Постанова
Іменем України
05 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 161/869/21-ц
провадження № 61-4186св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2022 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Здрилюк О. І., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .
З січня 2004 року до березня 2015 року він проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 . 14 травня 2014 року ОСОБА_2 вселилась у належну йому квартиру як член сім`ї та зареєструвала своє проживання за вказаною адресою. Починаючи з березня 2015 року сторони припинили проживати однією сім`єю, спільного господарства не ведуть, взаємних прав та обов`язків не мають.
З березня 2018 року він не може користуватись належною йому квартирою, оскільки відповідач чинить йому перешкоди, не виконала вимог власника про виселення та зняття з реєстрації. Проживання та реєстрація відповідачки у належній йому квартирі створює перешкоди для реалізації прав власника. На виконання рішення суду у порядку поділу майна подружжя на користь ОСОБА_2 він сплатив понад 1 200 000,00 грн за які вона може придбати собі житло.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених вимог, позивач просив усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2021 року у складі суді ОСОБА_4 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем та відповідачем склалися конфліктні взаємовідносини, пов`язані із внутрішнім суб`єктивним переконанням кожної із сторін, у той же час, з огляду на вимоги чинного законодавства, враховуючи характер спірних правовідносин, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення відповідачкою перешкод у праві користування та розпоряджання належним ОСОБА_1 майном суду не надано.
Факт тривалого проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, яка на законних підставах вселилась до неї, є достатнім для поширення на неї гарантій щодо забезпечення права на житло та захисту від його втрати і наявність коштів не є підставою для його втрати.
Постановою Волинського апеляційного суду від 30 березня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою та виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири. Обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту щодо проживання в квартирі для ОСОБА_2 відпала, оскільки остання вселилася у квартиру як член сім`ї позивача, проте з 2015 року сімейні відносини між сторонами припинені. Вимога позивача при усунення перешкод шляхом виселення передбачена статтями 319, 383, 391, 406 ЦК України, тобто здійснюється на підставі закону, а отже, переслідує легітимну мету.
Вимога ОСОБА_5 про виселення ОСОБА_2 відповідає принципу пропорційності, забезпечує дотримання "справедливого балансу", оскільки сімейні стосунки між сторонами припинено, тривалий час існують вкрай неприязні відносини, відповідач не допускає позивача у належну йому квартиру. ОСОБА_1 сплачено на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за частку у спільному майні понад 1 270 000,00 грн, тому відповідач є фінансово забезпеченою та має можливість реалізувати гарантоване Конституцією України право на житло, забезпечивши себе житловим приміщенням за особисті кошти, а не за рахунок використання житлового приміщення, належного колишньому члену сім`ї після припинення обставин, які стали підставою для набуття права користування цим житлом. Сплата позивачем грошової компенсації, достатньої для придбання житла, вказує на те, що виселення відповідачки не створить для неї надмірний тягар, а вимога ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 за обставин, що склалися, є необхідною для захисту прав власника квартири, які не можуть бути захищені іншим способом.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2022 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 766/817/17, від 20 січня 2021 року у справі № 404/789/18, від 20 січня 2021 року у справі № 214/3899/17, 03 лютого 2021 року у справі № 501/2010/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/38544/17.
Крім того, в уточненій редакції касаційної скарги як на підставу для оскарження судового рішення заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України), а саме, відзив на апеляційну скаргу.
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Некляєв Ю. Г. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що скаржник не навів у касаційній скарзі конкретні доводи, що нібито залишились поза увагою суду апеляційної інстанції. Позивач пропонував на вибір ОСОБА_2 : або отримати грошові кошти у розмірі 1 200 000 грн, або стати одноособовою власницею квартири. Скаржниця відхилила пропозицію про передачу їй у власність квартири та зробила свій вибір на користь грошового відшкодування. Сума коштів, виплачених позивачем на виконання рішення суду про поділ майна подружжя є достатньою для придбання власного житла у м. Луцьку.
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бибка Т. Я. подала до суду письмові пояснення, у яких зазначено, що ОСОБА_2 систематично порушує його права, не впускає до квартири та не сплачує комунальні послуги, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Наявність у ОСОБА_2 реальної можливості придбати собі житло за рахунок коштів, які вона отримала при поділі спільного майна, є однією із вагомих обставин, яка в розрізі дотримання балансу інтересів між сторонами спору була врахована судом апеляційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 серпня 2003 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 зареєстрована і проживає в цій квартирі з січня 2004 року.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 березня 2019 у справі № 161/19023/17 встановлено факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_1 у період із січня 2004 року до березня 2015 року.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням суду проведено поділ спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, стягнуто на користь ОСОБА_2 6 889,04 грн компенсації вартості автомобіля, стягнуто 23 000,00 грн компенсації 1/2 частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу ТзОВ "Трансгазіндастрі-Захід", 25 000,00 компенсації 1/2 частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу ТзОВ "ТЕХНОБУД-ВОЛИНЬ".
Постановою Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року рішення в частині відмови у стягненні частки внеску до статутного капіталу ТзОВ "Кріогаз" скасовано, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 225 000,00 грн компенсації 1/2 частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу ТзОВ "Кріогаз".
Постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року рішення Луцького міськрайонного суду в незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року залишено без змін.
Рішення судів про стягнення на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за частку у спільному майні подружжя на суму понад 1 270 000,00 грн ОСОБА_1 виконано у квітні 2020 року.
Цю обставину відповідачка та її представник не заперечують. Також не заперечують те, що під час розгляду справи про поділ майна подружжя ОСОБА_2 було запропоновано в рахунок компенсації належної їй частки у спільному майні подружжя передати у власність належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, в якій відповідач проживає, проте ОСОБА_2 відмовилась від такої пропозиції.
Нормативно-правове обґрунтування
Щодо захисту права власності
Конституцією Українипередбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За статтею 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Щодо права користування житлом членами сім`ї власника
Частиною першою статті 383 ЦК Українита статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Україничлени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Українидо членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
У статті 317 ЦК Українипередбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Щодо права користування чужим майном та підстав для його припинення
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК Українипередбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК Українивказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Зміст наведених положень ЦК України підтверджує, що право користування членом сім`ї власника житла цим житлом є правом користування чужим майном, а тому на нього поширюються правила про припинення сервітуту.
У статті 406 ЦК Україниунормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц).
У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.