. Будь-яких правовстановлюючих документів на будинковолодіння не було.
Протягом спільного життя ОСОБА_1 часто перебував на заробітках. У лютому 2020 року, працюючи у м. Києві, йому стало відомо, що ОСОБА_2 подала позов про розірвання шлюбу. Приїхавши до спірного будинку позивач виявив, що відповідач встановила на вхідних дверях ролети та змінила замки.
ОСОБА_1 вважає свої права порушеними, оскільки його не допустили до оселі, де він проживав багато років, шляхом встановлення ролетів, а також з дому зникли його особисті речі, інструменти та військовий квиток. Зазначив, що він фактично зареєстрований та постійно проживає у зазначеному будинку, іншого житла та постійного місця проживання не має, вимушений орендувати житло. Встановлення відповідачем ролетів вхідних дверей у будинку без його згоди та ненадання йому ключів від них свідчить про те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні житлом.
ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути позивачу перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1, шляхом вселення до цього будинку (у кімнату 4, площею 20,5 кв. м - згідно з технічним паспортом) та передачі позивачу ключів від вхідних дверей будинку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Надвірнянського районного суду від 15 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивач не подав суду належних та достатніх доказів того, що відповідач ОСОБА_2 дійсно чинить йому перешкоди у користуванні спірним житловим будинком.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 15 червня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем існування підстав та обставин порушення його права та як наслідок - задоволення заявлених позовних вимог.
Будь-яких належних доказів того, що ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком, матеріали справи не містять.
Апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги, що відповідач у відзиві на позов визнала те, що вона встановила на дверях ролети з метою не допустити позивача до будинку (тобто підтвердила, що нею чиняться перешкоди у користуванні спірним житлом), оскільки у відзиві відповідач зазначала лише, що позивач зламав захисні ролети у вхідних дверях, влаштовує сварки та ображає відповідача.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 жовтня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 14 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року; витребував справу із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17, від 26 червня 2019 року у справі № 676/905/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 149/2946/17, від 20 лютого 2021 року у справі № 214/3899/17. Крім того, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджені належним чином зібрані у справі докази, чим порушено вимоги пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
14 липня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2020 року в справі № 348/1887/19 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
За час спільного проживання у них народилося двоє дітей: дочка - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
24 вересня 2002 року було зареєстровано постійне місце проживання позивача ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 винаймає житлове приміщення в м. Києві, що підтверджується договором найму від 20 лютого 2020 року.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів на нерухоме майно щодо суб`єкта від 04 березня 2020 року, власником домоволодіння АДРЕСА_1, зазначений ОСОБА_8 . Однак останній помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_3 склав заповіт на користь своєї онуки - відповідача ОСОБА_2, яким заповів їй все своє майно, що належатиме йому на день смерті.
Сторони справи ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) перебувають у неприязних відносинах між собою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Як зазначено у частині першій статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Статтею 3 Сімейного кодексу Українипередбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У частині другій статті 64 ЖК України вказано, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК України.
У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України).