ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 381/423/20
провадження № 51-2612км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Сеник В.Г.,
захисника (в режимі відеоконференції) Сікана Ю.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110310001021, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Усть-Яруль Ірбейського району Красноярського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 23:00, перебуваючи у приміщенні будинку АДРЕСА_1, після спільного вживання алкогольних напоїв зі ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з останнім, та з метою заподіяння йому смерті, тримаючи у правій руці ніж, який підібрав у приміщенні будинку, завдав ОСОБА_2 одного удару в грудну клітку із прикладанням сили, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до смерті потерпілого.
Київський апеляційний суд ухвалою від 13 жовтня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишив без задоволення, а зазначений вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо нього закрити. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що судами неповно з`ясовано всі обставини провадження, у зв`язку з чим його вину в умисному заподіянні смерті потерпілому не доведено та нічим не підтверджено. Зазначає про те, що він захищав життя своє та дружини ОСОБА_3, а також житло від неправомірних дій потерпілого й інших осіб, які незаконно проникли до його житла, тому діяв відповідно до положень ст. 36 КК. Також указує на ряд допущених під час досудового розслідування та судових розглядів порушень кримінального процесуального закону, які вплинули на його незаконне засудження.
У запереченні на касаційну скаргу засудженого прокурор просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись із судовими рішеннями та вважаючи, що його засуджено необґрунтовано, зокрема, посилається на неповноту судового розгляду, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
У зв`язку із цим колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до
ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, неповнота та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження з огляду на наведені вимоги закону не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Водночас, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо
ОСОБА_1, з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з приписами ст. 94 КПК.
Такими доказами, зокрема, є: показання свідка ОСОБА_4 про обставини спричинення ОСОБА_1 удару кухонним ножем у серце потерпілому ОСОБА_2 під час конфлікту; дані протоколу слідчого експерименту за участю вказаного свідка (із відеозаписом) з детальним викладенням обставин учинення ОСОБА_1 злочину, які узгоджуються з показаннями, даними свідком у суді; дані висновку експерта від 20 грудня 2019 року № 310/д/222, відповідно якого у ОСОБА_2 виявлено проникаюче колото-різане поранення грудної клітки, що має прямий причинний зв`язок із настанням смерті й ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя; дані протоколуогляду місця події від 28 вересня 2020 року та інші письмові докази, яким місцевий суд дав належну оцінку.
Посилання засудженого на відсутність у його діях умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, а також на те, що він діяв у стані необхідної оборони, є неприйнятними.
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідної оборони, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б шкоди, необхідної для припинення посягання.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи у стані необхідної оборони, суд повинен урахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу, а бажання спричинити шкоду потерпілому, розправитися з ним, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають оцінюватися на загальних підставах.
Так, у кримінальній справі установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 за місцем свого проживання під час конфлікту зі ОСОБА_2 завдав йому ножового поранення в грудну клітку зліва, від якого потерпілий помер.
Із показань свідка ОСОБА_4 у місцевому суді вбачається, що вона була очевидцем вищевказаних подій і бачила, як між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла суперечка, словесна перепалка, під час якої останній підхопився, перекинув кухонний стіл, а в цей момент засуджений узяв кухонний ніж і вдарив його в серце. При цьому зазначала, що перебуваючи разом з ОСОБА_2 в гостях у ОСОБА_5 (пасинок ОСОБА_1 ) намірів заволодіти майном або житлом у них не було.
Даними протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння від 28 вересня 2019 року № 192 встановлено, що під час огляду на шкірі та видимих слизових у ОСОБА_1 пошкоджень не виявлено. Зазначено, що він був роздратований, метушливий, нестійкий, перебував у стані алкогольного сп`яніння - 1,17%, був у свідомості, орієнтувався на місці, в часі, власній особистості. При цьому скарг не висловлював.