Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 335/15528/17
провадження № 61-631св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Третя запорізька державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду
від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В.,
Гончара М. С., Маловічко С. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду
від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В.,
Гончара М. С., Маловічко С. В.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Третя запорізька державна нотаріальна контора, про стягнення грошових коштів.
Позов мотивував тим, що 20 грудня 2014 року між ним і ОСОБА_3
був укладений договір позики грошових коштів, на підтвердження укладення якого ОСОБА_3 оформив розписку, згідно з якою він взяв у борг на господарські потреби 255 000,00 дол. США та зобов`язався їх повернути
20 травня 2016 року. При передачі коштів були присутні свідки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку з чим він 26 вересня
2016 року звернувся до Третьої запорізької державної нотаріальної контори із заявою-претензією до спадкоємців ОСОБА_3
Державний нотаріус Третьої запорізької державної нотаріальної контори листом від 30 вересня 2016 року повідомила про відкриття на підставі заяви-претензії позивача спадкової справи № 263 за 2016 рік після померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Позивач вважає, що спадкоємицею ОСОБА_3 є його дружина
ОСОБА_2, яка прийняла спадщину, оскільки на момент її відкриття проживала та була зареєстрована разом із спадкодавцем за однією адресою.
Сума боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 складає 255 000,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 грудня 2017 року становить 6 930 900,00 грн.
Після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася спадщина,
до складу якої входить: 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, ринкова вартість якої складає
256 329,75 грн
Також до складу спадщини входять: 1/2 частки садового будинку
АДРЕСА_2, ринкова вартість якої складає 134 251 грн; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,054 га, кадастровий номер 2322184600:06:002:1012, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, ринкова вартість якої складає
66 605 грн; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,054 га, кадастровий номер 2322184600:06:002:1013, розташована за адресою: АДРЕСА_3, ринкова вартість якої складає 66 605 грн; 1/2 частки транспортного засобу ХАЗ 325001, 2007 року випуску, реєстраційний номер
НОМЕР_1, ринкова вартість якої складає 82 006 грн.
Оскільки спадкоємець зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, стягненню
з відповідачки на користь кредитора спадкодавця підлягає 605 796,75 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 605 796,75 грн боргу спадкодавця та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 16 грудня
2019 року у складі судді Громової І. Б. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, яке саме майно прийняла у спадок відповідач та яка його вартість, що унеможливлює стягнення з неї заявлених позивачем грошових коштів. Матеріали справи також не містять доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та доказів її фактичного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 грудня 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2021 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2020 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-6755св20).
За результатами нового апеляційного розгляду постановою Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області
від 16 грудня 2019 рокускасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 605 796,75 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. При цьому ОСОБА_2 протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не заявила про відмову від прийняття спадщини.
Відповідач не довела, що майно, яке було придбане подружжям під час шлюбу, зокрема: садовий будинок АДРЕСА_2, земельна ділянка кадастровий номер 2322184600:06:002:1012, земельна ділянка кадастровий номер 2322184600:06:002:1013, транспортний засіб ХАЗ 325001, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, є її особистою власністю.
За таких обставин до складу спадкового майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_3 на час смерті, входить: 1/2 частки садового будинку
АДРЕСА_4 частки земельної ділянки кадастровий номер 2322184600:06:002:1012, 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер 2322184600:06:002:1013, 1/2 частки транспортного засобу ХАЗ 325001, 2007 року випуску, реєстраційний
номер НОМЕР_1 .
Установивши, що вартість спадкового майна, одержаного у спадщину
ОСОБА_2, становить 605 796,75 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення саме цієї суми в рахунок погашення боргу за договором позики, що відповідає правилам статті 1282
ЦК України.
Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 15 лютого
2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 27 260,97 грн та 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У стягненні іншої частини витрат ОСОБА_1 відмовлено.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не вирішив питання про розподіл судових витрат, що є підставою для ухвалення додаткового рішення у справі.
При зверненні до суду першої інстанції з позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 6 057,97 грн, при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплати судовий збір у розмірі 9 087,00 грн, при зверненні до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 12 116,00 грн, які відповідно до вимог
статті 141 ЦПК України підлягають компенсації за рахунок відповідача
ОСОБА_2, тобто на загальну суму 27 260,97 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_2
в особі представника ОСОБА_6 подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, посилаючись на неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, копії договору про надання правничої допомоги, доказів сплати витрат, детального опису робіт (наданих послуг) та здійснених адвокатом витрат часу по кожному з видів робіт, акт отримання виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги та представництва від 25 лютого 2018 року
є недопустимим доказом.
Апеляційний суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази
не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у вигляді участі у судових засіданнях у суді першої інстанції та апеляційної інстанції при первісному розгляді справи, підготовки клопотання про забезпечення позову, апеляційної скарги, касаційної скарги,
у зв`язку з порушенням порядку їх подання в цій частині.
Щодо витрат, понесених у зв`язку з ознайомленням з матеріалами справи тривалістю 5 год., суд апеляційної інстанції врахував, що адвокат Трачук Н. І. ознайомлювалась з матеріалами справи в суді першої інстанції (т. 2 а.с. 109),
в суді апеляційної інстанції при первісному розгляді апеляційної скарги (т. 3
а.с. 85), в суді апеляційної інстанції при повторному розгляді апеляційної скарги (т. 3 а.с. 167), а тому зазначення загальної тривалості без визначення конкретної вартості окремої послуги та без зазначення в суді якої інстанції кожна окрема послуга надавалась, робить неможливим розмежування таких витрат та відокремлення витрат саме в суді апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.
Вирішуючи питання про стягнення витрат у вигляді участі представника
у судових засіданнях при повторному розгляді у суді апеляційної інстанції тривалістю 1 год., апеляційний суд дійшов висновку, що у цій частині дотримані вимоги частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо часу подання доказів, а тому наявні підстави для стягнення зазначених витрат.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 600,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_2 подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року та залишити в силі рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 грудня 2019 року.
У березні 2022 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року в частині відмови у стягненні з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 11 400 грн та ухвалити нове рішення у цій частині, яким стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року. Справу витребувано із суду першої інстанції.
21 квітня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження додаткової постанови Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року та відкрито касаційне провадження за поданою ним касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином заперечень відповідача проти позову та не дослідив наданих нею доказів, незаконно прийняв та дослідив нові докази (без наявності доказів про неможливість їх надання суду першої інстанції), взяв до уваги недопустимі, недостатні докази, і виклав у постанові висновки, які не відповідають обставинам справи, чим порушив норми процесуального права, а також неправильно застосував норми матеріального права, визначивши вартість спадкового майна не на дату його отримання та на підставі незаконно виготовлених звітів про оцінку нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності та статті 2, 78, 81, 83, 84, 95, 263 ЦПК України, оскільки безпідставно дослідив та взяв до уваги нові докази, які в порушення своїх процесуальних прав та обов`язків позивач не надав в суді першої інстанції. Таким доказом є витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб
№ 00021902838, який містить спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (т. 3, а.с. 72-81). Цей доказ належним чином встановлює факт укладання шлюбу між ОСОБА_3 та відповідачем, дату його укладання та чинність цього шлюбу на час відкриття спадщини, проте цей доказ отримано із порушенням норм процесуального права, а саме не в суді першої інстанції, не за клопотанням позивача в суді першої інстанції, а також не на підставі обґрунтованого клопотання в суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд застосував норми процесуального права (статті 44, 356, 367 ЦПК України) без урахування висновку щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду
від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження
№61-41031св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 13 січня 2021 року справа № 264/949/19. У даних постановах зроблено висновок щодо незаконності прийняття нових доказів апеляційним судом, які не було подано суду першої інстанції та поданих із порушенням приписів ЦПК України.
При прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції встановив вартість спадкового майна на підставі звітів про оцінку, в яких вартість цього майна визначалася не на дату його отримання у спадщину, тим самим застосував норму права (статтю 1282 ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13 (провадження № 61-5552свп18), яка містить висновок про те, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Встановлюючи вартість спадкового майна на підставі звітів про оцінку, у яких вартість нерухомого майна визначалася без ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15,
від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі
№ 917/628/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 372/1742/15.
Апеляційний суд неправильно застосував положення статей 1046, 1047
ЦК України та не врахував висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2017 року
у справі № 6-79цс14. Судом не враховано, що у розписці, яка була надана позивачем, не зазначено дати отримання певної грошової суми, а сума позики вказана не чітко та двозначно.
Як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статей 627, 628, 638, 1046, 1047
ЦК України у тому випадку, коли у розписці про отримання позики сума позики вказана не чітко та двозначно, а саме в цифрах значно менша, а прописом
в рази більша. Чи належить в даному випадку трактувати положення договору позики саме на користь отримувача за аналогією з частиною восьмою
статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та вважати, що сторони договору погодили саме меншу суму позики. У розписці, яка надана суду першої інстанції, сума позики була вказано не чітко та двозначно, а саме цифрами 255, а прописом "двісті п`ятдесят п`ять тисяч" дол. США. Крім того, дана розписка не містить дати і місця отримання грошових коштів, а лише дату її написання.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 1282 ЦК України, оскільки вирішив, що до складу спадщини увійшов транспортний засіб
(ХАЗ 325001, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ), а вартість спадкового майна, отриманого в натурі можна оцінювати станом на будь-яку дату, без встановлення обставини отримання цього майна в натурі.
Вартість транспортного засобу ХАЗ 325001, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, не може бути врахована при визначенні вартості майна як такого, що одержане відповідачкою у спадщину, оскільки це майно не отримано нею фактично.
Також суд неправильно застосував частину третю статті 1268 ЦК України, оскільки встановив, що відповідач фактично прийняла спадщину без достатнього, належного та допустимого доведення тієї обставини, що
ОСОБА_3 станом на момент відкриття спадщини фактично проживав з нею за однією адресою ( АДРЕСА_5 ), не встановив, чи мешкав спадкодавець там фактично.
Суд апеляційної інстанції не з`ясував усіх конкретних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору та впливають на правильність його вирішення (дійсний склад спадкового майна, отриманого спадкоємцем в натурі, дійсну та законно встановлену вартість спадкового майна, отриманого в натурі), не дослідив всі зібрані у справі докази, чим порушив статтю 263
ЦПК України.
Позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки стаття 1282
ЦК України передбачає накладання стягнення на майно, яке було передано спадкоємцю в натурі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що приймаючи додаткову постанову та відмовляючи позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що документи щодо понесених витрат на правничу допомогу не подавалися до суду першої та апеляційної інстанцій, а разом з позовною заявою не було подано попередній орієнтовний розрахунок цих витрат. Суд не врахував, що позов було подано до суду у листопаді 2017 року, а отже, подання попереднього розрахунку цих витрат не було передбачено цивільним процесуальним законодавством. Крім того, справа була на розгляді суду апеляційної інстанції вдруге, після скасування попередньої постанови касаційним судом,
і апеляційний суд повинен був вирішити це питання по суті.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16 (провадження № 61-39028св18) вказано, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим
у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовані судові рішення
з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції,
то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
Актом про надані послуги позивач та адвокат визначили остаточний перелік та ціну наданих послуг у суді першої інстанції на загальну суму 12 000,00 грн, акт було надано апеляційному суду. Тобто, у суду були всі підстави для їх стягнення у повному обсязі, а не лише у розмірі 600 грн.
Відзиви на касаційні скарги сторони Верховному Суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підтвердження укладення договору позики грошових коштів ОСОБА_1 надав розписку від 20 грудня 2014 року, відповідно до тексту якої
ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 на господарчі потреби 255 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч) доларів США, які зобов`язався повернути до 20 травня 2016 року (копія - т. 1 а.с.4, оригінал - т. 3 а.с. 219).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
24 вересня 2016 року ОСОБА_1 направив претензію кредитора до Третьої запорізької державної нотаріальної контори, у якій повідомляв, що йому стало відомо про смерть ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 147-148).
Відповідно до спадкової справи, заведеної Третьою запорізькою державною нотаріальною конторою, ОСОБА_7 (відповідно до заяви від 01 листопада 2016 року, яка посвідчена консулом посольства України у Королівстві Норвегія за реєстровим номером 572/388) та ОСОБА_8 (відповідно до заяви
від 03 листопада 2016 року посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вельможко Н. О.) відмовились від прийняття спадщини після смерті їх батька ОСОБА_3 (т. 3 а.с.76-77).
ОСОБА_2 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не зверталась, про відмову від прийняття спадщини не заявляла.
Відповідно до копії паспорта ОСОБА_2 адреса її реєстраційного обліку зазначена:
АДРЕСА_5 (т.1, а. с. 146-147).
Згідно із довідкою Дніпровського районного відділу у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області від 18 вересня 2018 року ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (т. 2 а. с. 138).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00021902838, який містить спадкова справа № 263/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3
(т. 3, а.с. 72-81), 13 вересня 1991 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції зареєстрований шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису
№ 00021902838 (т. 3 а.с. 79).
14 лютого 2018 року ОСОБА_2 зверталась до органів поліції із заявою про те, що громадянин ОСОБА_10 не повертає їй автомобіль (пасажирський автобус марки ХАЗ, модель 3250001, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ), який її покійний чоловік передав йому за довіреністю та власником якого вона є в порядку спадкування (т. 2 а. с. 85).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 6286821, ОСОБА_2 є власницею такого майна:
- садового будинку АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2003 року, серія та номер 1620, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Банковською Ю. В.;
- земельної ділянки площею 0,054 га, кадастровий номер 2322184600:06:002:1012, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня
2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Банковською Ю. В.;
- земельної ділянки площею 0,054 га, кадастровий номер 2322184600:06:002:1013, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 05 серпня
2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Банковською Ю. В.;
- 1/4 частки квартири, що заходиться за адресою: АДРЕСА_5, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 2006 року № 135/Д, виданого Ленінською районною адміністрацією Запорізької міської ради (т. 1 а.с. 5-6).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 2006 року № 135/Д, виданого Ленінською районною адміністрацією Запорізької міської ради та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності в рівних частках належить: ОСОБА_2 - 1/4 частки; ОСОБА_3 -
1/4 частки; ОСОБА_8 - 1/4 частки; ОСОБА_7 - 1/4 частки (т. 2 а.с. 19).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 та касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер
є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Згідно зі статтею 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У частині другій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа
уборжника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.
Судами установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існували договірні правовідносини позики, оформлені розпискою від 20 грудня
2014 року, за якими ОСОБА_3 отримав у борг у ОСОБА_1
255 000 дол. США та зобов`язався повернути кошти до 20 травня 2016 року. Разом з тим зобов`язання перед позикодавцем залишились не виконаними, кошти, отримані у борг, не повернуті, а ОСОБА_3 помер
ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до настання строку погашення боргу.
Встановлена статтею 204 ЦК Українипрезумпція правомірності правочину - договору позики, оформленого борговим документом, під час розгляду справи не спростована. Розписка ОСОБА_3 від 20 грудня 2014 року містить умови про отримання грошових коштів у сумі 255 000 дол. США, дату отримання коштів - 20 грудня 2014 року, яка є датою складання боргового документа, а також зобов`язання позичальника повернути позичену суму