ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 522/10944/16-к
провадження № 51-3011км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Матолич М. Р.,
представника потерпілого
(у режимі відеоконференції) Селюкова П. В.,
виправданих ОСОБА_1, ОСОБА_2,
виправданої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_3,
захисника Нураліна М. В.,
захисника (у режимі відеоконференції) Нестеренка С. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора Кологрьової Світлани Анатоліївни та потерпілого ОСОБА_4 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015160000000770 від 09 жовтня 2015 року, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Солотвино Тячівського району Закарпатської області, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгорода, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2,
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Чернівців, яка згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) через недоведеність того, що в діянні обвинувачених є склад кримінального правопорушення.
Згідно з цим вироком органами досудового розслідування керуючий директор Публічного акціонерного товариства "Юніон Стандард Банк" (далі - ПАТ "ЮСБ БАНК") ОСОБА_2 і радник голови правління вказаного банку ОСОБА_1 обвинувачувались у тому, що вони, будучи службовими особами, за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання службовим становищемрозтратили чуже майно в особливо великих розмірах. Указані дії ОСОБА_2 були вчинені повторно. Виконувач обов`язків начальника Київського регіонального управління ПАТ "ЮСБ БАНК" ОСОБА_3, на яку додатково було покладено виконання обов`язків начальника Артемівського відділення цього банку, обвинувачувалась у розтраті чужого майна в особливо великих розмірах, яке було їй ввірене чи перебувало в її віданні, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, повторно.
Так, згідно з наказом від 29 травня 2014 року № 353 "Про розподіл обов`язків відповідно до організаційної структури Банку" в частині функціонального підпорядкування на ОСОБА_2 покладено відповідальність за діяльність департаменту карткового бізнесу, департаменту корпоративного бізнесу, управління клієнтської підтримки та управління маркетингу вказаної банківської установи, а на ОСОБА_1 - відповідальність за діяльність управління організації готівкових операцій, департаменту казначейських операцій, департаменту фінансів указаної банківської установи.
Тобто фактичне управління ПАТ "ЮСБ БАНК" замість голови правління здійснював безпосередньо ОСОБА_2, виконуючи повноваження із забезпечення банківських процесів, шляхом надання вказівок працівникам банку, які останні сприймали як обов`язкові до виконання, а в частині порядку здійснення готівкових операцій працівники банку підпорядковувались ОСОБА_1 .
У невстановлений період часу в ОСОБА_2 з ОСОБА_1 виник злочинний умисел на розтрату готівкових коштів ПАТ "ЮСБ БАНК", що акумулювались у новоствореному з 25 червня 2015 року Артемівському відділенні ПАТ "ЮСБ БАНК" (вул. Артема, 50,м. Київ), із використанням наданих їм службових повноважень та зловживанням ними, а саме шляхом надання незаконних вказівок стосовно операцій із готівковими коштами підлеглим працівникам, яким ввірено матеріальні цінності ПАТ "ЮСБ БАНК".
З метою скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 сприяв призначенню на посаду виконуючого обов`язки начальника Артемівського відділення ПАТ "ЮСБ БАНК" ОСОБА_3, яка відповідно до укладених угод та нормативів банківської установи також була службовою особою, з якою укладено договір про повну індивідуальну відповідальність.
Так, наприкінці вересня 2015 року ОСОБА_2, діючи всупереч інтересам ПАТ "ЮСБ БАНК", вкладників та інших кредиторів цього банку, керуючи діями довіреної особи ОСОБА_1 й підпорядкованого працівника ОСОБА_3, діючи з ними за попередньою змовою та спільно з іншими особами, які не були обізнані про вчинення кримінального правопорушення, здійснив розтрату готівкових грошових коштів, які зберігались у сховищі Артемівського відділення ПАТ "ЮСБ БАНК" на суму 63 517 786,77 грн, 405 000 євро, 44 000 дол. США (930 745,51 грн за курсом Національного банку України станом на 05 жовтня 2015 року), шляхом надання неправомірних розпоряджень про переміщення грошових коштів до відділень у інших регіонах.
Надалі, 30 вересня 2015 року о 09:20 ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, будучи обізнаними щодо проведення позапланової інспекційної перевірки Національним банком України Артемівського відділення ПАТ "ЮСБ БАНК", усвідомлюючи необхідність доведення злочину до кінця та можливість свого викриття, втрати повноважень і впливу на працівників ПАТ "ЮСБ БАНК", здійснили ряд дій з метою розтрати грошових коштів з Артемівського відділення та її приховування.
Після цього ОСОБА_1, діючи за вказівками ОСОБА_2, із вищезазначеною метою, розуміючи, що працівники ПАТ "ЮСБ БАНК" сприймають його усні вказівки як обов`язкові для виконання, діючи всупереч положенню "Про здійснення касових операцій і правил зберігання цінностей у ПАТ "ЮСБ БАНК", надав вказівку ОСОБА_5, яка мала доступ до автоматизованої банківської системи "Scrooge" (далі - АБС "Скрудж"), внести до цієї системи відомості про інкасацію 50 000 000 грн, 405 000 євро до Одеського регіонального управління ПАТ "ЮСБ БАНК", 27 000 000 грн та 44 000 дол. США до Львівського регіонального управління вказаного банку і виготовлення прибутково-видаткових касових ордерів з подальшою передачею до операційної каси Артемівського відділення ПАТ "ЮСБ БАНК", без фактичної передачі зазначених грошових коштів, що й було виконано під безпосереднім контролем та з відома ОСОБА_3 .
Згодом ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, продовжуючи свої злочинні дії, всупереч приписам вищезазначеного Положення, в період із 30 вересня по 01 жовтня 2015 року надав працівникам Одеського регіонального управління ПАТ "ЮСБ БАНК" - начальнику управління ОСОБА_6, її заступнику ОСОБА_7, завідуючій касою ОСОБА_8 та економісту ОСОБА_9, які не були обізнані про вчинення кримінального правопорушення, незаконні вказівки щодо оприбуткування 77 000 000 грн та 405 000 євро з Артемівського відділення ПАТ "ЮСБ БАНК" на рахунках Одеського регіонального управління вказаного банку та подальшого їх списання під виглядом видачі клієнтам у касі, а також переведення до Харківського регіонального управлення банку шляхом здійснення відповідних дій в АБС "Скрудж" та без формування необхідних касових документів стосовно обліку операцій із готівковими коштами.
З метою підтвердження факту інкасації 77 000 000 грн, 405 000 євро та 44 000 дол. США з Артемівського відділення ПАТ "ЮСБ БАНК" згідно з їх списанням в АБС "Скрудж", 30 вересня 2015 року ОСОБА_3 здійснила підтвердження видачі готівки з каси вказаного відділення банку шляхом внесення до Книги обліку готівки та інших цінностей відомостей про наявність на кінець дня у сховищі того ж відділення грошових коштів у сумі, що відповідає даним АБС "Скрудж" про залишки готівки в касі Артемівського відділення банку.
Того ж дня після оприбуткування грошових коштів з Артемівського відділення ПАТ "ЮСБ БАНК" за системою АБС "Скрудж" в Одеському регіональному управлінні ПАТ "ЮСБ БАНК" ОСОБА_2, діючи від імені банку та розуміючи, що начальник цього управління ОСОБА_6 не виконає вказівок інших посадових осіб, задіяних у схемі розкрадання грошових коштів ПАТ "ЮСБ БАНК", повідомив останню щодо необхідності якнайшвидше підшукати клієнтів, які можуть тимчасово надати Одеському регіональному управлінню банку 50 000 000 грн готівкою, з метою її надання для огляду ревізорам із Національного банку України, однак ОСОБА_6 відмовилась виконувати цю вказівку ОСОБА_2 .
У результаті таких дій надалі було підтверджено факт нестачі грошових коштів ПАТ "ЮСБ БАНК" на суму 63 517 786,77 грн, 405 000 євро та 44 000 дол. США.
Крім того, ОСОБА_2 за попередньою змовою ОСОБА_3 здійснили розтрату належних ОСОБА_4 55 100 дол. США та 4000 євро (1 269 230 грн за курсом Національного банку України станом на 01 жовтня 2015 року), які він 17 серпня 2015 року в опломбованому згідно з Положенням банківському мішку (з підписами потерпілого, завідуючої касою ОСОБА_10 та ОСОБА_3 ) передав на відповідальне зберігання в ПАТ "ЮСБ БАНК" відповідно до договору відповідального зберігання цінностей № 10-2015.
Зокрема, після передачі зазначених грошей ОСОБА_2 із ОСОБА_3, діючи повторно, всупереч інтересам служби, зловживаючи службовим становищем з корисливих мотивів, у період із 17 серпня по 01 жовтня 2015 року, порушуючи вимоги Цивільного кодексу України, вищезазначених договору та Положення, здійснили фактичне вилучення згаданих грошових коштів, які були залишені на відповідальному зберіганні в банкута перебували у віданні ОСОБА_3, замінивши гроші нарізаним папером.
Далі з метою уникнути викриття вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_2 22 жовтня 2015 року звернувся до ОСОБА_4 з проханням забрати заяву, подану до тимчасової адміністрації банку, від 21 жовтня 2015 року про повернення переданих на відповідальне зберігання грошових коштів та переоформити раніше укладений договір з іншою установою, при цьому повідомивши потерпілого, що в банківському мішку, який залишено на відповідальне зберігання у приміщенні ПАТ "ЮСБ БАНК", гроші ОСОБА_4 відсутні, оскільки витрачені ОСОБА_2
17 листопада 2015 року ОСОБА_4 після відкриття вищезазначеного мішку у Київському регіональному управлінні ПАТ "ЮСБ БАНК" (вул. Артема, 50,м. Київ) в присутності працівників банку виявив замість грошей нарізані аркуші паперу.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 13 серпня 2021 року виправдувальний вирок Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 залишив без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 . Селюкова П. В. - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі прокурор Кологрьова С. А. та потерпілий ОСОБА_4, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять скасувати вищезазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи зазначені вимоги, прокурор посилається на безпідставність висновків судів про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є суб`єктами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, з огляду на існування наказу від 29 травня 2014 року № 353 "Про розподіл обов`язків відповідно до організаційної структури Банку", який усупереч вимогам ст. 94 КПК України суди визнали неналежним доказом. Крім того, за твердженням прокурора, суди не врахували показань свідків щодо посад обвинувачених, а також не надали оцінки висновкам судово-почеркознавчої експертизи. Вказує, що поза увагою судів залишилося те, що працівники ПАТ "ЮСБ БАНК" фактично підпорядковувалися голові правління банку ОСОБА_1 . Необґрунтованими вважає і висновки судів про те, що свідки не підтвердили причетності обвинувачених до інкримінованих злочинів, оскільки протилежне доведено їхніми показаннями. Посилається прокурор і на помилковість висновків судів щодо невстановлення попередньої змови, умислу та мотивів обвинувачених через недоведеність факту розтрати майна. Як указує прокурор, суд першої інстанції необґрунтовано відкинув як доказ висновок експерта від 18 квітня 2016 року № 98 на підтвердження факту нестачі грошових коштів, урахувавши при цьому наданий стороною захисту висновок експертизи від 15 червня 2016 року № 35/16, яку проведено неповно, без дослідження первинної бухгалтерської документації. Також прокурор стверджує, що свідка ОСОБА_5 суд не викликав та не допитував, хоча її показання мають суттєве значення для справи. Зазначає, що сторона обвинувачення була позбавлена права допитати цього свідка через безпідставне задоволення судом клопотання сторони захисту щодо обмеження прокурора в наданні доказів, а саме в допиті свідків. Усупереч вимогам ч. 2 ст. 22 КПК України справу було розглянуто за відсутності даних про отримання судових викликівсвідками, зокрема і свідком ОСОБА_11, на що апеляційний суд не звернув уваги. Цей суд формально розглянув справу, не надав оцінки доводам представника потерпілого і прокурора, не врахував ряду доказів, що спростовують висновки місцевого суду. Крім наведеного, прокурор посилається на порушення правил підсудності, зазначає, що кримінальне провадження було помилково направлено до Київського районного суду м. Одеси та розглянуто цим судом. Підсумовуючи викладене, касатор зазначає, що вирок суду першої інстанції не відповідає приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду ще й ст. 419 зазначеного Кодексу.
У своїй касаційній скарзі потерпілий стверджує, що апеляційний суд допустив порушення вимог статей 23, 95, 404 КПК України. Вказує, що цей суд не зважив на клопотання потерпілого та прокурора і безпосередньо не дослідив доказів, які не дослідив суд першої інстанції. У зв`язку з цим вважає, що суд порушив також ст. 22 КПК України. Як і прокурор, потерпілий посилається на неправильну оцінку та ігнорування судами ряду доказів, безпідставність висновків про те, що ОСОБА_2 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, і на порушення судами порядку виклику свідків ОСОБА_12, ОСОБА_5 та ОСОБА_11 . Вказує, що суди не надали оцінки ряду письмових доказів, а також показанням свідків, унаслідок чого порушено ст. 94 КПК України. Потерпілий наголошує, що з 2014-2015 років ОСОБА_2 та його дружина є відповідачами в ряді цивільних справ у спорах про стягнення заборгованості за кредитними договорами, однак відповідні судові рішення в цьому кримінальному провадженні не були досліджені. Зазначає, що місцевий суд не розглянув клопотання про витребування доказів та допит експерта. Стверджує, що ОСОБА_2 здійснював фактичне управління банком, на нього було покладено спеціальні повноваження голови правління банку. Вважає, що на час вчинення злочину ОСОБА_3 була службовою особою. ОСОБА_4 звертає увагу на те, що суди не взяли до уваги переписки між ним та працівниками банку в месенджерах та електронною поштою. Зазначає, що відповідно до висновку почеркознавчої експертизи від 05 травня 2016 року № 137-П підпис від імені ОСОБА_4 на ярлику, яким опломбовано банківський мішок із цінностями, останньому не належить, проте підпис відповідального працівника банку ОСОБА_3 за зберігання цінностей виконаний саме нею, що свідчить, зокрема, про її обізнаність щодо підписання нової бирки на мішку та відповідних актів прийому-передачі. При цьому поза увагою судів залишені також договори між представником банку та ОСОБА_3 про повну матеріальну відповідальність. Касатор посилається на порушення вимог ч. 3 ст. 35 КПК України, оскільки після надходження до суду обвинувального акта з усуненими недоліками в суді не було проведеного його автоматизованого розподілу серед суддів, а передано раніше визначеному складу суду, який уже повертав обвинувальний акт прокурору. Як і прокурор, потерпілий стверджує про порушення судами правил територіальної підсудності, вважаючи, що це кримінальне провадження мав розглядати Шевченківський районний суд м. Києва, оскільки банківське відділення, в якому скоєно правопорушення, розташоване в Шевченківському районі м. Києва.
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та потерпілого захисники Нестеренко С. В. і Нуралін М. В. зазначають про необґрунтованість цих скарг, просять залишити їх без задоволення, а оскаржені судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Матолич М. Р. касаційні скарги прокурора Кологрьової С. А. та потерпілого ОСОБА_4 не підтримала, вважала судові рішення законними й обґрунтованими.
Представник потерпілого Селюков П. В. підтримав подані касаційні скарги та просив їх задовольнити.
Захисники Нуралін М. В. і Нестеренко С. В., виправдані ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення касаційних скарг прокурора і потерпілого, просили залишити оскаржені судові рішення без зміни.
Потерпілий ОСОБА_4 у касаційній скарзі просив касаційний розгляд проводити за його участі та за участю його представників. При цьому, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце касаційного розгляду, що підтвердив у судовому засіданні представник Селюков П. В., потерпілий ОСОБА_4 для участі в касаційному розгляді не прибув, клопотань про відкладення справи або проведення судового засідання в режимі відеоконференції до Суду не подавав. З урахуванням того, що попереднє судове засідання 13 липня 2022 року було відкладено, зокрема, з причин неявки потерпілого, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, а також думок учасників судового розгляду, які не заперечували проти проведення касаційного розгляду за відсутності потерпілого ОСОБА_4, інтереси якого в судовому засіданні представляв адвокат Селюков П. В., касаційний розгляд проведено без участі потерпілого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скагах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України. Зокрема, п. 2 ч. 3 цієї статті встановлено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, мотивів, способу вчинення й наслідків кримінального правопорушення, а також форми вини; докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.
Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
На підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як зазначено у ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
За статтею 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 91 КПК України передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, це подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.
Відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування зазначених обставин покладається на сторону обвинувачення. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Положеннями статей 86, 87 КПК України регламентовано, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Розглянувши кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав вказаних осіб невинуватими і виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинувачених є склад кримінального правопорушення.
Переглянувши це кримінальне провадження в апеляційному порядку за скаргою представника потерпілого, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, навів у своєму рішенні відповідні обґрунтування щодо безпідставності доводів апеляційної скарги за епізодом розтрати чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненої за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, повторно, скоєної стосовно потерпілого ОСОБА_4 .
Зважаючи на те, що вирок суду першої інстанції в частині обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за епізодом розтрати грошових коштів ПАТ "ЮСБ БАНК" на суму 63 517 786,77 грн, 405 000 євро та 44 000 дол. США апеляційним судом не переглядався, оскільки ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2021 рокупрокурору Кологрьовій С. А. відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження та повернуто її апеляційну скаргу, Верховний Суд переглядає оскаржені судові рішення лише в частині, яка була предметом перегляду апеляційного суду, а саме в частині, що стосується обвинувачення ОСОБА_13 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення щодо ОСОБА_4 .
З оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що орган досудового розслідування не довів поза розумним сумнівом причетності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до інкримінованого злочину щодо ОСОБА_4 .