Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 465/3228/19
провадження № 61-7553св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Франківського районного суду міста Львова від 09 вересня 2020 року, додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 02 грудня 2020 року у складі судді Марків Ю. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Альфа-Банк" про захист прав споживача.
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") в особі Львівського відділення № 5 АТ "Альфа-Банк" про захист прав споживача.
Позов обґрунтований тим, що позивач звернувся до АТ "Альфа-Банк" для отримання споживчого кредиту. Після того, як надання кредиту було погоджено, 30 листопада 2018 року відповідач надав позивачу на підпис замість кредитного договору наступні документи: паспорт споживчого кредиту від 30 листопада 2018 року; графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293. Додатково надано акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 за підписом ОСОБА_2 (без підпису позивача), а також умовою надання кредиту було підписання ним заяви (акцепт) № 107.501082293.111 про прийняття пропозиції (оферта) № 5 укласти договір добровільного страхування фінансових ризиків за програмою "Альфа-сервіс" від 22 листопада 2017 року. Саму угоду про надання кредиту позивачу на підпис не надали. Відповідно до паспорта споживчого кредиту та графіку платежів йому надано кредит в розмірі 200 000,00 грн на строк 48 місяців з відсотковою ставкою 15,99 % річних.
Позивач також вказував на те, що в паспорті споживчого кредиту передбачено оплату 2 600,00 грн щомісячно як плата за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору. В графіку платежів дана сума (2 600,00 грн щомісячно) вказана як платіж за розрахунково-касове обслуговування. Вважає, що така умова є несправедливою, оскільки вказані супутні послуги кредитодавця суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів".
Із врахуванням наведеного, позивач просив суд визнати недійсною умову кредитного договору, викладену в графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 в частині його обов`язку сплачувати щомісячно 2 600,00 грн за розрахунково-касове обслуговування.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсною умову кредитного договору, викладену в графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 в частині його обов`язку сплачувати щомісячно 2 600,00 грн за розрахунково-касове обслуговування.
Стягнуто з АТ "Альфа-Банк" судовий збір в сумі 768,40 грн в дохід держави.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про споживче кредитування", умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2020 року стягнуто з АТ "Альфа-Банк" в особі Львівського відділення № 5 АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 946,20 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим вказана сума підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційні скарги АТ "Альфа-Банк" залишено без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 вересня 2020року та додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки суд правильно визначив характер спірних правовідносин, встановив дійсні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні судових витрат на правничу допомогу.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій цивільній справі та витребувано її з Франківського районного суду м. Львова.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.
05 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30 серпня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
В касаційній скарзі (на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції) заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 293/599/19 та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на момент укладення кредитного договору законодавство України передбачало можливість включення до договорів про споживче кредитування умов, що передбачають сплату споживачами плати за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості. Вважає, що передбачена кредитним договором плата за обслуговування кредитної заборгованості є законною. Позивачем та представником банку підписано паспорт споживчого кредиту у якому передбачена інформація про умови кредитування.
Відповідач звертає увагу, що з офертою з такими умовами кредитування до банку звернувся саме позивач, а банк акцептував його оферту, а не навпаки.
В касаційній скарзі (на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції) заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 810/3213/16, від 14 квітня 2021 року у справі № 645/9227/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20 та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на підтвердження факту розрахунку із самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, сторона повинна надати суду договір про надання правової допомоги, який містить умови про вартість послуг, їх розмір і порядок розрахунків та розрахунковий документ, який відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, однак такі документи в матеріалах справи відсутні.
Крім того, звертає увагу на те, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є явно необґрунтований та неспівмірний зі складністю справи та заявленим розміром позовних вимог.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ "Альфа-Банк" для отримання споживчого кредиту. Після того, як надання кредиту було погоджено, 30 листопада 2018 року відповідач надав позивачу на підпис:
- паспорт споживчого кредиту від 30 листопада 2018 року, з якого вбачається, що позивачу надано кредит в розмірі 200 000,00 грн на строк 48 місяців з відсотковою ставкою 15,99 % річних;
- графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту - додаток № 1 до угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293, з якого вбачається, що сума в розмірі 2 600,00 грн вказана, як щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування (а. с. 6, 7).
Додатково надано акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту від 30 листопада 2018 року № 501082293 за підписом співробітника банку ОСОБА_2, а також умовою надання кредиту було підписання позивачем заяви (акцепт) № 107.501082293.111 про прийняття пропозиції (оферта) № 5 укласти договір добровільного страхування фінансових ризиків за програмою "Альфа-сервіс" від 22 листопада 2017 року (а. с. 8, 9).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).