ПОСТАНОВА
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
Провадження № 13-3кс22
Справа № 756/10060/17
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого - судді - доповідачаБританчука В.В.,
суддів Власова Ю.Л., Григор`євої І.В., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Желєзного І.В., Золотнікова О.С., Катеринчук Л.Й., Крет Г.Р., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М., Сімоненко В.М., Ткача І.В., Ткачука О.С.
за участю:
секретаря судового засідання Холявчука А.А.,
прокурора Шевченко О.О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Стахова Р.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця міста Шепетівки Хмельницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 (фактично проживає в АДРЕСА_2 ),
засудженого за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) і
встановила:
Зміст судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців.
Суди визнали доведеним, що 22 квітня 2017 року близько 23.30 год. біля кооперативу "ІНФОРМАЦІЯ_3" на АДРЕСА_3 ОСОБА_2 на ґрунті неприязних відносин завдав кілька ударів кулаками по голові ОСОБА_3, а коли останній упав на землю, сів на нього зверху та продовжив побиття кулаками по голові, чим заподіяв тяжких тілесних ушкоджень. Внаслідок отриманої черепно-мозкової травми потерпілий помер у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на пункти 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати вищевказані судові рішення і кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Зазначає, що наявними у справі доказами не доведено його винуватості у вчинені інкримінованого злочину, а висновки місцевого суду ґрунтуються на припущеннях і недопустимих доказах.
На його думку, недопустимим доказом є висновок судово-медичної експертизи трупа потерпілого № 1136/2, що проведена на підставі постанови слідчого від 07 травня 2017 року, який не входив до визначеної групи слідчих; у постанові зазначено іншу фабулу кримінального правопорушення; про проведення цієї експертизи сторону захисту було повідомлено лише після закінчення досудового розслідування. Також стверджує, що недопустимим доказом є і висновок судово-медичної експертизи № 031-203-2019, оскільки у його основу покладено висновок експертизи № 1136/2.
Вважає, що під час досудового слідства не проведено огляду місця події, показання свідків суперечливі, інші наявні у провадженні докази не спростовують його версії про непричетність до заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.
На думку засудженого, апеляційний суд в ухвалі не спростував доводів, наведених у його апеляційній скарзі, та в порушення ч. 2 ст. 89 КПК не вирішив питання допустимості висновку судово-медичної експертизи № 1136/2 як доказу під час ухвалення судового рішення, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Підстави розгляду кримінального провадження Великою Палатою Верховного Суду
14 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - колегія суддів, Касаційний кримінальний суд) ухвалив передати на підставі ч. 5 ст. 4341 КПК кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата).
Колегія суддів в ухвалі зазначила, що відповідно до матеріалів провадження слідчий Оболонського управління поліції, за постановою якого проведено судово-медичну експертизу, не входив до складу слідчої групи.
Із правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 серпня 2019 року у справі № 555/456/18 у подібних правовідносинах випливає таке: якщо рішення, на підставі якого проводилось експертне дослідження, прийняте слідчим, що не входить до групи слідчих, яким доручено розслідування, то висновок експерта є недопустимим доказом.
Не погоджуючись із таким висновком щодо застосування норми права, колегія суддів вважає, що питання у цій справі становить виключну правову проблему, оскільки стосується концептуального підходу до визначення допустимості/недопустимості доказів, та сформульоване правило не пов`язано з забезпеченням прав і свобод особи і зосереджено на тих особах, які проводили ті чи інші процесуальні дії.
На думку колегії, суд, який вирішує питання щодо допустимості доказів, насамперед має враховувати права особи і виправданість їх обмеження державою, незалежно від того, яким саме представником держави ці права обмежуються.
Зазначає, що Конституція України, положення національного законодавства та міжнародних договорів, що визначають стандарти справедливого розгляду у кримінальних справах, не передбачають права особи вимагати розслідування певним слідчим.
Сам факт призначення експертизи слідчим, що не входить до складу групи, якій доручено розслідування, не призводить до звуження прав сторони захисту, та безпосередньо не впливає на експертне дослідження та його висновки.
Позиції учасників судового провадження
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення засудженого та його захисника про задоволення касаційної скарги, прокурора, який просив частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Велика палата дійшла таких висновків.
Мотиви, з яких виходила Велика Палата, щодо застосування норми права
Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 4341 КПК Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує питання, що становить виключну правову проблему і стало підставою для такої передачі, та розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах усіх заявлених касаційних вимог і доводів на їх обґрунтування.
Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.