Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 759/5313/21
провадження № 61-20540св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Святошинський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войнеску Олександра Івановича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Коваль О. А., та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на території непідконтрольній органам влади України в м. Донецьку померла його мати - ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою форми № 106/у від 02 грудня 2020 року № 5642, яку видала лікар ОСОБА_3, причиною смерті ОСОБА_2 є атеросклеротична хвороба серця.
02 грудня 2020 року він отримав свідоцтво про смерть, яке видано Калінінським відділом записів актів цивільного стану Донецького міського управління юстиції Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, серія НОМЕР_1 .
Вказував на те, що наразі не можливо провести державну реєстрацію смерті матері з огляду на те, що ним пред`явлено документи, які видані на території, де органи державної влади України не здійснюють своїх повноважень.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив встановити факт смерті ОСОБА_2 у віці 84 роки, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла в місті Донецьк ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту смерті.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, суд першої інстанції виходив із того, що при зверненні із заявою про встановлення факту смерті заявник не надав належного документу на підтвердження родинних стосунків з ОСОБА_2, а тому дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення його заяви про встановлення факту смерті, оскільки право заявника на звернення до суду з такою вимогою не підтверджено належними та допустимими доказами.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що при зверненні до суду апеляційної інстанції заявник надав докази на підтвердження родинних відносин з ОСОБА_2, а саме копію свідоцтва про народження, однак не надав належних доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 .
При цьому апеляційний суд зазначив, що надана заявником копія "свидетельства о смерти" (а. с. 8) відповідно до положень статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є недійсною та не створює правових наслідків і не може бути належним доказом при судовому розгляді.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войнеску О. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені заяви з підстав ненадання доказів, що підтверджують родинні відносини з його померлою матір`ю, не повідомляв його про призначені судові засіданні та про необхідність надання суду таких доказів.
Апеляційний суд, зазначаючи про відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2, не звернув уваги та не надав оцінки такому доказу як "Справка о причине смерти" від 02 грудня 2020 року № 5642, виданого відділом судмедекспертизи трупів республіканського бюро судово-медичної експертизи Донецької народної республіки, згідно якої ОСОБА_2 померла внаслідок атеросклеротичної хвороби серця. Вказаний документ був наданий до суду першої інстанції разом із позовною заявою та наявний у матеріалах справи.
Підставами касаційного оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 522/16286/18 (провадження № 61-347св20); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.
Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України № 545 від 08 серпня 2006 року.
Відповідно до положень вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.