Постанова
іменем України
01 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 759/8038/19
провадження № 51-5070 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисників Кравця А.Б., Вишнякова М.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кравця А.Б. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, а також касаційну скаргу прокурора Гетьмана В.О. на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018100080010120 від 16 грудня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 63 500 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
Цим же вироком ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 1619,10 грн на відшкодування судових витрат за проведення судово-медичної експертизи.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 грудня 2018 року приблизно о 13:20, керуючи автомобілем марки "НІССАН", державний номер НОМЕР_1, допустив зіткнення з автомобілем марки "ЗАЗ 110308", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, після чого, вважаючи останнього винуватцем цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі-ДТП), ОСОБА_1, будучи обуреним діями останнього, вийшов зі свого автомобіля та, усвідомлюючи, що знаходиться на проїзній частині поряд із зупинкою громадського транспорту, демонстративно, діставши з тактичної кобури предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, а саме, пристрій для відстрілу патронів з гумовими кулями марки "Форт-12Р" № НОМЕР_3, тим самим створивши реальну загрозу для життя і здоров`я потерпілого ОСОБА_2 та інших громадян, наблизився до водійських дверцят автомобіля, в якому знаходились ОСОБА_2 і пасажир ОСОБА_3, та направив вказаний пристрій в область голови потерпілого, продовжуючи створювати реальну загрозу для його життя та здоров`я, при цьому, використовуючи нецензурну лайку, криками наказав останньому лягти на землю, одночасно наносячи удари лівою рукою в область його голови та обличчя. Коли потерпілий ОСОБА_2 відмовився виконати цю вимогу, ОСОБА_1 почав витягувати останнього з автомобіля, продовжуючи наносити удари в область його голови та обличчя. У цей час на місце конфлікту почали збігатися сторонні громадяни та заспокоювати ОСОБА_1, який хоча і сховав вказаний пристрій, зовні схожий на пістолет, до тактичної кобури, проте не припинив своїх хуліганських дій і коли ОСОБА_2 перебував біля свого автомобіля, в присутності сторонніх громадян умисно наніс один удар своєю правою рукою в область обличчя ОСОБА_2 . Після цього хуліганські дії ОСОБА_1 були припинені сторонніми особами. Вказаними хуліганськими діями обвинувачений ОСОБА_1 спричинив потерпілому ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу захисника Вишнякова М.І. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Кравець А.Б. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Так, обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, захисник посилається на відсутність в діях засудженого кваліфікуючих ознак інкримінованого йому злочину, оскільки диспозиція ч. 4 ст. 296 КК України передбачає саме застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а тому встановленого судом факту однієї лише погрози застосування вказаних предметів, навіть підкріпленої їх демонстрацією, не достатньо для кваліфікації дій особи за вищенаведеною нормою кримінального закону. При цьому захисник звертає увагу, що місцевим судом не було встановлено факту застосування ОСОБА_1 наявного у нього пістолета. Водночас захисник вказує, що обвинувачений мав відповідний дозвіл на вказаний пристрій та носив його повсякденно, а не лише під час конфлікту з потерпілим, тобто заздалегідь не заготовляв, що також виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 КК України.
Крім того, захисник також зауважує, що місцевим судом в ході дослідження матеріалів справи не було встановлено в діях засудженого ознак грубого порушення громадського порядку, а тому ухвалений щодо останнього обвинувальний вирок за статтею хуліганство є необґрунтованим та незаконним.
Разом з тим захисник стверджує, що покладені в основу вироку показання потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є неконкретними та суперечать встановленим обставинам справи. При цьому також зазначає, що місцевим судом було неправильно трактовано показання обвинуваченого щодо застосування ним пістолета по відношенню до потерпілого, оскільки ОСОБА_1 в ході допиту лише вказував на наявність у нього пістолета в цілому, а не на його застосування чи демонстрацію.
Одночасно захисник звертає увагу на те, що висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності в частині дати вчинення злочину, а саме у вступній та мотивувальній частинах судового рішення вказано про розгляд кримінального провадження № 12018100080010120 від 16 грудня 2020 року, що, на думку захисника, є грубим порушенням, оскільки сама подія мала місце 15 грудня 2018 року.
Також захисник у своїй касаційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції було допущено неповноту судового розгляду, а саме не досліджено обставини, з`ясування яких, на його переконання, може мати істотне значення для ухвалення законного рішення. Зокрема, судом залишено поза увагою той факт, що під час проведення досудового розслідування стороною захисту заявлялось клопотання про виклик та допит свідків-поліцейських ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які прибули на місце події за викликом про вчинення ДТП. При цьому в ході судового розгляду не були допитані й інші свідки, які були очевидцями події, та не досліджено відомості про особу потерпілого. Вищенаведені обставини, на переконання захисника, свідчать про неповноту судового розгляду в суді першої інстанції, що відповідно до положень ст. 410 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
Одночасно захисник зазначає, що визначений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_2 є надмірно великим та не відповідає заподіяній шкоді.
Крім того, захисник у своїй касаційній скарзі також вказує, що апеляційним судом було залишено поза увагою надані стороною захисту висновки психофізичного та поліграфічного досліджень щодо ОСОБА_1, які, як вважає захисник, мають суттєве значення для розгляду кримінального провадження та підтверджують показання обвинуваченого про те, що він не застосовував пістолет по відношенню до потерпілого.
Разом з тим захисник стверджує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу захисника Вишнякова М.І. без задоволення, належним чином не аргументував своє рішення та, як наслідок, постановив незаконне, необґрунтоване та невмотивоване рішення, яке суперечить вимогам ст. 419 КПК України.
У своїй касаційній скарзі прокурор Гетьман В.О., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Разом з тим вказує, що апеляційний суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження в поряду апеляційної процедури, надав неправильну оцінку показанням потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, які під час допиту в суді першої інстанції зазначали, що ОСОБА_1 наносив потерпілому удари по голові та обличчю не лише рукою, а й пістолетом, що не знайшло свого відображення у судовому рішенні. Таким чином, на переконання прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою свідчення потерпілого та свідка про спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ОСОБА_2 предметом, заздалегідь заготовленим для нанесення тілесних ушкоджень.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника та прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Кравець А.Б. підтримав свою касаційну скаргу у повному обсязі.
Захисник Вишняков М.І. підтримав касаційну скаргу захисника Кравця А.Б. та просив її задовольнити.
Що стосується касаційної скарги прокурора, то захисники підтримали її частково та, посилаючись на обґрунтованість доводів сторони обвинувачення, просили рішення судів попередніх інстанцій скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор Матюшева О.В. заперечувала щодо задоволення поданих касаційних скарг, просила вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги захисника та прокурора - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисника та прокурора не підлягають задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено пунктами 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Частиною 2 ст. 438 КПК України передбачено, що у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) чинним законом не передбачено.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом не було досліджено обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного та обґрунтованого рішення не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а тому у касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність та необґрунтованість вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які судом визнано достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному та узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду від 18 грудня 2018 року з додатками у виді фототаблиць та відеозаписів з відеореєстратора автомобіля потерпілого, в ході дослідження якого судом встановлено обставини події та протиправну поведінку ОСОБА_1 ; у довідках Київської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 15 грудня 2018 року № 13369 та Київської міської клінічної лікарні № 12 від 15 грудня 2018 року № 1475, відповідно до яких встановлено факт наявності у потерпілого ОСОБА_2 тілесних ушкоджень; у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11 січня 2019 року за участю свідка ОСОБА_4, згідно якого вказаний свідок ідентифікував ОСОБА_1 як іншого учасника конфлікту; у протоколі проведення слідчого експерименту від 25 січня 2019 року за участю свідка ОСОБА_5 з додатками у виді відеозапису, відповідно до якого свідок надав пояснення щодо обставин події, очевидцем якої він був, та протиправної поведінки обвинуваченого; у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 січня 2019 року за участю свідка ОСОБА_5, згідно якого вказаний свідок ідентифікував ОСОБА_1 як іншого учасника конфлікту; у висновку судово-медичної експертизи від 29 січня 2019 року № 042-130-2019, відповідно до якого судом встановлено факт наявності у потерпілого легких тілесних ушкоджень.
Крім того, судом було досліджено надані свідком ОСОБА_4 фотографії з місця події, на яких зображений ОСОБА_1 та інші сторонні громадяни, які намагалися заспокоїти останнього, а також надані потерпілим ОСОБА_2 фотоматеріали, які підтверджують факт наявності в останнього тілесних ушкоджень та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи сторони захисту про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
Доводи касаційної скарги захисника про відсутність в діях засудженого ознак грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства (хуліганства), на переконання колегії суддів, є необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
Стаття 296 КК України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення хуліганства, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Основним безпосереднім об`єктом хуліганства є громадський порядок.
Об`єктивна сторона хуліганства характеризується вчиненням діяння, яке полягає у грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. При цьому грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли дії винної особи пов`язані з посяганням на правоохоронні цінності, для збереження яких підтримується громадський порядок. Водночас хуліганство з-поміж іншого може полягати і у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих.
Суб`єктивна сторона злочину характеризується мотивом явної неповаги до суспільства.