ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/6407/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2022 (колегія суддів: Кощеєв І.М. - головуючий, Орєшкіна Е.В., Іванов О.Г.)
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза"
про стягнення коштів
за участю: позивача Лопатнікова А.В. (адвокат), відповідача Кузьменко В.М. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернувшись з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" (далі - відповідач) просило стягнути з відповідача 4 494 850,19 грн заборгованості, 53 340, 39 грн інфляційних втрат, 33 988,46 грн трьох відсотків річних.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період користування об`єктом оренди з 01.07.2018 по 30.09.2018 позивачем було нараховано відповідачу орендну плату, яку він оплатив, але позивач ці оплати зарахував у рахунок погашення заборгованості, що утворилась за попередні періоди, тому у відповідача існує борг, на який були нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 (суддя Ніколенко М.О.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2022, в позові відмовлено.
2.2 Судові рішення мотивовані тим, що у відповідача відсутня заборгованість за спірний період, що виключає підстави для задоволення позовних вимог.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що: апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18; відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); суди не дослідили зібрані у справі докази; суд апеляційної інстанції відхилив клопотання позивача про долучення доказів; суди не залучили до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Місія - 1".
3.3 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що 31.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Місія-1" (далі - орендодавець) та відповідачем (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 4 (далі - договір), за умовами якого, орендодавець зобов`язався передати орендареві у тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно, яким є цілісний майновий комплекс торговельно-розважальний центр літ.А-5 з надбудовами літ.А1-1, А2-1, А3-1, А4-1 та підвалом під літ.А-5, загальною площею 32 408,7 кв. м; в`їзди у паркінг літ.а1, а2; сходи літ.а4, ганки літ.а6, а7, а8, а10; ганок з козирком літ.а9; вхід на 1 поверх літ.а11-1; навіс літ.Б (далі - нерухоме майно), строком на 35-ть місяців.
4.2 Також встановлено, що за додатковою угодою від 02.08.2016 до позивача перейшли права та обов`язки орендодавця за договором.
4.3 Позивач нарахував відповідачу орендну плату за користування нерухомим майном у загальному розмірі 4 494 850,19 грн за період з 01.07.2018 по 30.09.2018, яка була сплачена відповідачем у повному обсязі, а саме: 06.07.2018 сплачено 1 501 264,15 грн за липень 2018 року, 01.08.2018 сплачено 1 493 992,37 грн за серпень 2018 року, 06.09.2018 сплачено 1 499 593,67 грн за вересень 2018 року.
4.4 При цьому встановлено, що здійснені відповідачем оплати за вище вказаний період, позивач зараховував у рахунок погашення заборгованості, що утворилась за попередні періоди, не зважаючи на призначення платежів.
4.5 Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.6 У касаційній скарзі як на підставу для скасування судових рішень скаржник вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.
4.7 Між тим, із оскарженої у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що своїх висновків про відсутність правових підстав для стягнення коштів за оренду нерухомого майна, які були сплачені відповідачем за відповідні періоди, та які позивач зараховував у рахунок погашення заборгованості, що утворилась за попередні періоди, не зважаючи на призначення платежів, дійшов з урахуванням висновків, викладених у вказаних вище та зазначених скаржником постановах Верховного Суду.
4.8 У вказаних постановах Верховного Суду викладені висновки про те, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), зараховування у рахунок погашення заборгованості, що утворилась за попередні періоди, не можлива. У разі ж коли у платіжних дорученнях реквізит "Призначення платежу" не містив повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, відповідачем призначення платежу чітко визначено не було, вказувалось як загальна підстава - "борг за послуги оренди зг. рах б/н без ПДВ" без зазначення дати, номеру та серії конкретного рахунку або конкретного періоду заборгованості, суди правильно встановили, що в даному випадку розподіл коштів може здійснюватися саме кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4.9 Згідно із положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України право на касаційне оскарження судового рішення виникає у разі, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. У разі ж коли суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права з урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, право на касаційне оскарження судового рішення відсутнє.
4.10 Отже, наведений виключний випадок на касаційне оскарження судового рішення не підтвердився. У зв`язку із чим правові підстави для касаційного перегляду оскарженої постанови суду апеляційної інстанції за зазначеного скаржником виключного випадку, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відсутні, тому касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю.