ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 686/18205/15-ц
провадження № 61-90св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Козак О. В., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 5 жовтня 2012 року вона уклала з ОСОБА_2 договір позики грошових коштів, який був посвідчений приватним нотаріусом Твердохліб В. П. та зареєстрований у реєстрі за № 1407.
Згідно з умовами зазначеного договору вона передала відповідачу грошові кошти в сумі 128 112 грн, що еквівалентно на день укладення договору 15 700 доларів США, строком до 5 жовтня 2014 року.
У пункті 6 договору відповідач підтвердила, що отримала позику в повному обсязі до укладення цього договору.
Проте у визначений договором строк ОСОБА_2 виконала свій обов`язок по поверненню суми боргу лише частково.
Залишок заборгованості за договором позики на 5 жовтня 2014 року складає 14 000 доларів США, що підтверджується розпискою відповідача на зворотній стороні цього договору. Решту боргу відповідач їй не повернула.
10 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначила про те, що відповідач повинна сплатити суму боргу та проценти до дня фактичного повернення позики на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки ОСОБА_2 не повернула їй позичені кошти, а у договорі не зазначено розмір процентів за позикою та не вказано, що позика є безпроцентною. Водночас підлягають нарахуванню на суму боргу 3% річних та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
З врахуванням наведеного ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 заборгованість на 1 листопада 2018 року в сумі 878 189,08 грн, яка складається із: основного боргу - 394 240 грн; 3% річних - 22 157 грн; пені - 266 450,69 грн; інфляційного збільшення боргу - 195 341,39 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 23 вересня 2019 року, позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 192 192 грн - заборгованості за договором позики від 5 жовтня 2012 року, 22 157 грн - 3% річних, а всього - 214 349 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 149,76 грн у відшкодування судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що фактично позику було надано в доларах США. Розрахунку нарахування процентів відповідно до положень частини першої статті 1048 ЦК України із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України із залишку суми заборгованості, що залишилась, - 8 000 доларів США, позивач суду не надала.
Натомість позивачем надано суду розрахунок процентів за період до травня 2014 року, виходячи з розміру процентної ставки - 3%, до жовтня 2014 року - виходячи з розміру процентної ставки - 2,5%. А заява про збільшення позовних вимог містить лише розрахунок 3% річних та розрахунок пені.
Отже, позивачем належним чином не обґрунтовано розрахунок заборгованості за процентами відповідно до положень частини першої статті 1048 ЦК України.
Не обґрунтовано позивачем і вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 266 450 грн, враховуючи, що сторони у договорі не передбачили відповідальність позичальника у вигляді пені із визначенням її розміру, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування позикою та пені задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що позивачем фактично позику було надано у доларах США, що визнано сторонами в судовому засіданні, яка у визначений договором строк у повному обсязі повернута не була, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача лише 3% річних відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України за період з 6 жовтня 2014 року до 1 листопада 2018 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Постановою від 19 листопада 2019 року Хмельницький апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2019 року залишив без змін.
Стягнув з ОСОБА_1 3 492,47 грн судового збору за подання апеляційної скарги в дохід держави.
Приймаючи оскаржувану постанову і залишаючи без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2019 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всуді першої інстанції позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 визнали, що згідно з договором позики від 5 жовтня 2012 року остання отримала в позику грошові кошти в сумі 15 700 доларів США та повернула частину позики через 2 місяці після укладення договору в сумі 8 000 доларів США.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що стягненню з відповідача підлягає наявний борг за договором позики, а також 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Позивач має право на нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України, проте не заявляла такої позовної вимоги та не надала розрахунку процентів. Пеня не передбачена договором, тому не підлягає стягненню, як і інфляційні втрати на борг у доларовому еквіваленті.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
24 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким стягнути на її користь з ОСОБА_2 заборгованість в сумі 7 700 доларів США основного боргу, 8 170,83 доларів США - проценти відповідно до статті 1048 ЦК України, 1 140 доларів США відповідно до статті 625 ЦК України, а всього 17 010,83 доларів США та сплачені судові витрати.
Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2019 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року ОСОБА_1 вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що борг станом на 5 жовтня 2014 року становив 14 000 доларів США.
Також заявник зазначила про те, що суди неправильно зробили розрахунок в гривнях, неправомірно розрахували заборгованість з 6 жовтня 2014 року до 1 листопада 2018 року, а не на день ухвалення судового рішення.
Після скасування заочного рішення нею було подано заяву про збільшення позовних вимог від 10 грудня 2018 року, в якій розрахунок заборгованості здійснено з урахуванням положень статті 1048 ЦК України - проценти на рівні облікової ставки Національного банку України, та при застосуванні статті 625 ЦК України - 3% річних та інфляційного збільшення саме в гривневому еквіваленті.
Суди попередніх інстанцій вирішили спір без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054-16-ц (провадження № 14-446цс18) та від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).
Позиція інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054-16-ц (провадження № 14-446цс18) та від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
5 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Твердохліб В. П. та зареєстрований у реєстрі за № 1407.
Згідно з пунктом 1 вказаного договору ОСОБА_1 (позикодавець) передає, а ОСОБА_2 (позичальник) приймає гроші в сумі 128 112 грн, що еквівалентно 15 700 доларів США, строком до 5 жовтня 2014 року.
Пунктом 6 договору передбачено, що позичальник своїм підписом підтверджує, що отримав суму в розмірі 128 112 грн у повному обсязі до укладення цього договору.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторони визнали, що ОСОБА_2 на підставі договору позики від 5 жовтня 2012 року отримала в позику грошові кошти в сумі 15 700 доларів США та повернула частину позики через 2 місяці після укладення договору в сумі 8 000 доларів США.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, суд дійшов таких висновків.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншоїособи.