ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/4393/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Скляр Н.Ф. (в режимі відеоконференції),
відповідача: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2022
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2021
у справі № 904/4393/21
за позовом Криворізької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ"
про стягнення безпідставно збережених коштів,
В С Т А Н О В И В:
Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ", в якому просила суд, з урахуванням заяви про уточнення позову, стягнути з відповідача на її користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0038 та 1211000000:04:086:0038 за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 у розмірі 1 141 193,49 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2021 (суддя Красота О.І.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2022 (колегія суддів у складі: Дармін М.О. - головуючий, Березкіна О.В., Антонік С.Г.), позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037 та 1211000000:04:086:0038 за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 у розмірі 1 141 193,49 грн.
Судами обох інстанцій встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "ПКФ ЛІТМЄХ" (далі - ТОВ"ПКФ ЛІТМЄХ" ) на праві приватної власності належить 975/1000 частка комплексу будівель та споруд, які розташовані на вул. Ракітіна, 31, у м. Кривий Ріг.
Рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824, прийнятим за результатом розгляду звернення відповідача, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано відповідачу із земель комунальної власності в оренду терміном на 5 років земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 4,0700 га на вул. Ракітіна, 31у (ділянка 1) в Покровському районі (кадастровий номер 1211000000:04:086:0037) за цільовим призначенням землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02) для розміщення комплексу будівель та споруд у складі будівель ливарного цеху, побутових приміщень, обрубувального відділення та складу сипких матеріалів з крановою естакадою; будівель цеху та побутових приміщень, будівель механоскладального цеху корпус №2; будівель складу лісу та моделей; будівель складу будматеріалів; центральної трансформаторної підстанції; майстерні; будівель буфету будматеріалів «Ефект»; кранової естакади №3. Цим же рішенням міська рада вирішила зареєструвати територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради комунальної власності, у тому числі і на вказану земельну ділянку.
Водночас, пунктом 5 рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824 відповідачу визначено у тримісячний термін від дати ухвалення рішення: укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки (пп. 5.2.1) та зареєструвати право оренди, що підлягає державній реєстрації, відповідно до закону (пп.5.2.2).
Також, рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4825, прийнятим за результатом розгляду звернення відповідача, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано відповідачу із земель комунальної власності в оренду терміном на п`ять років земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 0,1326 га на вул. Ракітіна, 31у (ділянка 2) у Покровському районі (кадастровий номер 1211000000:04:086:0038) за цільовим призначенням - землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02) для розміщення комплексу будівель та споруд у складі будівель ливарного цеху, побутових приміщень, обрубувального відділення та складу сипких матеріалів з крановою естакадою; будівель цеху та побутових приміщень, будівель механоскладального цеху корпус №2; будівель складу лісу та моделей; будівель складу будматеріалів; центральної трансформаторної підстанції; майстерні; будівель буфету будматеріалів «Ефект»; кранової естакади №3. Цим же рішенням міська рада вирішила зареєструвати територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради комунальної власності, у тому числі і на вказану земельну ділянку.
06.07.2020 рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824 та від 30.06.2020 №3825 оприлюднені на офіційному веб-сайті виконкому Криворізької міської ради.
За твердженням позивача, відповідач право оренди на вищевказані земельні ділянки не зареєстрував та орендна плата за період з 07.07.2020 по 31.03.2021 останнім не сплачувалась, що підтверджується інформацією Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 03.03.2021 вих.№4547/5/04-36-04-11-09 та від 09.04.2021 №8406/5/04-36-04-11-09 хоча фактично земельні ділянки використовувались для розміщення об`єктів нежитлової нерухомості.
Як підтверджується інформаційної довідкою з Державного реєстру речових на нерухоме майно від 07.07.2021 №264726306, 01.10.2020 за Приватним підприємством - фірмою «Дарьял» зареєстровано право приватної (спільної часткової) власності на 25/1000 на комплекс будівель та споруд розташованих на вул. Ракітіна, будинок 31у, міста Кривого Рогу.
26.06.2019 Криворізькою міською радою прийнято рішення №3897 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території Кривого Рогу у 2020 році» (далі - Рішення від 26.06.2019 №3897), яким установлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №54 (додаток 2 рішення), яке набрало чинності з 01.01.2020.
За даними витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 16.07.2021 №97-4-0.22-1511/165-20 та від 16.07.2021 №97-4-0.22-1510/165-20, цільове призначення земельних ділянок, що використовується відповідачем за адресою: м. Кривий вул. Ракітіна, 31у, кадастрові номера 1211000000:04:086:0038 та 1211000000:04:086:0037 віднесено до секції J 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що відповідає розміру ставки орендної плати - 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста (рядок 11.02. в додатку 2 до Рішення від 26.06.2019 №3897).
В подальшому рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4799 встановлено ставки плати за землю та пільги із земельного податку на території м. Кривого Рогу на 2021 рік (далі - Рішення від 30.06.2020 №4799), яке набрало чинності з 01.01.2021 та в якому ставка орендної плати для тієї ж секції J 11.02. залишилася незмінною - 2,5% від нормативної грошової оцінки земель міста (рядок 11.02. в додатку 2 до Рішення від 6.2020 №4799).
Оскільки відповідач, як фактичний користування земельних ділянок, без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками на рівні орендної плати за період з 07.07.2020 по 31.03.2021, позивач розрахував суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0038 та 1211000000:04:086:0037 за період з 01.10.2020 до 31.03.2021 пропорційно частці відповідача у праві власності на нерухомість - 975/1000, що знаходиться на таких земельних ділянках, всього у сумі 1 141 193, 49 грн, за стягненням яких і звернувся до суду з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвали нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:
- апеляційний господарський суд неправильно застосував у спірних правовідносинах положення ст. 1212 ЦК України, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20, а земельні ділянки за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 не були об`єктами цивільних прав, і стали такими лише після реєстрації права комунальної власності на них 08.04.2021;
- починаючи з 01.10.2020 рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824, №4825 про передачу відповідачу в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 втратили чинність. Відповідно, державна реєстрація 08.04.2021 Криворізькою міською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 не була пов`язана з передачею цих земель в оренду, так як такі рішення по оренді втратили чинність 01.10.2020, а нові рішення по оренді не були позивачем прийняті;
- у спірних правовідносинах як єдина судову практика повинна застосовуватися ст. 613 ЦК України, якщо обставині спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі від узгодження з орендарем договірної орендної плати за землю, і судами не враховані обставини бездіяльності Криворізької міської ради по вирішенню суперечки з ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» при укладанні договорів оренди земельних ділянок комунальної власності, що призвело до порушення судом принципів верховенства права та пропорційності. При цьому до врегулювання спорів щодо укладання договорів оренди землі ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» не може виконати свій обов`язок по оплаті орендної плати, отже, обов`язок відповідача по сплаті орендної плати відстрочений на час врегулювання спорів з позивачем щодо укладання договорів оренди землі в силу ч. 2 ст. 613 ЦК України;
- у подібних правовідносинах як єдина судова практика повинна застосовуватися ч. 13 ст.79-1 Земельного кодексу України з метою визначення строків існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, якщо обставини спору доводять бездіяльність та ухилення орендодавця землі по наданню дозволу на поділ цієї земельної ділянки у зв`язку із продажем нежитлової будівлі на ній та зміною її поштової адреси;
- судами при вирішенні справи №904/4393/21 по строках і порядку застосування рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 №3728 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу» повинна застосовуватися ст.271.2 Податкового кодексу України по визначенню строків та порядку застосування рішень міських рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок;
- Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 12.07.2021 та Центральний апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 25.11.2021 про призначення у справі №904/4393/21 судової експертизи з питань землеустрою, чим порушили завдання господарського судочинства на справедливе, неупереджене вирішення справи (ст.2 ГПК України);
- Центральний апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 25.11.2021 про зупинення провадження у справі №904/4393/21 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №160/18398/21 за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради визнати протиправним та скасувати рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 року №3728 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу» з моменту його ухвалення, чим порушив п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України;
- Центральний апеляційний господарський суд не розглянув клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 19.01.2022 про зупинення провадження у справі №904/4393/21 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №280/10561/21 за позовом ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» до Криворізької міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області;
- Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 12.07.2021 залучити Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до участі у справі №904/4393/21 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача;
- Господарський суд Дніпропетровської області необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» від 12.07.2021 залишити позов Криворізької міської ради без розгляду, тому що ця позовна заява була підписана представником Криворізької міської ради Котляром Олександром Михайловичем без наявності у нього повноважень від Криворізької міської ради на її представництво(самопредставництво);
- суди для розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 за період з 07.07.2020 до 31.03.2021 в сумі 1141193,49 грн. незаконно застосували рішення Криворізької міської ради від 26.06.2019 №3897 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території м. Кривого Рогу у 2020 році», яке являється недопустимим доказом;
- про дату, час і місце судового засідання Центрального апеляційного господарського суду, яке відбулося 16.02.2022, відповідач не був повідомлений.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ,4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
1) апеляційний господарський суд неправильно застосував у спірних правовідносинах положення ст. 1212 ЦК України, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20;
2) відсутній висновок стосовно застосування відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - ТОВ «ПКФ ЛІТМЄХ» вважає, що у подібних правовідносинах як єдина судова практика повинна застосовуватися ст. 613 ЦК України, якщо обставини спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі від узгодження з орендарем договірної орендної плати за землю; повинна застосовуватися ч. 13 ст.79-1 Земельного кодексу України, якщо обставини спору доводять про бездіяльність та ухилення орендодавця землі по наданню дозволу на поділ цієї земельної ділянки у зв`язку із продажем нежитлової будівлі на ній та зміною її поштової адреси; повинна застосовуватися ст. 271.2 Податкового кодексу України по визначенню строків та порядку застосування рішень міських рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок;
3) судові рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 310 ГПК України, тому що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (п.5 ч.1 ст.310 ГПК України), суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п.3 ч.3 ст.310 ГПК України), суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п.4 ч.3 ст.310 ГПК України).
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.09.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.08.2022.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 22.08.2022 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 18.08.2022, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів обох інстанцій, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ст. 1212 ЦК України, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20.
Так у справі № 922/1453/20 розглядався спір за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічний центр "ІСЖМ" про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 834 195,31 грн.
Верховний Суд у постанові від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20 залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову, які мотивовано тим, що твердження позивача про існування станом на 01.11.2018 та 01.12.2018 земельних ділянок, площею 0,4030 га та 8,4327 га, по вул. Каштановій, 14, у м. Харкові, за кадастровими номерами 6310136900:05:001:0017, 6310136900:02:005:0165 як об`єктів цивільних прав, не узгоджуються з вимогами ст. 79-1 ЗК України, а тому, відповідач не міг безпідставно зберегти кошти у вигляді орендної плати за землю, якої не існувало як об`єкта цивільних прав.
При цьому Суд досліджував таке спірне питання, як момент, з якого виникає право вимагати стягнення безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати: дата формування земельної ділянки (присвоєння кадастрового номеру та реєстрації її у Державному земельному кадастрі) чи дата її державної реєстрації права власності на неї, та дійшов висновку, що Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати.
Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об`єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності.
Так, застосовуючи приписи ст. 79-1 ЗК України до спірних правовідносин, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. За приписами ч. 9 ст.79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення ст. 79-1 ЗК України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об`єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.
Дійсно, у цьому контексті посилання заявника касаційної скарги на те, що право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку, тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації, є виправданим.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Так, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, яка була прийнята після подання касаційної скарги відповідачем у справі № 904/4393/21, сформульовано такий висновок про застосування норми прави:
«За загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості».
Так, Верховний Суд у справі № 922/2060/20 акцентував увагу на тому, що: «із прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у ст. 1 ЗК України та ст. 373 ЦК України.
Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до ст. 31 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
При цьому суб`єктами права комунальної власності відповідно до ч. 2 ст. 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом ч. 2 ст. 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у ч. 2 ст. 83 ЗК України.
Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.
Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").
Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:
у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;
за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".
За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Міськрада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Харкова, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.
Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.
За таких підстав Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вважає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження скаржника про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначає, що у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.
Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.
Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог ст. 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.».
Колегія суддів зазначає, що у розглядуваній справі право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Кривого Рогу, чого не заперечували та не спростовували сторони справи. Також зі встановлених судами обставин справи вбачається, що рішеннями Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824 та від 30.06.2020 №4825 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано відповідачу із земель комунальної власності в оренду терміном на 5 років земельні ділянки кадастровий номер 1211000000:04:086:0037 та кадастровий номер 1211000000:04:086:0038. Протилежного скаржник не довів та не спростував відповідну презумпцію, про яку йшлося вище.
Враховуючи те, що позивач є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037 та 1211000000:04:086:0038 і як власник цієї земельної ділянки, позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відтак, посилання заявника касаційної скарги на те, що право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку, тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації, не стосується даних спірних правовідносин, які виникли із приводу фактичного користування відповідачем сформованою та внесеною (зареєстрованою) до Державного земельного кадастру земельною ділянкою комунальної власності за відсутності для того достатніх правових підстав за рахунок позивача, якому належать ці землі відповідно до закону.
Таким чином, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 300 ГПК України, висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, як і доводи скаржника в цій частині.
При цьому посилання заявника касаційної скарги на те, що починаючи з 01.10.2020 рішення Криворізької міської ради від 30.06.2020 №4824, №4825 про передачу відповідачу в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 втратили чинність і, відповідно, державна реєстрація 08.04.2021 Криворізькою міською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1211000000:04:086:0037, 1211000000:04:086:0038 не була пов`язана з передачею цих земель в оренду, так як такі рішення по оренді втратили чинність 01.10.2020, а нові рішення по оренді не були позивачем прийняті, не впливають на правильність вирішення спору у даній справі.
Так, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земель