Постанова
Іменем України
05 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 755/3436/20
провадження № 61-20476св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Якименко Микола Миколайович, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
На обґрунтування позовних вимог вказував, що із 2017 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року.
Вказував, що йому належить за договором дарування квартира АДРЕСА_1, в якій відповідачка зареєстрована, однак, починаючи із 25 липня 2018 року відповідачка у квартирі не проживає, її речі відсутні, витрат на комунальні послуги не сплачує.
У зв`язку з викладеним просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року прийнята відмова ОСОБА_1 від позову і провадження у даній справі закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
Цією ж ухвалою повернуто ОСОБА_1 судовий збір за подання позову у розмірі 420 грн та стягнено з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Задовольняючи заяву відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 4 000 грн, суд виходив з того, що дана сума підтверджена документами, в яких є розрахунок послуг та їх вартість та підтвердження оплати вказаної суми відповідачем представнику.
При цьому врахував те, що відповідач та її представник 18 травня 2021 року прибули до суду для розгляду справи, однак розгляду справи не було у зв`язку з поданням позивачем заяви про відмову від позову. Суд також врахував те, що позивач більше року мав документально підтверджену інформацію про те, що відповідач знята з реєстраційного обліку у спірній квартирі з березня 2020 року, однак наполягав на розгляді цієї справи.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року змінено, стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 гривень.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовано керувався положеннями частини третьої статті 142 ЦПК України.
Однак суд апеляційної інстанції не погодився із визначеною судом сумою відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн, оскільки стягнення 1 500 грн за участь адвоката у судовому засіданні є безпідставним, бо сторони участі у справі 18 травня 2021 року не брали.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Якименко М. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права, а тому просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що аналіз частини п`ятої статті 142 ЦПК України свідчить про те, що загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачає, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Таким чином, відповідачу слід було довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії ОСОБА_1 були здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача тощо.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 520/3710/18, від 29 липня 2021 року у справі № 922/2017/17, від 18 червня 2019 року у справі № 922/3787/17, від 09 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 24 березня 2021 року у справі № 922/2157/20, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі № 910/12099/17, від 19 квітня 2021 року у справі № 924/804/20).
Однак, суд апеляційної інстанції не усунувши порушень допущених судом першої інстанції, зазначених вище правових висновків Верховного Суду, не врахував, а зосередившись на питанні розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, помилково розглянули питання розподілу судових витрат, встановленими для розподілу судових витрат між сторонами справи, що має безумовним наслідком необхідність скасування касаційним судом оскаржуваних судових рішень в частині розподілу судових витрат.
Окрім вищезазначеного, замість того щоб застосувати висновок Верховного Суду викладений у постанові від 29 липня 2021 року № 922/2017/17, в якій суд здійснив розподіл судових витрат саме відповідно до норм, що стосуються закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18, відповідно до тексту якого взагалі не вбачається підтвердження аргументації суду апеляційної інстанції.
Аргументи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 755/3436/20 з Дніпровського районного суду м. Києва.
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 755/3436/20.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 18 травня 2021 року, тобто в день постановлення судом ухвали, представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Папазовою Г. А. подана заява про відшкодування судових витрат у розмірі 4 000 грн. До заяви додані належним чином оформлений ордер, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, копія договору про надання правової допомоги, рахунок на оплату із зазначенням конкретних робіт та їх вартості, а також посвідчена квитанція про сплату відповідачкою витрат у розмірі 4 000 грн.
Як вбачається із рахунку на оплату, виданого АБ "Галини Папазової" від 13 травня 2021 року № 9, загальна сума 4 000 грн включає: ознайомлення адвоката з матеріалами та надання консультації 500 грн, підготовка письмових пояснень 2 000 грн (а. с. 99-102) та участь у судовому засіданні 18 травня 2021 року 1 500 грн.
Водночас судом встановлено, що у судовому засіданні 18 травня 2021 року сторони, в тому числі відповідачка та її адвокат, участі не приймали, що стверджується протоколом судового засідання від 18 травня 2021 року, згідно якого судом лише досліджені письмові заяви сторін (а. с. 110).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.