Постанова
іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 708/1245/19
провадження № 51-2398км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюк М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника Свистун Ю.Л. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019250290000316, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), неодноразово судимого, останнього разу вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 жовтня 2016 року засудженого за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) на підставі ст. 71 КК цього Кодексу до чотирьох років позбавлення волі; відповідно до ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2019 року звільненого 29 липня 2019 року умовно-достроково з невідбутим строком дев`ять місяців п`ять днів,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 10 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до п`яти років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ч. 4 ст. 81, ст. 71 КК призначено йому остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк п`ять років шість місяців з конфіскацією майна.
Цим же вироком ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши його під варту із зали суду, та ухвалено залишити вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з моменту взяття його під варту, тобто з 10 листопада 2020 року, зарахувавши в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 30 липня 2019 року
по 31 липня 2019 року, включно.
Також вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 серпня 2021 року ухвалу апеляційного суду від 11 лютого 2021 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 289 КК, і вичерпані можливості їх отримання.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 липня 2019 року о 03-й год. 00 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, поблизу домоволодіння по АДРЕСА_2, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, не маючи законних підстав, умисно, таємно, повторно проник до незамкненого автомобіля марки "ГАЗ 21Р", 1974 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, а законним користувачем якого є ОСОБА_3, за допомогою ключа в замку запалення запустив двигун автомобіля і розпочав рух по вул. Міліонній у напрямку вул. Михайла Сікорського, тим самим незаконно заволодів цим транспортним засобом. Доїхавши до будинку № 69 по вул. Міліонна в м. Чигирині, ОСОБА_1 зупинився, оскільки автомобіль вийшов із ладу, повторно не зміг запустити двигун та, будучи поміченим ОСОБА_4, залишив цей автомобіль, намагався зникнути в невідомому напрямку і того ж дня о 05-й год. 40 хв. був затриманий працівниками поліції.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд, всупереч вимогам статей 23, 370, 404, 417, 419 КПК, ухвалюючи рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав, врахував лише доводи сторони захисту, упереджено підійшовши до оцінки всіх доказів обвинувачення, на підставі яких ухвалено обвинувальний вирок, не взяв до уваги інші докази, яким дав протилежну оцінку, ніж суд першої інстанції, вибірково вивчив письмові докази у справі та не допитав жодного свідка, а також потерпілого, обґрунтувавши своє рішення на суперечливих показаннях ОСОБА_1 . На думку прокурора, судом апеляційної інстанції порушено принцип безпосередності дослідження доказів. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано жодної оцінки показанням свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також показанням потерпілого ОСОБА_3 . Крім того, вказує, що апеляційний суд не навів в ухвалі жодного доводу на спростування висновків суду першої інстанції щодо належності, допустимості та достатності відеозапису слідчого експерименту.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Гошовська Ю.М. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник Свистун Ю.Л. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги та просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Гошовської Ю.М., захисника Свистун Ю.Л., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а саме ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК).
Відповідно до вимог ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Скасувавши обвинувальний вирок суду першої інстанції та закривши кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону.
Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що винуватість ОСОБА_1 у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненого повторно, не доведена стороною обвинувачення, тому обвинувальний вирок підлягає скасуванню, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК - закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.