Постанова
Іменем України
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 233/338/18
провадження № 61-420св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
третя особа - Служба безпеки України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2019 року у складі судді Каліуш О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я, посилаючись на те, що 03 вересня 2014 року в ході артобстрілу міста Дебальцеве Донецької області їй були заподіяні поранення лівої половини грудної клітини, лівого стегна, кішківника, хребта, ліктьового суглоба лівої руки та інші поранення. Крім того, внаслідок отриманих поранень в неї була перервана вагітність та в подальшому встановлена третя група інвалідності. 10 вересня 2014 року слідчим відділом Дебальцевського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - СВ Дебальцевського МВ ГУМВС України в Донецькій області) до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) були внесені відомості про кримінальне провадження № 12014050200001005 за фактом отримання нею тілесних ушкоджень внаслідок проведення бойових дій в місті Дебальцеве Донецької області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), - закінчений замах на вбивство. Однак досудове розслідування в кримінальному провадженні не проводиться у зв`язку з неможливістю Дебальцевським МВ ГУМВС України в Донецької області виконувати завдання, покладені законодавством України на цей підрозділ. В той же час у проваджені СВ Дебальцевського МВ ГУМВС України в Донецькій області перебувало кримінальне провадження № 12014050200001173 від 18 жовтня 2014 року за фактом отримання нею 03 вересня 2014 року тілесних ушкоджень під час бойових дій в місті Дебальцеве Донецької області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258 КК України, - терористичний акт. 18 вересня 2017 року кримінальне провадження № 12014050200001173 було об`єднане з кримінальним провадженням № 12014050200001007. За останньою інформацією з ЄРДР, яку їй повідомив слідчий, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014050200001007 здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 258 КК України, зокрема за фактом заподіяння їй 03 вересня 2014 року в результаті артилерійського обстрілу міста Дебальцеве Донецької області поранень, внаслідок яких в неї була перервана вагітність та в подальшому встановлена третя група інвалідності. Заподіяння їй сталося на території, яка на той час була підконтрольна українській владі. Тому саме Держава Україна зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн, яка полягає у моральних стражданнях і хвилюваннях, спричинених їй каліцтвом та ушкодженням здоров`я внаслідок терористичного акта, а також - відсутністю ефективного, незалежного розслідування протягом більше трьох років. Її фізичні та моральні страждання відносяться до тяжких, тому що вона втратила ненароджену дитину, отримала інвалідність, захворювання, порушення нервової системи, емоційного стану, тривожність, серйозні нервові розлади. Крім того, тілесні ушкодження суттєво обмежили її можливість виховання дочки, оскільки вона тривалий час перебувала на лікуванні та продовжує його. Заподіяні тілесні ушкодження не дозволяють їй пережити страшні події, так як з їх наслідками вона зустрічається кожного дня, відчуває себе неповноцінною, тому що втратила все, що мала. Її втрати є довічними та більшою частиною непоправними. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на свою користь 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої терористичним актом, що призвів до заподіяння каліцтва та ушкодження здоров`я, а також - відсутністю ефективного розслідування цього злочину шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.
28 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що заподіяння каліцтва та ушкодження здоров`я позивачу внаслідок терористичного акта є кримінальним правопорушенням. Суд не може встановлювати обставини його вчинення в порядку цивільного судочинства. Позивач не надала жодного доказу порушення її прав Державою Україна в особі Кабінету Міністрів України внаслідок терористичного акта. Тільки вироком суду може бути визначена кваліфікація та обставини вказаного кримінального правопорушення. Крім того, згідно з частиною третьою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. Тому Держава Україна не є належним відповідачем в цій справі. Кабінет Міністрів України не є органом досудового розслідування, отже, його дії не пов`язані з розслідуванням злочину щодо позивача і встановленням винних осіб.
За клопотанням Кабінету Міністрів України ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2018 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Службу безпеки України.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 620 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої терористичним актом, що призвів до заподіяння каліцтва та ушкодження здоров`я, а також - відсутністю ефективного розслідування цього злочину.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що факт проведення у 2014 році на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції є загальновідомим. Заподіяння позивачу каліцтва та ушкодження здоров`я терористичним актом, а також відсутність ефективного розслідування зазначеного злочину підтверджується наведеними позивачем доводами та наданими доказами, які не спростовані відповідачами і третьою особою. Тому позовні вимоги є обґрунтованими. Враховуючи характер та тривалість душевних страждань, яких зазнала позивач у зв`язку з ушкодженням здоров`я, вимушені зміни в її житті, неможливість відновити втрачене здоров`я, встановлену їй третю групу інвалідності, неможливість реалізувати своє право на працю, виходячи із засад розумності та справедливості, суд визнав достатнім відшкодування моральної шкоди в розмірі 620 000 грн. Вирішуючи питання про розмір відшкодування, суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що внаслідок артобстрілу 03 вересня 2014 року в неї була перервана вагітність, оскільки вона не надала медичних документів на підтвердження цих обставин, а показаннями свідків такі обставини не можуть підтверджуватися. При цьому наданий ОСОБА_1 протокол обстеження від 09 вересня 2014 року не містить інформації щодо її вагітності та/або переривання вагітності.
Постановою Донецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
06 лютого 2020 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що тільки вироком суду може бути визначена кваліфікація та обставини кримінального правопорушення, зокрема терористичного акта. Досудове слідство щодо отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень під час бойових дій ще триває, тому суди дійшли помилкового висновку про достатність доказів заподіяння позивачу моральної шкоди саме внаслідок терористичного акта. Крім того, суди безпідставно послалися на статтю 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", оскільки вказана норма не передбачає відшкодування моральної шкоди, і не застосували до спірних правовідносин статтю 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.
У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Приходько О. І. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 242/1618/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 243/8302/16-ц викладено правовий висновок про те, що виходячи із системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону. Тому посилання Кабінету Міністрів України на те, що необхідною та обов`язковою умовою для реалізації положень статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" є визнання винними певного кола конкретно визначених осіб у скоєнні злочину та наявність обвинувального вироку відносно них, не відповідає положенням чинного законодавства. На час звернення до суду держава не прийняла відповідний закон, на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров`ю осіб, а також компенсація моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів. Однак відсутність закону не може бути перешкодою в захисті прав позивача.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.
31 березня 2020 року справа № 233/338/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 635/6172/17 за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 червня 2022 року, касаційну Кабінету Міністрів України задоволено, рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2022 року поновлено провадження в цій справі.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що 03 вересня 2014 року в період з 20 год. 30 хв. до 21 год. 30 хв. в ході артобстрілу міста Дебальцеве Донецької області ОСОБА_1 отримала поранення лівої половини грудної клітини, лівого стегна, кишківника, хребта, ліктьового суглоба лівої руки та інші поранення.
Після обстрілу ОСОБА_1 була доставлена бригадою швидкої медичної допомоги до Комунального закладу "Світлодарська міська лікарня", де отримала медичну допомогу та проходила курс лікування по 29 вересня 2014 року.
За висновком судово-медичного огляду спричинені позивачу тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які виникли від дії осколків у результаті вибуху вогнепального снаряда.
За фактом отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень внаслідок проведення бойових дій в місті Дебальцеве Донецької області 10 вересня 2014 року СВ Дебальцевського МВ ГУМВС України в Донецькій області були внесені відомості до ЄРДР про кримінальне провадження № 12014050200001005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України, - закінчений замах на вбивство, а також були внесені відомості про кримінальне провадження № 12014050200001007 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258 КК України, - терористичний акт.
13 листопада 2017 року кваліфікацію складу злочину у кримінальному провадженні № 12014050200001007 від 10 вересня 2014 року було змінено з частини першої статті 258 КК України на частину другу статті 258 КК України. На час розгляду справи судами попередніх інстанцій досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні не завершено.
Зазначені обставини встановлені судами за витягами з кримінальних проваджень № 12014050200001005 та № 12014050200001007, медичною карткою стаціонарного хворого № 1786/413, супровідним листом станції швидкої медичної допомоги, інформованою добровільною згодою пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення, записом лікаря приймального відділення, випискою № 1786 із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 .
З приводу отриманих поранень ОСОБА_1 проходила лікування, зокрема в Харківській обласній клінічній лікарні, Харківській міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова, Інституті патології хребта та суглобів ім. проф. М. І. Ситенка Національної академії медичних наук України, Комунальному закладі охорони здоров`я районного територіального медичного об`єднання "Дергачівська центральна районна лікарня", Солоницівській районній поліклініці, пансіонаті "Наш Дім", Харківській обласній клінічний інфекційній лікарні та Комунальному закладі охорони здоров`я "Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф".
За довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 грудня 2014 року № 6311001037 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 16 листопада 2017 року № 685254 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 01 жовтня 2017 року за загальним захворюванням на строк до 01 жовтня 2018 року.
Рішенням міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, від 26 квітня 2019 року № 5/ІІІ/7 підтверджено факт отримання ОСОБА_1 поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 03 вересня 2014 року на території проведення антитерористичної операції.
Згідно з висновком психологічного експертного дослідження № 1/11/17, складеним 14 грудня 2017 року Бюро психологічних досліджень, у потерпілої ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок поранення і втрати близької людини ( ОСОБА_3 ), за обставинами обстрілу 03 вересня 2014 року міста Дебальцеве Донецької області під час проведення антитерористичної операції (військових дій). ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) через отримані тілесні ушкодження та загибель її чоловіка ( ОСОБА_3 ). Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 (моральна шкода), складає 1 500 000 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою, пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (стаття 1177 ЦК України).
В пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначено, що держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
З огляду на зміст вказаних приписів Закону України "Про боротьбу з тероризмом" реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена в залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
При цьому в законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі "Будченко проти України" (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).