ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 345/3956/18
провадження № 51-1009 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора (у режимі відеоконференції) Тепчука В. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Тепчука Василя Васильовича на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018091010000034 від 26 червня 2018 року, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Довжка Калуського району Івано-Франківської області, який згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1,
який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, та виправдано його. Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, обіймаючи посаду директора Державного вищого навчального закладу "Калуський політехнічний коледж" (далі - ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж"), будучи службовою особою, 5 липня 2018 року близько 10:20, використовуючи своє службове становище, діючи умисно з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільнонебезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки та свідомо бажаючи настання таких наслідків, на першому поверсі цього навчального закладу, розташованого на вул. Богдана Хмельницького, 2 в м. Калуші, у приміщенні кабінету "Захист Вітчизни" прийняв пропозицію та одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду у розмірі 300 дол США за поселення останнього у студентському гуртожитку коледжу, після чого був викритий працівниками поліції у вчиненні злочину.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу прокурора Тепчука В. В. залишив без задоволення, а вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2021 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що висновки судів не ґрунтуються на законі та не відповідають дослідженим доказам. Указує, що, ухвалюючи рішення, суди врахували лише позицію захисту. На думку прокурора, висновки судів про наявність провокації не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що суди не навели переконливих мотивів, з яких спростували докази на підтвердження прийняття пропозиції та одержання ОСОБА_1 неправомірної вигоди, а також не зазначили норм процесуального закону, на підстави яких визнали недопустимим ряд доказів. Поза увагою судів залишилося те, що приводом для початку досудового розслідування було добровільне звернення ОСОБА_2 про вимагання директором ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" ОСОБА_1 у нього неправомірної вигоди в розмірі 300 дол США за надання дозволу на поселення в гуртожитку. Вказує, що суди не дали оцінки відеозапису, на якому зафіксовано передачу грошових коштів та з якого вбачається, що ОСОБА_2 не вчиняв активних дій для підбурювання ОСОБА_1 на отримання останнім неправомірної вигоди. Вважає, що сторона обвинувачення мала достатні підстави для початку досудового розслідування. Посилається на те, що право на захист ОСОБА_1 порушено не було, останньому було роз`яснено його права як учаснику огляду, він добровільно видав працівникам поліції кошти, які отримав у ОСОБА_2, що свідчить про відповідність протоколу огляду місця події вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Крім того, вважає, що суди необґрунтовано визнали недопустимим доказом постанову прокурора про освідування особи від 5 липня 2018 року та похідні докази. Стверджує, що суд першої інстанції вийшов за межі судового розгляду, оскільки дослідив копії обвинувальних актів стосовно інших посадових осіб Івано-Франківської області, які не були відкриті стороні обвинувачення усупереч вимогам ст. 290 КПК України. Вважає, що висновок судів про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, є передчасним, а судові рішення не відповідають приписам статей 87, 94, 370, 419 КПК України.
На зазначену касаційну скаргу захисник Вороняк Г. Є. подала заперечення, у яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів, викладених у ній, просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Тепчук В. В. у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Приписами ст. 370 КПК України визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. Так, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК України визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Положеннями ч. 2 ст. 419 КПК України визначено, що у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, виправдовуючи ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що не доведено наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, зокрема, відсутня суб`єктивна сторона цього правопорушення, оскільки встановлено провокацію зі сторони правоохоронних органів, що виключає наявність умислу у ОСОБА_1 .
Крім того, суд першої інстанції визнав недопустимими ряд доказів у кримінальному провадженні.
Переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів апеляційної скарги прокурора дав оцінку тому, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, дійшов слушного висновку про виправдування ОСОБА_1, оскільки відсутні належні та допустимі докази, які б поза розумним сумнівом свідчили про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
При цьому апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції про те, що надані стороною обвинувачення докази є недопустимими, оскільки отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Натомість колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами прокурора про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо визнання недопустимим ряду доказів у кримінальному провадженні.
Зокрема, за результатом розгляду цього кримінального провадження суд визнав недопустимими доказами протокол освідування особи від 5 липня 2018 року та похідні від нього докази (висновки експертів від 22 і 28 серпня 2018 року № 2-0726/18 та № 1.1-280/18 відповідно), оскільки освідування ОСОБА_1 було проведено без дотримання вимог ст. 241 КПК України, зокрема, не зазначено його процесуального статусу, постанова прокурора про проведення освідування не містила дати її винесення.