ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2022 року
м. Київ
справа №820/1365/18
адміністративне провадження № К/9901/8910/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №820/1365/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 (суддя Волошин Д.А.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 (головуючий суддя Спаскін О.А., судді: Калиновський В.А., Мельнікова Л.В.),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Древстиль" (далі - ТОВ "Древстиль") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області), у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.02.2018 №00000591403 та №00000581403.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 позов задоволено частково.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 скасовано в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі 820/1365/18.
Ухвалою суду від 05.09.2022 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 06.09.2022.
Розгляд справи у касаційному порядку здійснюється у попередньому судовому засіданні на підставі положень статті 343 КАС України.
Відповідач звернувся до суду з клопотання про заміну сторони у справі її правонаступником.
Враховуючи приписи статті 52 КАС України, якою встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, - суд вбачає підстави клопотання відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником задовольнити.
Як встановлено судами попередніх інстацій, посадовими особами ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Древстиль", податковий номер 38492540 з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2017.
Результати перевірки викладені в акті №360/20-40-14-03-07/38492540 від 31.01.2018 року.
За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення ТОВ "Древстиль":
по податку на прибуток в порушення п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України з урахуванням п. 3 П(С)БО 15 "Дохід", п. 5 П(С)БО 15 "Зобов`язання", занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 324000грн.;
по податку на додану вартість в порушення п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, п.п. 9 п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 340392грн.
На підставі висновків проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення:
від 14.02.2018 №00000591403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 510588грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій;
від 14.02.2018 №00000581403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 486000грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій.
Не погодившись з зазначеними рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, що викладено в акті перевірки, про нереальність здійснення господарських операцій зі спірними контрагентами, наполягав на правильності обчислення податкових зобов`язань з податку на додану вартість, так як позивач не допускав порушень вимог Податкового кодексу України.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.02.2018 №00000591403. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд посилався на те, що контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами. В ході розгляду справи встановлено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагента податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, встановлено зв`язок між укладеними договорами та господарською діяльністю платника податку, витрати підтверджені первинними документами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 №00000581403 суд вказав, що згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ "Древстиль" обліковується кредиторська заборгованість. Отже, з огляду на приписи п.15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" доходом визнається сума зобов`язання, яка не підлягає погашенню. Таким чином, суд приходить до висновку, що висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на прибуток та відповідно застосування штрафної (фінансової) санкції є правомірними.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову, з огляду на те, що з акту перевірки не вбачається, а відповідачем не наведено, порушення яких саме норм законодавства встановлено податковим органом та яку саме кваліфікацію (суми безповоротної фінансової допомоги чи безнадійної кредиторської заборгованості) надано зазначеній вище заборгованості. Суд врахував, що перевірка проводиться виключно за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, при умові подання претензії про заявлення кредиторських вимог протягом 6 місяців, строк спливає за межами такої перевірки.
Вважаючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права в частині задоволення позовних вимог, допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, податковий орган звернувся з касаційної скаргою. В обгрунтування касаційної скарги відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись, у тому числі, на податкову інформацію та наявність кримінальних проваджень. Таким чином, за сукупністю фактів перевіркою не підтверджується проведення господарських операцій позивача. Крім того, відповідач заначає, що сума кредтрорської заборгованості є безнадійною та визначається як зобов`язання, яке не підлягає погашенню і повинна бути віднесена до інших доходів. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 в частині задоволення позовних вимог та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі №820/1365/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, з якого слідує, що Товариство вважає доводи податкового органу необґрунтованими, вказує, що текст касаційної скарги відтворює доводи, викладені податковим органом у акті перевірки, відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі та не містить будь-якого обгрунтування неправомірності судових рішень. Зазначає, що податковий орган, посилаючись на наявність кримінальних проваджень щодо діяльності контрагентвів, не надано доказів винувастості осіб, причетних до створення та діяльності контрагентів, та у вчиненні будь-якого злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Пояснення та допити посадових осіб контрагента платника податків, інформація, отримана в рамках досудового розслідування, - не можуть бути беззаперечним доказом вчинення платником податкового правопорушення. У відзиві Товариство просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Древстиль" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу юридичної особи з ідентифікаційним кодом 38492540.
У перевіряємий період ТОВ "Древстиль" здійснювалась господарська діяльність із контрагентами ТОВ "Астійкс", ТОВ "Ібериця", ТОВ "Домус Компані ЛТД", ТОВ "Валді Торг", ТОВ "Ресурс Кепітал", ТОВ "Саваж-Торг" та ТОВ "Гермес Приор".
Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 №00000591403 слугував висновок контролюючого органу про те, що господарські операції, які відображені позивачем у досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій, та, як наслідок, така діяльність позивача була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та збільшення собівартості придбаних та реалізованих товарів. Згідно з доводами відповідача, позивачем непідтверджено господарські операції.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстацій встановлено, що ТОВ "Древстиль" було поставлено ТОВ "Гермес Приор" товар, а саме плиту ДСП та стільниці, що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами на умовах самовивозу, банківськими виписками (а.с. 72-81 т.2).
Також, позивачем було поставлено плиту ДСП ТОВ "Ресурс Кепітал", на підтвердження вказаного правочину позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні, рахунки-фактури на умовах самовивозу, банківські виписки (а.с. 82-93 т.2).
Встановлено, що ТОВ "Древстиль" поставлено плиту ДСП ТОВ "Валді Торг", що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами на умовах самовивозу, банківськими виписками (а.с. 92-115 т. 2).
Також, у перевіряємий період позивач поставляв плиту ДСП та стільниці ТОВ "Саваж-Торг", на підтвердження чого до матеріалів справи надано податкові накладні, рахунки-фактури на умовах самовивозу, видаткові накладні, банківські виписки (а.с. 116-126 т.2).
З матеріалів справи слідує, що ТОВ "Древстиль" поставлено ТОВ "Домус Компані ЛТД" товар, а саме плиту ДСП та стільниці, що підтверджується податковими накладними, рахунками-фактурами на умовах самовивозу, банківськими виписками (а.с. 126- 140 т.2).
Крім того, ТОВ "Древстиль" було поставлено плиту ДСП та стільниці ТОВ "Іберция", що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами на умовах самовивозу, банківськими виписками (а.с. 141-220 т. 2).
Судами встановлено, що ТОВ "Древстиль" було поставлено плиту ДСП та плитку МДС ТОВ "Астійск", що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами на умовах самовивозу, банківськими виписками (а.с. 221-244 т. 2, а.с. 1-44).
Оплата за поставлений товар за вищевказаними договорами проводилась у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку, що міститься в матеріалах справи.
Відвантаження товару здійснювалось на умовах самовивозу, що відображено в рахунках фактурах, які містяться в матеріалах справи.
Суди констатували, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судами при виконанні вимог КАС України не виявлено.