Постанова
Іменем України
02 вересня 2022 року
місто Київ
справа № 824/182/21
провадження № 61-18657ав21
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
секретар судового засідання - Затика Д. А.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - Латвійська Республіка в особі Державної канцелярії Латвійської Республіки,
боржник - ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (проспект Повітрофлотський, 28, місто Київ) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року, постановлену суддею Борисовою О. В., у справі за заявою Латвійської Республіки в особі Державної канцелярії Латвійської Республіки про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів від 17 березня 2021 року, ухваленого у місті Вашингтоні у складі голови арбітражного трибуналу - пані Вера ван Хаутте, арбітра - пана Марка А. Кантор, арбітра - професора Др. Рольфа Кніпера, у справі Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів № ARB/17/5 за позовом ОСОБА_1 до Латвійської Республіки про порушення зобов`язань щодо інвестицій, відшкодування збитків,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
Латвійська Республіка в особі Державної канцелярії Латвійської Республіки
(далі - Латвійська Республіка) у липні 2021 року звернулася до суду із заявою, в якій просила визнати та надати дозвіл на виконання арбітражного рішення Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів (далі - ICSID, Центр, Арбітражний Суд, Арбітражний Трибунал) та видати виконавчий лист на примусове виконання арбітражного рішення ICSID у справі ICSID № ARB/17/5 ОСОБА_1 проти Латвійської Республіки.
Вимоги заяви Латвійська Республіка обґрунтовувала тим, що рішенням від 17 березня 2021 року у справі ICSID № ARB/17/5 за позовом ОСОБА_1 до Латвійської Республіки ICSID вирішив, що позивач ОСОБА_1 має сплатити відповідачу Латвійській Республіці суми (і) 250 000, 00 дол. США за вирахуванням суми, що відшкодовується Секретаріатом ICSID, і (іі) 3 223 212, 40 євро щодо витрат, понесених у зв`язку із цим арбітражем.
Зазначала, що предметом арбітражного провадження у справі ICSID № ARB/17/5 були вимоги ОСОБА_1 до Латвійської Республіки, які випливали з начебто порушення Латвійською Республікою її зобов`язань за угодою між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій від 24 липня 1997 року.
Зазначала, що ОСОБА_1, зокрема, стверджував, що Латвійська Республіка порушила свої зобов`язання за статтями 2, 3 та 5 зазначеної Угоди у зв`язку з інвестиціями ОСОБА_1 в металургійний завод у Латвійській Республіці, відомий як ОСОБА_2 .
Посилалася на те, що підставою для зазначеного арбітражного провадження була арбітражна угода, укладена в письмовій формі між Латвійською Республікою та ОСОБА_1 . Зазначена угода була укладена у формі публічної пропозиції Латвійської Республіки, що міститься в пункті "а" частини другої статті 8 Угоди між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій і прийняття цієї пропозиції ОСОБА_1, здійсненного шляхом подання до ICSID заяви про арбітражне вирішення спору від 30 грудня 2016 року.
Арбітражне рішення стало результатом висновку Арбітражного Трибуналу припинити арбітражне провадження у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 наказу цього трибуналу про надання забезпечення відшкодування витрат Латвійської Республіки у зв`язку із арбітражним провадженням.
Зазначала, що рішення ICSID від 17 березня 2021 року набрало законної сили, втім боржник у добровільному порядку не виконав його.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив на заяву, просив відмовити у її задоволенні.
Посилався на те, що підставами для відмови у задоволенні заяви Латвійської Республіки є те, що при постановленні спірного рішення не була дотримана погоджена сторонами арбітражна процедура, а відтак виконання та визнання цього рішення буде порушувати публічний порядок України, частиною якого в Україні є передбачений Конституцією України принцип справедливого судового захисту порушених прав. Стверджував, що розподіл витрат та їх стягнення має відбуватися після розгляду справи по суті та із врахуванням рішення, яке визначає, на користь якої сторони воно ухвалено, залежно від обсягу задоволених вимог розподіляються і судові витрати. Натомість у цій справі спір не було вирішено, позовні вимоги ОСОБА_1 суд не розглянув, проте витрати відповідача з нього стягнув, а тому вважав, що таке рішення не може відповідати принципу справедливості.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Ухвалою від 18 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд задовольнив заяву Латвійської Республіки.
Суд визнав і надав дозвіл на виконання рішення ICSID від 17 березня 2021 року, ухвалене в місті Вашингтон у складі голови арбітражного трибуналу - пані Вера ван Хаутте, арбітра - пана Марка А. Кантор, арбітра - професора Др. Рольфа Кніпера у справі ICSID №АРБ/17/5 ОСОБА_1 проти Латвійської Республіки.
Суд видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь Латвійської Республіки суми (і) 250 000, 00 дол. США за вирахуванням суми, що відшкодовується Секретаріатом ICSID, і (іі) 3 223 212, 40 євро щодо витрат, понесених у зв`язку з арбітражем. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Латвійської Республіки судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 189, 50 грн.
Задовольняючи заяву Латвійської Республіки, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява про визнання та надання дозволу на виконання рішення ICSID від 17 березня 2021 року подана відповідно до положень Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 травня 1965 року, ратифікованої Україною 16 березня 2000 року (далі - Вашингтонська конвенція). Суд зазначив, що ця Конвенція не встановлює жодних підстав для відмови у наданні дозволу на виконання арбітражних рішень, постановлених ICSID, а відтак доводи боржника з посиланням на Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, яка ратифікована Українською РСР відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 22 серпня 1958 року "Про ратифікацію Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень" (далі - Нью-Йоркська конвенція), суд відхиляє, оскільки Нью-Йоркська конвенція не застосовується до цих правовідносин.
Щодо доводів боржника про недотримання погодженої сторонами арбітражної процедури при ухваленні арбітражного рішення, то суд зазначив, що Арбітражний трибунал відповідно до статті 44 Вашингтонської конвенції мав повноваження вирішити питання про припинення провадження без негативних наслідків, тобто діяв відповідно до погодженої сторонами арбітражної процедури. Прийняття арбітражним трибуналом арбітражного рішення, а не наказу не є порушенням арбітражної процедури, погодженої сторонами.
Посилання боржника на те, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України суд відхилив. Сторона боржника не довела, що визнання та виконання рішення ICSID від 17 березня 2021 року вплине на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави України або в результаті його виконання будуть вчинені дії, які прямо заборонені законодавством України або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави України. Рішення не суперечить арбітражній угоді, є обов`язковим для сторін, не було скасовано.
З огляду на викладене, суд вважав, що сторона боржника ОСОБА_1 не підтвердила існування визначених статтею 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та статтею 478 ЦПК України підстав для відмови у задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення ICSID.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій до Верховного Суду 17 листопада 2021 року через Київський апеляційний суд, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року, постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви Латвійської Республіки відмовити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Заявник обґрунтовує апеляційну скаргу порушенням Київським апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що ICSID ухвалив рішення з порушенням арбітражної процедури:
- рішення не відповідає вимогам, встановленим Арбітражним регламентом ICSID, фактично є наказом ("order") про припинення провадження, а не рішенням ("award") по суті спору;
- підстава щодо невнесення позивачем забезпечення, відповідно до якої арбітражний суд припинив справу № ARB/17/5, порушує Арбітражний регламент ICSID, оскільки він безпосередньо передбачає вичерпний перелік підстав для припинення провадження і невнесення забезпечення до цього переліку не входить.
ОСОБА_1 зазначає, що рішення у справі, яке просить визнати та надати дозвіл на виконання Латвійська Республіка, не є рішенням по суті, не описує висновків суду щодо позовних вимог, а отже, не містить рішення Трибуналу по кожному з поданих йому на розгляд питань разом із підставами, на яких ґрунтується таке рішення. Це, на переконання заявника, свідчить, що суд порушив вимоги Арбітражного регламенту ICSID щодо змісту такого документа як рішення. За твердженнями ОСОБА_1, таке рішення не відповідає частині третій статті 48 Вашингтонської конвенції та частині першій статті 47 Арбітражного регламенту ICSID.
Посилання Київського апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі на статтю 44 Вашингтонської конвенції, на переконання заявника, не спростовує тієї обставини, що рішення не є рішенням по суті, не містить рішення Трибуналу по кожному з поданих йому на розгляд питань разом із підставами, на яких ґрунтується таке рішення, ухвалене з порушенням статті 47 (1) Арбітражного регламенту ICSID, що визначає, що арбітражна процедура, за наслідками якої прийняте відповідне рішення, не відповідала угоді між сторонами.
Заявник стверджує, що системне тлумачення статті 47 Арбітражного регламенту ICSID свідчить, що питання стягнення арбітражних витрат має вирішуватися судом саме у рішенні по суті спору, після повноцінного розгляду спору. Однак у спірних правовідносинах рішення по суті спору не ухвалювалося, а витрати суд постановив стягнути без фактичного розгляду справи, що є грубим порушенням арбітражної процедури.
Також ОСОБА_1 зауважує, що підстави для припинення провадження чітко врегульовані арбітражним регламентом ICSID, що виключає можливість застосувати статтю 44 Вашингтонської конвенції.
Рішення порушує право заявника на справедливий судовий розгляд його позовної заяви, що суперечить публічному порядку України та порушує фундаментальні засади Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Латвійська Республіка у січні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року залишити без змін.
Латвійська Республіка звертає увагу Суду, що не підлягає застосуванню до спірних правовідносин Нью-Йоркська конвенція, відповідно до статті VII якої її положення не зачіпають дійсності багатосторонніх або двосторонніх угод щодо визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, укладених договірними державами, та не позбавляють жодну зацікавлену сторону права скористатися будь-яким арбітражним рішенням у тому порядку і в тих межах, які допускаються законом або міжнародними договорами країни, де запитується визнання та приведення до виконання такого арбітражного рішення. Право вибору для застосування багатосторонньої або двосторонньої угоди або національного закону у питаннях про визнання та надання дозволу на виконання арбітражних рішень належить стороні, яка зацікавлена у визнанні та приведення до виконання арбітражного рішення.
Заява про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення подана заявником відповідно до положень Вашингтонської конвенції, яка не встановлює жодних підстав для відмови у наданні дозволу на виконання арбітражних рішень, прийнятих ICSID, а доводи апеляційної скарги мають бути відхилені, оскільки вони не ґрунтуються на Вашингтонській конвенції.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 08 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 14 червня 2022 року справу призначив до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав пояснення представників сторін, дослідив матеріали справи, перевірив правильність застосування Київським апеляційним судом як судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Верховний Суд врахував, що неявка боржника ОСОБА_1 чи його представника відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не є перешкодою у розгляді справи за їх відсутності, оскільки сторона боржника була належно повідомлена про розгляд справи, у попередніх судових засіданнях представник боржника надавав свої пояснення, про поважні причини неявки у судове засідання суд не повідомив.
Обставини, встановлені в рішенні суду першої інстанції
Київський апеляційний суд як суд першої інстанції встановив, що 24 липня 1997 року Уряд України та Уряд Латвійської Республіки підписали Угоду про сприяння та взаємний захист інвестицій, яка ратифікована Законом України від 17 грудня 1997 року № 735/97-ВР "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій".
Частиною першою, пунктом "а" частини другої статті 8 зазначеної Угоди передбачено, що будь-який спір, який може виникнути між інвестором однієї з Договірних сторін та іншою Договірною стороною у зв`язку з інвестицією на території цієї договірної сторони, має бути предметом переговорів між сторонами спору.
Якщо який-небудь спір між інвестором однієї Договірної сторони та іншої Договірної сторони не може бути таким чином урегульований протягом шести місяців, інвестор має право подати справу на розгляд до ICSID, враховуючи відповідні положення Вашингтонської конвенції, якщо обидві договірні сторони приєдналися до цієї Конвенції.
03 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ICSID із заявою від 30 грудня 2016 року про арбітражне вирішення спору проти Латвійської Республіки.
Під час арбітражного розгляду заяви ОСОБА_1 . Процесуальною процедурою № 6 (рішення щодо заяви відповідача про забезпечення судових витрат) від 13 квітня 2020 року ICSID ухвалив, що позивач ОСОБА_1 зобов`язаний протягом 15 днів з дати постановлення цієї Процесуальної процедури № 6 надати забезпечення витрат відповідача (Латвійської Республіки) у розмірі 3 000 000, 00 євро за формою та у строки, зазначені в додатку 1 до заяви. У разі недотримання позивачем пункту 68.1 Арбітражний Суд, отримавши повідомлення про це від відповідача та заслухавши сторони, визначить умови призупинення провадження. Позивач несе витрати, пов`язані із цією заявою та цією процесуальною процедурою.
17 березня 2021 року ICSID у місті Вашингтон у складі голови арбітражного трибуналу - пані Вера ван Хаутте, арбітра - пана Марка А. Кантор, арбітра - професора Др. Рольфа Кніпера у справі ICSID № ARB/17/5 ОСОБА_1 проти Латвійської Республіки ухвалив рішення, яким припинив провадження без негативних наслідків та вирішив, що позивач ОСОБА_3 має сплатити відповідачу Латвійській Республіці суми (і) 250 000, 00 дол. США за вирахуванням суми, що відшкодовується Секретаріатом ICSID, та (іі) 3 223 212, 40 євро щодо витрат, понесених у зв`язку із цим арбітражем.
29 липня 2021 року Латвійська Республіка звернулася до Київського апеляційного суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення ICSID від 17 березня 2021 року у справі МЦВУС № ARB/17/5.
Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі
Заперечуючи проти оскаржуваної ухвали Київського апеляційного суду, заявник зазначив, що арбітражний процес не відповідав угоді сторін (пункт "d" частини першої статті V Нью-Йоркської конвенції), а також, що рішення суперечить публічному порядку України (пункт "b" частини другої статті V Нью-Йоркської конвенції).
Інвестиційний спір - це категорія суперечок між державою та юридичними і фізичними особами інших держав з приводу інвестиційних відносин.
Правове регулювання вирішення спорів за допомогою міжнародного інвестиційного арбітражу здійснюється багатосторонніми та двосторонніми міжнародними договорами, національним законодавством держав. Основним правовим документом у цьому випадку є Вашингтонська конвенція. Відповідно до цієї Конвенції засновано ICSID.
Згідно зі статтею 1 Вашингтонської конвенції цим засновується ICSID (надалі іменований Центр). Метою Центру є забезпечення вирішення через примирення та арбітраж інвестиційних спорів між Договірними державами та особами інших Договірних держав відповідно до положень цієї Конвенції.
До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов`язаних з інвестиціями, між договірною державою (або будь-яким уповноваженим органом договірної держави, про який повідомлено договірною державою Центру) та особою іншої договірної держави, за умови наявності письмової згоди учасників спору про передачу такого спору для вирішення Центру. Сторони, що досягли такої згоди, не вправі відмовитися від неї в односторонньому порядку (частина перша статті 25 Вашингтонської конвенції).
Отже, умовою розгляду спору ICSID є письмова згода учасників такого спору для його вирішення цим Центром.
Відповідно до Преамбули Вашингтонської конвенції договірні держави, беручи до уваги потребу в міжнародному співробітництві для економічного розвитку та значення при цьому приватних іноземних інвестицій, визнали, що взаємна згода сторін підпорядкувати такі спори процедурі примирення або арбітражу за допомогою таких засобів є угодою, що зобов`язує сторони, зокрема, в тому, що стосується рекомендацій, наданих посередниками, та рішень, прийнятих арбітрами.
Досягнення згоди щодо вирішення спору ICSID позбавляє сторони права відмовитися від неї в односторонньому порядку.
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 самостійно і добровільно звернувся до ICSID із заявою від 30 грудня 2016 року про арбітражне вирішення інвестиційного спору проти Латвійської Республіки відповідно до статті 36 Вашингтонської конвенції, а отже погодився з тим, щоб спір, який виник між ним та Латвійською Республікою, розглядався ICSID за правилами Вашингтонської конвенції та Арбітражного регламенту, відповідно взяв на себе зобов`язання виконувати рішення, постановлені арбітрами.
Рішення Арбітражу є зобов`язуючим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком тих, які передбачені в цій Конвенції. Кожна зі сторін зобов`язана підкоритися та здійснювати дії, що відповідають вимогам рішення Арбітражу, за винятком випадків, коли виконання рішення було призупинено відповідно до положень цієї Конвенції (частина перша статті 53 Вашингтонської конвенції).
Відповідно до частини першої статті 8 Угоди між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій від 24 липня 1997 року будь-який спір, який може виникнути між інвестором однієї з договірних сторін та іншою договірною стороною у зв`язку з інвестицією на території цієї договірної сторони, має бути предметом переговорів між сторонами спору.
Якщо який-небудь спір між інвестором однієї Договірної сторони та іншої Договірної сторони не може бути таким чином урегульований протягом шести місяців, інвестор має право подати справу на розгляд до:
а) Міжнародного Центру з Урегулювання Інвестиційних Спорів (ICSID), враховуючи відповідні положення "Конвенції щодо Урегулювання Інвестиційних Спорів між Державами та громадянами інших Держав", відкритої для підписання у Вашингтоні (округ Колумбія) 18 березня 1965 року, якщо обидві Договірні Сторони приєдналися до цієї Конвенції; або
b) арбітра або міжнародного трибуналу "ad hoc", який створено згідно з "Арбітражним регламентом" Комісії Організації Об`єднаних Націй з міжнародного торгового права (UNCITRAL). Сторони спору можуть письмово погодитися на зміну цього регламенту (частина друга статті 8 Угоди).
Арбітражні рішення будуть остаточними і обов`язковими для обох сторін спору (частина четверта статті 8 Угоди).
Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що спір у правовідносинах, які виникли між ОСОБА_1 та Латвійською Республікою, за згодою сторін підлягав вирішенню ICSID, який у своїй діяльності керується Вашингтонською конвенцією та відповідним Арбітражним регламентом.
Арбітражна процедура розпочалася за добровільним та самостійним зверненням заявника ОСОБА_1, тож ця сторона обрала певну арбітражну інституцію, тим самим підкорившись умові виконувати усі її правомірні вимоги та рішення.
Щодо застосування положень Нью-Йоркської конвенції під час вирішення питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення ICSID на території України
В оцінці застосування національним судом положень Нью-Йоркської конвенції під час вирішення питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення ICSID на території України Верховний Суд застосовує правила частини першої статті VІІ Нью-Йоркської конвенції, відповідно до яких положення цієї Конвенції не зачіпають дійсності багатосторонніх або двосторонніх угод щодо визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, укладених договірними державами, і не позбавляють жодної зацікавленої сторони права скористатися будь-яким арбітражним рішенням у тому порядку та в тих межах, які допускаються законом або міжнародними договорами країни, де запитується визнання та приведення у виконання такого арбітражного рішення.
Частина перша статті VІІ Нью-Йоркської конвенції за своїм змістом є застереженням про застосування більш сприятливого права, оскільки дозволяє стороні, яка просить визнати та надати дозвіл на виконання арбітражного рішення, покладатися на правила, які для неї є більш сприятливими, ніж правила Нью-Йоркської конвенції. Більш сприятливі правила можуть бути передбачені в національному законі країни суду чи в міжнародних договорах, чинних на території, на якій запитується визнання приведення до виконання арбітражного рішення.
Міжнародний договір чи національний закон будуть більш сприятливі ніж Нью-Йоркська конвенція, якщо вони дозволяють визнання і приведення до виконання такого арбітражного рішення на основі менш суворих вимог як щодо процедури, так і підстав для відмови у приведенні до виконання.
Верховний Суд врахував, що Латвійська Республіка, звертаючись до Київського апеляційного суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання згаданого рішення ICSID, посилалася саме на правила Вашингтонської конвенції, відповідно до частини першої статті 54 якої кожна Договірна держава визнає рішення арбітражу, яке прийняте відповідно до правил цієї Конвенції як зобов`язуючого та яке забезпечує виконання грошових зобов`язань, покладених рішенням Арбітражу, в межах своєї території, так якби це було остаточне рішення судового органу цієї держави.
За таких обставин, враховуючи закріплений у частині першій статті VІІ
Нью-Йоркської конвенції принцип застосування більш сприятливого права, а також те, що Латвійська Республіка звернулася із заявою про визнання рішення ICSID відповідно до правил Вашингтонської конвенції, Верховний Суд визнає помилковим посилання ОСОБА_1 на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила статті V Нью-Йоркської конвенції щодо підстав відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу.
Щодо підстав для визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражного суду за національним законодавством України
Відповідно до статті 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
У статті 478 ЦПК України передбачено випадки, у яких суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.
Термін "комерційний" тлумачиться широко і охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру, - як договірних, так і недоговірних. Відносини торгового характеру включають такі угоди, не обмежуючись ними: будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торгове представництво; факторні операції; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об`єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; емісія облігацій, надання забезпечення за облігаціями; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами (абзац п`ятий статті 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.
За таких обставин, враховуючи, що у національному законодавстві під терміном комерційний розуміються у тому числі і відносини з інвестування, тому вирішення питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення ICSID на території України підлягає вирішенню відповідно до правил глави 3 розділу ІХ ЦПК України, а також правил статей 35, 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", з урахуванням спеціальних правил Вашингтонської конвенції, як пріоритетних, що мають вищу юридичну силу.
Водночас згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
За правилами статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.
З огляду на наведене, положення Вашингтонської конвенції є обов`язковими до виконання Україною, є пріоритетними та мають вищу юридичну силу щодо національного законодавства України (за винятком Конституції України), що регулюють спірні правовідносини.
Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що у вирішенні процедурних питань щодо розгляду клопотання про визнання та надання дозволу на виконання рішення ICSID національні суди мають керуватися правилами глави 3 розділу ІХ ЦПК України, а також правил статей 35, 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"; водночас у питаннях щодо підстав для визнання та надання дозволу на виконання такого рішення на території України пріоритет мають норми Вашингтонської конвенції (за винятком Конституції України). А отже, положення національного законодавства щодо підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання такого рішення на території України, за загальним правилом, до спірних відносин не застосовуються.