Постанова
Іменем України
29 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 756/9827/20
провадження № 61-19415св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що з 05 серпня 1995 року перебував у трудових відносинах з АТ "Укртрансгаз", працював на різних посадах, а з 01 березня 2006 року обіймав посаду провідного інженера виробничого відділу Філії "Виробниче ремонтно-технічне підприємство "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" (далі - Філія "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз"). Наказом АТ "Укртрансгаз" від 14 лютого 2020 року № 82 затверджені зміни до штатного розпису Філії "Виробниче ремонтно-технічне підприємство "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз", які затверджені та введені в дію з 16 лютого 2020 року наказом Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" від 17 лютого 2020 року № 24. Позивач посилався на те, що 21 лютого 2020 року відповідач попередив його про наступне вивільнення й запропонував вакантні посади, які його не влаштовували, тому він написав заяву про звільнення за угодою сторін. Однак, 02 березня 2020 року він змінив своє рішення та відкликав раніше подану заяву про звільнення, а 07 березня 2020 року звернувся до адміністрації підприємства із проханням надати йому перелік вакантних посад для переведення. В подальшому, 13 квітня 2020 року йому надано перелік вакантних посад станом 10 квітня 2020 року, а 14 квітня 2020 року він надав згоду на переведення його за вибором роботодавця на посади інженера провідного сектору енергозбереження відділу використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження та екології апарату АТ "Укртрансгаз" або інженера провідного відділу обліку ремонтів, технічного обслуговування та діагностики. Проте, не зважаючи на це, наказом Філії ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" від 29 квітня 2020 року № 97-к його звільнено із займаної посади на підставі частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штату працівників. Позивач вважав, що його звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог закону, так як фактично скорочення штату працівників виробничого відділу не було, оскільки загальна штатна чисельність виробничого відділу збільшилася до 12 штатних одиниць, а він працював до 29 квітня 2020 року, хоча новий штатний розклад було введено з 16 лютого 2020 року. Крім того, позивач переконував, що на вивільнення працівників Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" не було отримано згоди Центральної ради Укрнафтогазпрофспілки, чим порушено вимоги Закону України "Про колективні договори і угоди". Також позивач стверджував, що відповідачем не проводився аналіз кваліфікації і продуктивності праці при переведенні працівників, чим його позбавлено права на рівні з іншими претендувати на переведення на посади в новому штатному розписі.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ Філії ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" від 29 квітня 2020 року № 97-к "Про звільнення" та поновити його на роботі з 29 квітня 2020 року; стягнути з АТ "Укртрансгаз" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, так як він був повідомлений про майбутнє звільнення за два місяці, йому пропонувалися вакантні посади, наявні на підприємстві, первинна профспілкова організація надала згоду на його звільнення, відповідач об`єктивно не міг перевести позивача за його згодою на іншу роботу в межах підприємства.
Також суд зазначив про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом та не наведення поважних причин пропуску цього строку.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера виробничого відділу Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" на підставі наказу від 29 квітня 2020 року № 97-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера виробничого відділу Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" з 30 квітня 2020 року. Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 403 475,47 грн та судовий збір у сумі 3 075,19 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що на день звільнення позивача відповідач не запропонував йому всіх посад, які були вільні на підприємстві, і які відповідали досвіду та фаху позивача, а відтак відповідачем не було дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача 29 квітня 2020 року, тому дійшов висновку про те, що вимоги позивача про звільнення з порушенням норм трудового законодавства є правомірними та доведеними, а позивач підлягає поновленню на роботі.
Крім того, апеляційний дійшов висновку про те, що оскільки судом встановлено факт порушення прав позивача при його звільненні, то також наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України.
Водночас, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про скасування наказу про звільнення позивача задоволенню не підлягають, так як відповідно до змісту статті 235 КЗпП України суд таких повноважень не має.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не встановив, коли саме була видана ОСОБА_1 копія наказу про звільнення або трудова книжка, тому висновки суду про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду не підтверджені наданими суду доказами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2021 року АТ "Укртрансгаз" із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не звернув увагу на те, що позивачу було запропоновано всі наявні та актуальні у відповідача вакантні посади на момент його звільнення, а отже виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України;
- не надав належної оцінки тому, що позивач звернувся до суду з позовною заявою з пропуском місячного строку та не обґрунтував поважність причин його пропуску;
- проігнорував те, що матеріали справи на містять жодних належних документальних доказів в порушення відповідачем прав позивача;
- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі 461/3024/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 755/6539/18-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 761/8658/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 176/3792/14-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 594/433/19, постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-426цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.
Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, а тому вказане судове рішення апеляційного суду Верховним Судом в цій частині не переглядається.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз", в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Також у вказаному відзиві ОСОБА_1 виклав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 листопада 2021 року касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Оболонського районного суду міста Києва матеріали вищезазначеної цивільної справи № 756/9827/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У грудні 2021 року матеріали справи № 756/9827/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 05 серпня 1995 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, а з 01 березня 2006 року займав посаду провідного інженера виробничого відділу Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз".
Наказом генерального директора АТ "Укртрансгаз" від 14 лютого 2020 року № 82 затверджені зміни до штатних розписів апарату та підрозділів товариства, філій товариства, у тому числі і працівників Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз", та введено їх в дію з 16 лютого 2020 року.
Наказом директора Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" від 17 лютого 2020 року № 24 з метою оптимізації організаційної структури та штатної чисельності ВРТП "Укргазенергосервіс" затверджено та введено в дію з 16 лютого 2020 року організаційну структуру Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз". Згідно додатків до наказу зі штатного розпису працівників апарату Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" виведено 29 одиниць та введено 28 одиниць.
21 лютого 2020 року позивача попереджено про наступне звільнення та запропоновані вакантні посади, від яких ОСОБА_1 відмовився і в цей же день подав заяву про звільнення з 11 березня 2020 року за угодою сторін.
02 березня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про відмову від розірвання трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України та відкликання заяви, поданої 21 лютого 2020 року.
07 березня 2020 року позивач подав заяву про надання йому вакантних посад для переведення у зв`язку із скороченням штату працівників.
13 березня та 10 квітня 2020 року на адресу позивача направлений список вакантних посад по АТ "Укртрансгаз" станом на 10 квітня 2020 року та запропоновано надати відповідь до 14 квітня 2020 року.
14 квітня 2020 року ОСОБА_1 дав згоду на заняття посад інженера провідного сектору енергозбереження відділу використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження та екології апарату АТ "Укртрансгаз" або інженера провідного відділу обліку ремонтів, технічного обслуговування та діагностики та звернувся із заявами до комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі.
Рішенням комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, яке оформлене протоколом від 22 квітня 2020 року № 9, у зв`язку із виведенням посад зі штатного розпису товариства, не розглядали питання про визначення переважного права на залишення на роботі для працівників, які подали заяви, зокрема ОСОБА_1 .
Рішенням первинної профспілкової організації Виробничого ремонтно-технічного підприємства "Укргазенергосервіс", яке оформлено протоколом від 28 квітня 2020 року № 06, надано згоду за звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Наказом від 29 квітня 2020 року № 97-к директора Філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" АТ "Укртрансгаз" ОСОБА_1 звільнено з посади провідного інженера виробничого відділу з 29 квітня 2020 року у зв`язку із скороченням, пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.