ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 521/15375/14
провадження № 51-4281км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В.М.,
суддів Мазура М.В., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,
прокурора Єременка М.В.,
представників потерпілого
ТОВ "Венеція" ОСОБА_8, Мандича Л.Л.
(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представників потерпілого ТОВ "Венеція" директора ОСОБА_1 і адвоката Мандича Л.Л. на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
виправданого за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2019 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинене ним.
За обвинувальним актом ОСОБА_2 обвинувачено у скоєнні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_2 у період з 01 червня по 30 вересня 2011 року, перебуваючи на посаді старшого менеджера з продажу ТОВ "Венеція", розташованого на вул. Косовського, 2 в м. Одесі, здійснюючи роботу з оформлення замовлень покупців, їх подальшу передачу у виробництво, отримання готової продукції з виробничого цеху, відвантаження покупцеві продукції та отримання оплати, порушив пункти 2.2, 2.3, 2.4, 4.1 посадової інструкції від 03 січня 2007 року і, будучи матеріально відповідальною особою згідно з договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 30 січня 2007 року, з метою привласнення грошових коштів ТОВ "Венеція", зловживаючи своїм службовим становищем, за виготовлення металевих ролет стягував із клієнтів вищевказаного підприємства грошові кошти, які надалі не вносив у касу і на розрахунковий рахунок товариства, а привласнював та розпоряджався ними на свій розсуд.
Так, 14 червня 2011 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1100 дол США еквівалентних 8767 грн за курсом НБУ станом на 14 червня 2011 року, за виготовлення ролет і передав у виробничий цех заявку на їх виготовлення. Після виготовлення продукції та отримання продукції замовник 15 серпня 2011 року здійснив повний розрахунок із ОСОБА_2, передавши 500 євро, еквівалентних 5675 грн за курсом НБУ станом на 15 серпня 2011 року. Загальна сума замовлення становила 14 442 грн. Однак ОСОБА_2 ці грошові кошти до каси підприємства ТОВ "Венеція" не вніс, а розпорядився ними на власний розсуд.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 27 червня 2011 року отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 9000 грн за виготовлення ролет. Як старший менеджер з продажу в ТОВ "Венеція", передав у виробничий цех заявку на виготовлення зазначеної продукції. Після отримання готової продукції замовник здійснив повний розрахунок із ОСОБА_2, однак останній грошові кошти в сумі 9000 грн., до каси підприємства ТОВ "Венеція" не вніс, а розпорядився ними на власний розсуд.
Далі у перших числах серпня 2011 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 14 000 грн за виготовлення ролет згідно їз замовленнями від 11 та 19 червня 2011 року в цеху за адресою вул. Косовського 2 м. Одеса. Будучи старшим менеджером із продажу в ТОВ "Венеція", ОСОБА_2 передав у виробничий цех заявки на виготовлення замовлень. Отримавши готову продукцію замовник здійснив повний розрахунок із ОСОБА_2, однак той грошові кошти в сумі 14 000 грн., до каси підприємства ТОВ "Венеція" не вніс, а розпорядився ними на власний розсуд.
29 серпня 2011 року ОСОБА_2 від імені директора ТОВ "Венеція" ОСОБА_1 склав договір № 29/08 та отримав від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 9066 грн за виготовлення ролет у тому ж цеху. Старший менеджер із продажу ТОВ "Венеція" ОСОБА_2 передав у виробничий цех заявку на виготовлення зазначеного замовлення, а замовник, отримавши готову продукцію, повністю розрахувався за неї, однак ОСОБА_2, грошові кошти в сумі 9066 грн до каси підприємства ТОВ "Венеція" не вніс, а розпорядився ними на власний розсуд.
Продовжуючи свої злочинні дії, пов`язані із заволодінням чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, ОСОБА_2 у період із 01 червня по 30 вересня 2011 року отримав від ОСОБА_7 грошові кошти (точну суму в ході досудового слідства не встановлено) за виготовлення 5 замовлень ролет в цеху за за вищевказаною адресою. Старший менеджер із продажу в ТОВ "Венеція" ОСОБА_2 передав у виробничий цех заявки на виготовлення продукції, після отримання якої замовник провів повний розрахунок із ОСОБА_2, однак останній отримані грошові кошти до підприємства ТОВ "Венеція" не вніс, а розпорядився ними на власний розсуд.
Згідно з висновком інженерно-технічної та судово-бухгалтерської експертизи нестача цінностей на складі ролетного цеху ТОВ "Венеція" за період з 01 червня по 30 вересня 2011 року обчислювалася у 52 540,13 грн. Розмір збитків від їх нестачі становив 126 096,31 грн.
Досудовим розслідуванням такі дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 4 ст. 191 КК як заволодіння чужим майном шляхом зловживання посадовою особою своїм службовим становищем у крупних розмірах.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 25 травня 2021 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і короткий зміст заперечень на них
У касаційних скаргах представники потерпілого ТОВ "Венеція" просять скасувати судові рішення у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної або першої інстанції.
Істотним порушенням кримінального процесуального закону, на думку касаторів, є недотримання судами вимог статей 2, 7, 23, 94, 370, 374, 404, 419 КПК, що призвело до прийняття незаконних рішень.
Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність скаржники вбачають у тому, що суди, на їх переконання, дійшли хибного висновку, про те, що ОСОБА_2 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК. Такий висновок ґрунтується лише на даних висновку економічної експертизи від 05 грудня 2011 року № 135, згідно з яким він не є посадовою особою, яка здійснює керівництво підприємством.
При цьому, як зазначають скаржники, суди належним чином не проаналізували посадової інструкції ОСОБА_2 та договору про повну матеріальну відповідальність.
Також, на їхню думку, місцевий суд дійшов неправильного висновку про те, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення, оскільки диспозиція ч.4 ст. 191 не містить кваліфікуючих ознак "посадова особа" та "крупний розмір".
Така позиція суду суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року (провадження № 5-328кс16), згідно з якими помилки в обвинувальному акті не є визначальними для встановлення невинуватості особи.
Представники потерпілого вважають, що, порушуючи вимоги ст. 404 КПК, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання потерпілої сторони про повторне дослідження доказів, а саме протоколів слідчих дій, які не були долучені стороною обвинувачення до матеріалів кримінального провадження, про виклик та допит свідків, а також нових свідків. При цьому свідки не з`являлися на виклики суду, а ухвали про привід виконано не було і будь-яких відомостей про їх виконання або неможливість виконання матеріали кримінального провадження не містять.
На обґрунтування зазначених доводів потерпіла сторона посилається на те, що відповідно до п. 8 Перехідних положень КПК 2012 року допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
Крім цього, за твердженням касаторів, не отримали належного обґрунтування доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно визнав недопустимими доказами дані записів необлікованих замовлень у виробничому цеху, оскільки вони не були належним чином завірені.
У своїх запереченнях на касаційні скарги представників потерпілого ТОВ "Венеція" захисник виправданого Лукинюк В.В.не погоджується з викладеними доводами і просить скарги відхилити, а судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Представники потерпілого ТОВ "Венеція" підтримали доводи, викладені в касаційних скаргах, і просили її задовольнити.
Прокурор Єременко М.В. не підтримав касаційні скарги представників потерпілого, просив відмовити у їх задоволенні та залишити без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію потерпілої сторони, думку прокурора, а також перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом.
У достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, а означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.
За правилами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винуватим у його вчиненні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися ст. 22 КПК.
Мотивуючи свої скарги, скаржники висловлюють незгоду з даною судом оцінкою доказів, оспорюють встановлені за результатами судового розгляду факти, що по суті стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і згідно з вимогами ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, надані обвинуваченням, на підставі яких ОСОБА_2 було пред`явлено обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Свій висновок щодо недоведеності вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК, суд зробив на підставі показань обвинуваченого і свідків, заналізу фактичних даних, які містяться у документах і висновках експертів.
Виходячи із доказів, наданих стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_2, місцевий суд обґрунтовано дійшов до переконання, що беззаперечних доказів заволодіння ним чужим майном не наведено.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами представника потерпілого та прокурора, обґрунтовано дійшов висновку, що викладені в них доводи про безпідставне виправдання ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 191 КК є необґрунтованими, а виправдувальний вирок - законним і мотивованим. При цьому зазначив, що, виправдуючи останнього, місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення.