ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2022 року
м. Київ
справа №380/1340/20
адміністративне провадження № К/9901/14399/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Стрелець Т.Г., Берназюка Я.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М., Пліша М.А. від 16.03.2021,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також ГУ Держпраці, Управління, відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ЛВ4395/1553/АВ/ФС від 14.01.2020 (далі також спірна, оскаржувана постанова).
2. У позовній заяві наводились аргументи про те, що під час інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці у Львівській області допущено низку процесуальних порушень, зокрема, не з`ясовано фактичних обставин, допущено довільне трактування цивільно-правових договорів, безпідставну їх кваліфікацію як трудових.
3. З цих підстав позивач наполягав, що постанова про накладення штрафу №ЛВ4395/1553/АВ/ФС від 14.01.2020, прийнята за наслідками такого інспекційного відвідування, є протиправною та підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 позов задоволено.
5. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 договори були саме цивільно-правовими, а не трудовими.
6. При цьому суд першої інстанції у своєму рішенні зазначав, що здійснюючи підприємницьку діяльність фізичні особи-підприємці організовують свою діяльність самостійно в тому числі в частині прийняття рішень про використання найманої праці чи залучення третіх осіб на умовах цивільно-правових договорів. Жодних обмежень щодо укладення цивільно-правових договорів за умови відсутності у фізичної особи - підприємця найманих працівників, ні Кодекс законів про працю України, ні Цивільний кодекс України не містить.
7. Суд першої інстанції критично оцінив доводи відповідача щодо відсутності у договорах відомостей про перелік завдань, роботи та їх обсягу, оскільки у договорах, що містяться в матеріалах справи, наявний опис робіт (ремонт електричного устаткування автомобіля Renault ( ОСОБА_3 ) демонтаж двигуна, укомплектування двигуна, зміна щеплення автомобіля MAN ( ОСОБА_2 ), заміна приводу гідромуфти, монтаж, демонтаж вентилятора, зміну рідини системи охолодження, заміну мастила, заміну масляного фільтру автомобіля MAN ( ОСОБА_4 )), а зазначення обсягу робіт саме в такій формі є правом сторін договору, формулювання умов якого залежить як від особистих ділових якостей сторін договору так і розумінням існуючих завдань та їх обсягу.
8. У рішенні суду першої інстанції наявні мотиви й про те, що долучені до матеріалів справи договори не містять і інших умов, що притаманні трудовому договору, зокрема, дію правил внутрішнього трудового розпорядку, одержання соціальних гарантій, виконання робіт у конкретно визначені години, тощо.
9. Судом першої інстанції підкреслено, що відповідно до змісту договорів послуги надавались протягом строку дії договорів, тобто є строковими та обмеженими у часі. На думку суду, прийняття робіт за актом приймання передачі свідчить про те, що оплачувався не процес праці, а її результати, які визначалися після закінчення робіт і зафіксовані в акті здачі-приймання наданих послуг, на підставі яких проводилася оплата.
10. За наведених вище обставин, суд першої інстанції констатував, що долучені до матеріалів справи договори підряду виключають існування трудових відносин між позивачем та фізичними особами ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
11. Надаючи оцінку доводам відповідача щодо допуску до роботи ще однієї особи, яка назвалася ОСОБА_5, без оформлення трудового договору, суд першої інстанції звертав увагу, що відповідач всупереч вимогам Кодексу адміністративного судочинства не надав належних та допустимих доказів встановлення особи, щодо якої зроблено висновок про відсутність трудових відносин. Не вжиття відповідачем заходів щодо встановлення особи, на переконання суду першої інстанції, виключає можливість зробити висновок про факт існування трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та цією особою, яка не була ідентифікована під час інспекційного відвідування.
12. Окрім цього, судом першої інстанції за результатом розгляду клопотання представника позивача ухвалено додаткове судове рішення від 20.11.2020, яким стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Міцкевича, буд. 8, ЄДРПОУ 39778297) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
13. Наявність підстав для ухвалення такого судового рішення суд першої інстанції обґрунтовував тим, що оскільки спір вирішено на користь позивача, з урахуванням категорії справи, її складності, враховуючи наданий суду детальний опис здійснених робіт (наданих послуг) адвокатом Науменко І.В. та обсяг витраченого часу, заявлена до стягнення сума витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 гривень є завищеною, тобто не є об`єктивно співмірною в розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України, а отже підлягає відшкодуванню частково в сумі 7000 гривень.
14. Переглянувши цю справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції з такими висновками Львівського окружного адміністративного суду не погодився й ухвалене цим судом рішення по суті спору та додаткове рішення скасував, і прийняв постанови, якими у задоволенні позову та клопотання позивача про відшкодування судових витрат - відмовив.
15. У оскаржуваних постановах суду апеляційної інстанції наведено мотиви про те, що надані під час проведення інспекційного відвідування позивача цивільно - правові договори не спростовували факту наявності між ним та особами, з якими такі договори укладені, саме трудових відносин.
16. Проаналізувавши змість договорів, які надавались інспекторам праці, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що їх предметом є власне робота (трудова функція) в діяльності підприємця (позивача), а тому такі відносини регулюються законодавством про працю й повинні бути належним чином оформлені відповідно до вимог законодавства України.
17. Апеляційний суд також підкреслював, що умови представлених позивачем цивільно - правових угод передбачали зобов`язання виконавців суворо дотримуватись усіх вказівок замовника (ФОП ОСОБА_1 ) щодо виконання роботи, негайно інформувати Замовника у випадку, якщо дотримання вказівок Замовника загрожує придатності або міцності виконуваної роботи, а замовник був зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи.
18. На переконання колегії суддів суду апеляційної інстанції, такі обставини справи свідчили про наявність підпорядкованості виконавців за договорами ФОП ОСОБА_1 під час виконання ними роботи, що також є характерною ознакою трудових відносин, а також про наявність взаємозв`язку між замовником та підрядником при виконанні роботи, притаманного тому взаємозв`язку, який виникає між роботодавцем та підлеглим працівником в межах трудових правовідносин
19. Суд апеляційної інстанції звертав увагу й на те, що за умовами цих же договорів вони набули чинності з моменту підписання Сторонами і діяли до моменту їх остаточного виконання Сторонами, але в будь-якому випадку до 20.12.2019. Тобто, за висновком суду апеляційної інстанції, навіть у випадку остаточного виконання договору, працівники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до вказаних договорів зобов`язані у будь-якому випадку виконувати роботу до зазначеної дати, оскільки правовідносини продовжують тривати.
20. Згідно з викладеними у оскаржуваних постановах мотивами вищевказані особи залучалися ФОП ОСОБА_1 до роботи, яка збігається із основним видом його економічної діяльності (технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів), а відповідно до умов наданих позивачем договорів підрядники виконували роботи, що передбачають виконання функцій, властивих саме найманим працівникам, які згідно Класифікатора мають професію "авторемонтник" (код професії 7239, за Класифікатором професій ДК 003:2010).
21. Окрім цього, суд апеляційної інстанції підкреслював, що договори підряду передбачають виконання робіт зі своїх матеріалів і за допомогою власного обладнання. Однак, колегія суддів апеляційного суду звертала увагу на специфіку передбачених договорами робіт, виконання яких потребує спеціальних знань для обрання способів використання матеріалів та інструментів, визначення стадій робочого процесу, характеристик та призначення кінцевої продукції та вимагають професійної підготовки. Крім того, судом апеляційної інстанції зауважено, що процес монтажу, демонтажу, ремонту обладнання автомобіля потребує спеціального обладнання, доступу до електромереж та дотримання вимог техніки безпеки. Приміщення де виконуються роботи подібного характеру повинні бути облаштовані відповідно до вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки.
22. Зокрема, апеляційний суд вказував, що відповідно до Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України 26.01.2005 №15, до таких робіт належать: обслуговування і ремонт елементів підвіски автомобілів, ремонт паливної апаратури двигунів внутрішнього згорання.
23. З огляду на вказане колегія суддів дійшла висновку про те, що згідно з умовами договорів підряду, укладених між ФОП ОСОБА_1 та вищевказаними працівниками, останні були позбавлені можливості самостійно організовувати виконання роботи та забезпечувати отримання замовником певного результату. Тобто, за висновками суду апеляційної інстанції, між сторонами фактично існували трудові відносини, які не були оформлені у встановленому чинним законодавством порядку.
24. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду, під час апеляційного перегляду цієї справи було враховано, що позивачем надавалось направлення на практику та угода на проведення практики студентів вищих навчальних закладів від 02.09.2019, укладена між ВСП Львівський автомобільно - дорожній коледж Національного університету "Львівська політехніка" та ФОП ОСОБА_1, відповідно до якої ОСОБА_4 проходить практику у ФОП ОСОБА_1 у період з 02.09.2019 по 01.11.2019.
25. Проте, як встановив суд апеляційної інстанції, вказана вище особа була присутня на робочому місці під час проведення інспекційного відвідування 07.11.2019, тобто вже після закінчення практики, а тому, на переконання апеляційного суду, за таких обставин мав місце допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, затвердженого наказом або розпорядженням, та без повідомлення ДПС про новоприйнятих працівників.
26. Апеляційний суд також установив, що договір підряду від 06.11.2019, укладений між позивачем та ОСОБА_4, не надавався в ході інспекційного відвідування, а з пояснень, наданих ФОП ОСОБА_1 інспекторам праці, вбачається, що вказана особа проходить практику. Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у поясненнях, наданих інспекторам праці в ході інспекційного відвідування, ФОП ОСОБА_1 не зазначав про наявність договору підряду, укладеного між ним та ОСОБА_4 .
27. При цьому, згідно з позицією апеляційного суду, доданий до позовної заяви договір підряду, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4, містить ознаки саме трудового договору, аналогічні тим, що наявні в договорах між ФОП ОСОБА_1 та працівниками ОСОБА_2 й ОСОБА_3 .
28. Також суд апеляційної інстанції підкреслював, що обставини стосовно фактичного допуску до роботи працівника в червоному одязі, який назвався ОСОБА_5, та який повідомив, що працює у ФОП ОСОБА_1, без оформлення трудового договору підтверджено наявними у справі доказами, а саме - актом інспекційного відвідування від 18.11.2019, у якому зазначено, що 15.11.2019 уповноваженими особами відповідача було повторно здійснено вихід за адресою здійснення позивачем господарської діяльності та зафіксовано за допомогою засобів відеофіксації (відеозапис IMG 6197) за виконанням трудової функції (ремонт мотору транспортного засобу) вказану особу.
29. Поряд із цим, апеляційний суд відзначав, що у ході проведення інспекційного відвідування позивачем не було надано будь-яких документів, які б підтверджували, що вищевказаний працівник перебуває з ним у трудових відносинах. Не надано таких документів і в ході судового розгляду справи.
30. Висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не встановлено особи вказаного працівника визнано апеляційним судом такими, що не можуть бути підставою для виключення факту існування трудових відносин, оскільки, як вбачається з матеріалів відеофіксації, а також акта інспекційного відвідування №ЛВ4395/1553/АВ від 18.11.2019, цей працівник зафіксований за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, назвався ОСОБА_5 та повідомив, що працює у позивача.
31. Оскільки суд апеляційної інстанції встановив відсутність підстав для задоволення цього позову, то у оскаржуваній постанові, якою переглянуто додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність клопотання позивача про відшкодування судових витрат, оскільки у такому випадку їх відшкодування процесуальним законом не передбачено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
32. Не погоджуючись із вищевказаними постановами апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність на підставі запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації 24150000000097490 від 14.02.2019. Основний вид діяльності позивача - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів. Місце діяльності: АДРЕСА_2 .
34. Головним управлінням Держпраці у Львівській області 06.11.2019 оформлено направлення №2159 для проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1, реєстраційний номер фізичної особи-підприємця 2413121533, юридична адреса: АДРЕСА_1 . Підстава проведення заходу - наказ Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.11.2019 №2159-П. Термін дії направлення з 07.11.2019 по 18.11.2019.
35. Інспектором праці Головного управління Держпраці у Львівській області Макаром В.А. 18.11.2019 складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) фізичної особи, яка використовує найману працю №ЛВ4395/1553/АВ.
36. Згідно з актом від 18.11.2019 №ЛВ4395/1553/АВ у ході інспекційного відвідування 07.11.2019 під час виходу за місцем здійсненні господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) встановлено, що на робочому місці при виконанні трудових функцій знаходилися працівники ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а в результаті повторного інспекційного відвідування 15.11.2019 за допомогою засобів відеофіксації зафіксовано за виконанням трудової функції (ремонт мотору транспортного засобу) працівника в червоному одязі, який назвався ОСОБА_5 та який повідомив, що працює в підприємця.
37. На підставі вищевказаного, інспектором праці зроблено висновок, що позивач допустив до роботи чотирьох працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
38. Головним управлінням Держпраці у Львівській області 18.11.2019 винесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4395/1553/АВ/П.
39. ФОП ОСОБА_1 27.11.2019 подав до Головного управління Держпраці у Львівській області зауваження до акта від 18.11.2019 №ЛВ4395/1553/АВ щодо недотримання формальних вимог при складенні такого акта та щодо недостовірності змісту акта фактичним обставинам, а також скаргу на припис про усунення недоліків № ЛВ 4395/1553/АВ/П від 18.11.2019.
40. Рішенням Головного Управління Держпраці у Львівській області від 24.12.2019 №13642/1/07-09 у задоволенні скарги ФОП ОСОБА_1 на припис про усунення недоліків №ЛВ 4395/1553/АВ/П від 18.11.2019 відмовлено.
41. Головним Управлінням Держпраці у Львівській області 14.01.2020 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4395/1553/АВ/ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 500760 грн.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
42. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 4 частини четвертої та підпункт "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
43. Вказані підстави обґрунтовує тим, що Восьмий апеляційний адміністративний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №806/2064/18 та від 26.05.2020 у справі №160/5315/19, відповідно до яких:
- "укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними не мають ознак нікчемного правочину, а інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору";
- "наявність відносин, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і можуть обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому, в разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню".
44. Скаржник також зазначає, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено його клопотання від 16.03.2021 про відкладення розгляду справи з метою надання можливості подати відзив на апеляційну скаргу, тоді як всупереч положенням статті 301 Кодексу адміністративного судочинства України ані позивачем, ані його представником не було отримано жодним засобом зв`язку копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі. Також у касаційній скарзі зазначається, що скаржнику не надсилалась ухвала про призначення справи до розгляду.
45. Позивач звертає увагу й на те, що неоднакове застосування судами вищезазначених норм потребує формування єдиної правозастосовної практики для фізичних осіб-підприємців, зокрема, тих, що є платниками єдиного податку. Це викликано тим, що фізичні особи-підприємці щодо яких здійснено інспекційні відвідування органами Держпраці до 02.02.2020- дати набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Кодексу Законів про працю" ставляться у значно гірші умови, що в цілому не узгоджується із превентивним, а не каральним характером санкцій та метою прийняття цього Закону. Зміна розміру штрафних санкцій спричинила хвилю припинення підприємницької діяльності. В умовах карантину неоднакове застосування судами норм права підкреслюють складність ситуації застосування штрафних санкцій до фізичної особи-підприємця за відсутності доказів існування порушень та означає автоматичне банкрутство та закриття бізнесу.
46. У відзиві на касаційну скаргу Управління Держпраці наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і не допустив порушень норм процесуального права, вирішив цей спір у відповідності з вимогами закону і ухвалив законні та обґрунтовані судові рішення, які, на думку відповідача, узгоджуються з правозастосовчою практикою Верховного Суду (постанови від 09.07.2020 у справі №821/851/17 та від 30.07.2020 у справі №160/8063/18), а тому скасуванню не підлягають.
47. Відповідач також вважає, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку усім обставинам справи та наявним у її матеріалах доказам.
48. Управління Держпраці наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції про те, що позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, оскільки йому було надано достатньо часу на його реалізацію, а процесуальний закон не встановлює для суду апеляційної інстанції обов`язку відкладати судове засідання у такому випадку.
49. Окрім цього, відповідач зазначає, що позивач, будучи належим чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, не забезпечив особисту явку або явку свого представника у судове засідання та не реалізував наявну у нього можливість подати заперечення на апеляційну скаргу (в тому числі й усні).
50. Посилаючись на норми статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України та висновки Верховного Суду щодо її застосування, викладені у постанові від 14.01.2021 у справі №820/6564/17, відповідач підкреслює, що відкладенні розгляду справи у разі неявки у судове засідання учасника справи є правом, а не обов`язком суду апеляційної інстанції.
51. З огляду на вищевказане, Управління Держпраці вважає, що судом апеляційної інстанції було дотримано процедуру при розгляді апеляційних скарг та просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
52. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
53. Згідно з положеннями частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
54. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 №1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (абзац перший пункту 1 вказаного Порядку).
55. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
56. Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом Законів про працю України.
57. Зокрема, частиною першою статті 3 Кодексу Законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
58. Статтею 4 цього ж Кодексу визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
59. Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 Кодексу Законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
60. Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
61. За приписами статті 23 Кодексу Законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
62. Статтею 24 Кодексу Законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
63. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
64. Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
65. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
66. За приписами статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
67. Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
68. За положеннями частини першої статті 854 Цивільного кодексу України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.
69. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).
70. За правилами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
71. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.