Постанова
Іменем України
16 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 760/17470/20
провадження № 61-21178ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1,відповідач - Київський національний університет будівництва і архітектури, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року в складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Ратнікової В. М., Писаної Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Київського національного університету будівництва і архітектури про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що вона з 15 вересня 1982 року перебувала у трудових відносинах з Київським інженерно-будівельним інститутом. Останній наказом Президента України № 217/99 від 26 лютого 1999 року був перейменований у Київський національний університет будівництва і архітектури.
Напідставі наказу№ 474/1 від 17 червня2020 року позивачабуло звільненоз посадистаршого викладачакафедри фізичноговиховання іспорту узвʼязкуз закінченнямстроку трудовогодоговору згіднопункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач вважає цей наказ безпідставним, а її звільнення з роботи - незаконним і необґрунтованим у зв`язку з тим, що трудовий договір неодноразово переукладався, вона продовжувала виконувати свої обов`язки, а тому відповідно до статті 39-1 КЗпП України він вважається таким, що укладений на невизначений строк. Крім того, після 17 червня 2020 року вона фактично продовжувала свою роботу, зокрема, приймала реферати та заліки у студентів, що також свідчить про незаперечення відповідачем щодо її подальшого перебування у трудових відносинах з ним.
ОСОБА_1 просила поновити її на посаді старшого викладача кафедри фізичного виховання і спорту Київського національного університету будівництва і архітектури; стягнути з Київського національного університету будівництва і архітектури на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2020 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення судів мотивовані тим, що позивача звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору, цей договір не був безстроковим. Звільнення позивача є законним, а тому відсутні підстави для її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Роботодавцем дотримано всіх вимог законодавства при звільненні ОСОБА_1 та відповідно не порушено її трудові права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, встановлено обставини, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів, суди не надали належної оцінки всім доказам у справі та не встановили дійсні обставини справи. Зокрема, зазначає, що вона тривалий час була працевлаштована у відповідача, контракт з нею переукладався кілька разів, а тому став безстроковим. Її звільнення є незаконним і суди не врахували ці обставини. Як наслідок - позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
У травні 2022 року представник Київського національного університету будівництва і архітектури- адвокат Лапоша Д. Ю. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів, наголошував на законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 з 15 вересня 1982 року перебувала у трудових відносинах з Київським інженерно-будівельним інститутом. Останній наказом Президента України № 217/99 від 26 лютого 1999 року був в перейменований у Київський національний університет будівництва і архітектури.
Наказом від 06 травня 2019 року № 415/1 ОСОБА_1 продовжено строк роботи з 01 липня 2019 року до 30 червня 2020 року.
10 лютого 2020 року наказом № 60 було оголошено конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників на підставі заявлених посад та поданих документів.
27 лютого 2020 року позивач написала заяву про допуск до конкурсу на заміщення посади старшого викладача на кафедрі фізичного виховання.
28 лютого 2020 року відділом кадрів Київського національоного університету будівництва і архітектури позивача ОСОБА_1 (під особистий підпис) було повідомлено про закінчення строку роботи на посаді старшого викладача. У зазначеному попередженні зазначено про те, що у разі не переукладення з нею контракту, її буде звільнено у зв`язку з закінченням строку трудового договору за пунктом 2 частини статті 36 КЗпП України.
28 травня 2020 року на засіданні кафедри фізичного виховання і спорту Київського національного університету будівництва і архітектури, заслухавши звіт про роботу позивача та взявши до уваги виступи завідувача кафедри, старшого викладача та доцента, які висловили незадоволення роботою ОСОБА_1, викладачі кафедри не підтримали кандидатуру позивача щодо обрання її на посаду старшого викладача на наступні два роки. За таких обставин, було вирішено не продовжувати контракт з позивачем. Зазначене підтверджується протоколом від 28 травня 2020 року № 6 засідання лічильної комісії щодо результатів таємного голосування при обранні на посаду старшого викладача кафедри фізичного виховання і спорту.
02 червня 2020 року на засіданні вченої ради факультету ГІСУТ Київського національного університету будівництва і архітектури підтримано рішення кафедри фізичного виховання і спорту щодо непродовження контракту зі старшим викладачем ОСОБА_1 . Ці обставини підтверджується витягом з протоколу від 02 червня 2020 року № 8.
На підставі наказу № 474/1 від 17 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 30 червня 2020 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору - за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
ОСОБА_1 при звільненні (26 червня 2020 року) виплачена заробітна плата за червень 2020 року та компенсація за невикористану відпустку за період з 01 вересня 2019 року до 30 червня 2020 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору, останній після його продовження не набув статусу безстрокового, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.