Постанова
Іменем України
29 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 569/10527/15-ц
провадження № 61-17231св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2019 року у складі судді Смолій Л. Д. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.
Позов обґрунтовано тим, що 28 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), яке змінило назву на ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 07-595-КФ-2007, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 75 000,00 доларів США під 13,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 27 вересня 2027 року.
Позивач зазначав, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 19 травня 2015 року у нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 68 323,00 доларів США, з яких: 61 278,04 доларів США - тіло кредиту, 6 002,99 доларів США - проценти, 1 042,69 доларів США - пеня.
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 28 вересня 2007 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладені договори поруки, за якими кожен з поручителів зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, комісії та неустойки.
Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 68 323,00 доларів США та понесені у справі судові витрати.
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що банк не надав йому об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, приховав фактичне значення подорожчання кредиту, не попередив, що валютні ризики під час виконання зобов`язань несе споживач. Умови кредитного договору є неконкретними та несправедливими відносно нього як споживача фінансових послуг та такими, що не відповідають вимогам Закону України "Про захист прав споживачів". Вказане свідчить про використання банком нечесної підприємницької практики та введення його в оману.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними кредитний договір від 28 вересня 2007 року № 07-595-КФ-2007; додаткову угоду від 18 березня 2008 року до кредитного договору, додаткову угоду від 23 квітня 2009 року № 1 до кредитного договору; договір іпотеки від 28 вересня 2007 року № 07-595-ІФ-2007.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2019 року первісний позов банка задоволено.Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1 з кожного окремо в солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 07-595-КФ-2007 в загальній сумі 68 323,72 доларів США, з якої: заборгованість за кредитом - 61 278,04 доларів США, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 1 358,08 доларів США, 6 002,99 доларів США - проценти, 1 042,69 доларів США - пеня. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" витрати зі сплати судового збору в розмірі по 1 218,00 грн з кожного. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи первісний позов ПАТ "Універсал Банк" та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову відповідача ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Перед укладенням договору позичальник отримав у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 не висловлював будь-яких заперечень щодо його умов та в подальшому тривалий час виконував свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів, укладав додаткові угоди, за якими змінювався графік погашення кредиту. Отже, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову та визнання недійсними оспорюваних правочинів. ПАТ "Універсал Банк" надіслало відповідачам вимогу про усунення порушень та дострокове погашення кредитної заборгованості, яку вони не виконали у визначений строк. Таким чином, позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому існують правові підстави для солідарного стягнення з ОСОБА_1 разом з окремо взятим поручителем заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.
Суд апеляційної інстанції неодноразово розглядав цю справу.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2019 року скасовано в частині задоволення первісного позову та в частині розподілу судових витрат. Первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 07-595-КФ-2007 в сумі 64 602,51 доларів США, з яких: 60 153,04 доларів США - тіло кредиту, 4 449,47 доларів США - проценти. У задоволенні позовних вимог ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення пені та в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Разом з тим під час вирішення по суті первісного позову місцевий суд залишив поза увагою те, що пред`явивши позичальнику претензію про дострокове погашення кредитної заборгованості, ПАТ "Універсал Банк" на власний розсуд змінило умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим вимога банку про стягнення процентів поза межами строку кредитування (за період з 06 квітня по 19 травня 2015 року в сумі 1 553,52 доларів США) не підлягала задоволенню. За умовами кредитного договору пеня може обчислюватися лише в національній валюті України - гривні, тому вимога банку про стягнення цього виду неустойки в доларах США є незаконною. Оскільки наданий ОСОБА_1 кредит є споживчим, то на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з частиною четвертою статті 11 якого кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону; умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За підпунктом 2.1.4 кредитного договору за рахунок суми кредиту позичальник сплатив банку комісійну винагороду за видачу грошових коштів у розмірі 1,5 % від суми кредиту, що становить 1 125,00 доларів США. Отже, вказана умова договору є нікчемною, а відрахування банком від суми кредиту комісійного платежу суперечить Закону України "Про захист прав споживачів", у зв`язку з чим розрахована позивачем заборгованість за тілом кредиту в розмірі 61 278,04 доларів США підлягає зменшенню на 1 125,00 доларів США. Крім того, у цій справі позичальник здійснив останній платіж на погашення кредиту 28 листопада 2014 року, а наступний платіж мав сплатити не пізніше 09 січня 2015 року. Протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, а саме з 09 січня по 09 липня 2015 року, банк мав право пред`явити позов до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Оскільки ПАТ "Універсал Банк" звернулося до суду з цим позовом лише 24 липня 2015 року, тобто після припинення поруки, то пред`явлені ним вимоги до поручителів не підлягають задоволенню.
Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року касаційну скаргу АТ "Універсал Банк" задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в частині вирішення первісного позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд при перегляді справи в порядку касаційного оскарження вказав:
- за змістом касаційної скарги судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову не оскаржувалося, тому судом касаційної інстанції не переглядалося;
- пред`явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості, ПАТ "Універсал Банк" відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) змінило строк виконання основного зобов`язання з 27 вересня 2027 року на 03 квітня 2015 року;
- скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково первісний позов, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником ОСОБА_1 на користь банку винагороди за ініціювання (видачу) кредиту, визначеної у підпункті 2.1.4 договору, є нікчемним, оскільки встановлення такої плати було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 10 травня 2007 року № 168, у зв`язку з чим заборгованість за тілом кредиту в розмірі 61 278,04 доларів США підлягає зменшенню на 1 125,00 доларів США (на суму комісійного платежу, яку кредитор безпідставно утримав з позичальника);
- суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що після пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості в порядку частини другої статті 1050 ЦК України банк змінив строк виконання основного зобов`язання з 27 вересня 2027 року на 03 квітня 2015 року, а тому після вказаної дати він не мав права нараховувати проценти за кредитом, разом з тим, стягуючи з позичальника на користь позивача проценти за користування кредитом в розмірі 4 449,47 доларів США, апеляційний суд визначив вказану суму станом на березень, а не квітень 2015 року. Отже, не дослідивши належним чином наданий ПАТ "Універсал Банк" розрахунок заборгованості, суд безпідставно відмовив у стягненні процентів за період, який входив у межі зміненого банком строку кредитування;
- у спірних правовідносинах сторони не обумовили можливість стягнення пені в іноземній валюті.За умовами кредитного договору пеня може обчислюватися і стягуватися лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватися на момент прострочення зобов`язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час звернення до суду з позовом. У свою чергу за розрахунками позивача пеню обчислено в доларах США із зазначенням відповідних періодів її нарахування за кожним простроченим зобов`язанням. Проте в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені, оскільки залишив поза увагою те, що в цій справі пеня повинна обчислюватися у національній валюті за кожен місяць прострочення і переводитися у гривню на час прострочення. Не погоджуючись з наданим позивачем розрахунком пені в іноземній валюті, суд не зазначив правові аргументи на спростування поданого стороною доказу і не навів у рішенні свій розрахунок, що є його процесуальним обов`язком.
Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, як зазначено Верховним Судом, не встановив з достатньою повнотою фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову банку до позичальника у визначеному цим судом обсязі.
Окрім цього, Верховний Суд не погодився із висновками суду апеляційної інстанції про початок перебігу шестимісячного строку для пред`явлення банком позову до поручителів в цій справі з часу внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні позову до поручителів, апеляційний суд, як зазначив суд касаційної інстанції, залишив поза увагою те, що в разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню саме від цієї дати. Тому порука ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинилася в частині щомісячних зобов`язань поза межами шестимісячного строку з моменту виникнення в банку права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та діє в іншій частині, враховуючи, що вимога банку про дострокове погашення заборгованості була отримана поручителями 02 лютого 2015 року і не виконана протягом шістдесяти одного дня з моменту її отримання, та те, що кредит надавався на строк до 27 вересня 2027 року. Отже, кредитна заборгованість в межах строку кредитування (прострочена і поточна) підлягає стягненню з позичальника, а заборгованість за кредитним договором в частині щомісячних платежів у межах шестимісячного строку до дати звернення з цим позовом до поручителів та поточна заборгованість за кредитним договором підлягає солідарному стягненню з позичальника і кожного з поручителів. З огляду на це судом не з`ясовано, які з пред`явлених банком вимоги знаходяться в межах шести місяців за кожним періодичним платежем та чи припинилася порука за окремими платежами.
Постановою Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2019 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором змінено шляхом викладення першого та другого абзаців його резолютивної частини в такій редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_1 з кожного окремо у солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 07-595-КФ-2007 у розмірі 64 456,65 доларів США та 21 615,24 грн пені.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 07-595-КФ-2007 у розмірі 835,88 доларів США".
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, прийняв до уваги вказівки Верховного Суду у постанові від 14 липня 2021 року у цій справі, та дійшов висновку, що до стягнення з ОСОБА_1 на користь банку підлягає заборгованість за тілом кредиту в сумі 60 153,04 доларів США (61 278,04 - 1 125,00), оскільки умова підпункту 2.1.4 кредитного договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону України "Про захист прав споживачів", є нікчемною, і відрахування банком тіла кредиту у розмірі 1 125,00 доларів США як комісійного платежу банку за видачу кредиту на підставі підпункту 2.1.4 кредитного договору суперечить Закону України "Про захист прав споживачів", тому банк не вправі звертатись з вимогою про повторне стягнення цієї суми.
Щодо заборгованості за процентами за кредитом апеляційний суд встановив, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед ПАТ "Універсал Банк" за процентами за користування кредитом станом на квітень 2015 року, з врахуванням тієї обставини, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання з 27 вересня 2027 року на 03 квітня 2015 року, становить 5 139,49 доларів США.
Окремо апеляційний суд зазначив, що посилання представника відповідачів в поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції при повторному розгляді справи, про те, що порука ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинилася у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителів у зв`язку з укладенням додаткової угоди між банком і позичальником від 23 квітня 2009 року до кредитного договору, є безпідставними, оскільки відповідно до умов додаткової угоди не передбачено збільшення обсягу відповідальності поручителів. Крім цього, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 таких доводів не містить, а суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Щодо стягнення на користь позивача пені апеляційний суд звернув увагу, що після 03 квітня 2015 року банк не мав права її нараховувати за порушення термінів сплати грошових зобов`язань. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, обов`язок позичальника сплатити пеню виник з 10 вересня 2014 року, за період з 10 вересня 2014 року до 10 жовтня 2014 року розмір пені становив: прострочена заборгованість за кредитом та процентам - 879,95 доларів США (167,00 + 712,95) х 17,1686 (курс НБУ гривні до долара) х 25,00 % (подвійна облікова ставка НБУ) = 3 376,88 грн. За розрахунками позивача пеню обчислено в доларах США з визначенням гривневого еквіваленту станом на 19 травня 2015 року, що становить за цей же період 2 007,49 грн. Якщо розрахувати розмір пені, яку повинен був сплатити позичальник за період з 10 вересня 2014 року до 03 квітня 2015 року за наведеною формулою, то її розмір буде становити 31 327,80 грн. Проте, враховуючи, що банком розраховано суму пені в гривневому еквіваленті станом на 03 квітня 2015 року у розмірі 21 615,24 грн, тому, виходячи з диспозитивності цивільного судочинства, саме таку суму пені апеляційний суд вирішив присудити до стягнення з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції переглядалося у частині, яка була скасована судом касаційної інстанції (оскільки постанову апеляційного суду касаційним судом скасовано лише в частині вирішення первісного позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а в іншій частині рішення суду в касаційному порядку не переглядалося).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у листопаді 2021 року - касаційною скаргою у новій редакції на виконання ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2021 року) на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення первісного позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 подала клопотання про зупинення виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2018 року у справі № 569/9873/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині дослідження зібраних у справі доказів, чим також не виконано вказівки Верховного Суду, що містяться у постанові від 14 липня 2021 року (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що зміни, внесені до кредитного договору від 28 вересня 2007 року № 07-595-КФ-2007 додатковою угодою від 23 квітня 2009 року, призвели до суттєвого збільшення обсягу відповідальності поручителя за цим кредитним договором. У свою чергу поручителя ОСОБА_1 про внесення таких змін ні банк, ні позичальник не повідомляли, жодних змін до договору поруки щодо згоди поручителя відповідати по зобов`язанням ОСОБА_1 за зміненими умовами кредитного договору сторонами не вносилося. В результаті таких змін обсяг фінансової відповідальності поручителя за цим договором збільшився на 30 971,73 доларів США, що підтверджується виконаним відповідачем розрахунком платежів у випадку застосування ануїтетної та пропорційної схем погашення кредиту, які були долучені відповідачем до матеріалів справи 30 вересня 2021 року.
Окрім цього, заявник вказує, що ОСОБА_1, отримуючи 28 вересня 2007 року грошові кошти за кредитним договором, фактично одночасно повернув банку частину отриманих кредитних коштів у сумі 1 125,00 доларів США, подальший розрахунок процентів за користування кредитом мав здійснюватися банком з урахуванням зазначеного погашення, тобто обраховуватися від суми грошових коштів, які були фактично в користуванні позичальника. Проте з долученого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, виконаного станом на 19 травня 2015 року, випливає, що банк нараховував відповідачу проценти за весь період такого користування без урахування зазначеного погашення основної заборгованості. Тому сума заборгованості за процентами обрахована некоректно. Аналогічно і висновок апеляційного суду про розмір заборгованості за процентами, здійснений на підставі розрахунку, наданого банком, є помилковим. При цьому апеляційний суд без пояснень не взяв до уваги пояснення ОСОБА_1 щодо дійсного розміру заборгованості за процентами, викладеними в клопотанні про долучення до матеріалів справи від 31 серпня 2021 року, та доданих до нього розрахунках, відповідно до яких дійсна сума заборгованості за процентами є нижчою на 1 393,63 доларів США.
Також заявник звертає увагу на те, що згідно з графіком погашення заборгованості за кредитом (додаток № 1) погашення відповідної частини кредиту позичальник був зобов`язаний здійснювати в останній робочий день місяця. Проте після внесення змін до кредитного договору щодо встановлення ануїтетного графіку погашення кредиту новий графік погашення заборгованості за кредитом, з якого можна було б отримати інформацію про щомісячні суми погашення кредитної заборгованості та строки їх погашення відповідно до додаткової угоди № 1, в матеріалах справи відсутній. Зазначене унеможливлює проведення коректного розрахунку пені за кредитом, оскільки сторони у встановленому законом порядку не погодили чітко ні нові дати сплати щомісячних платежів, ні їх щомісячні суми, тобто відсутні первинні документи, на підставі яких міг би бути виконаний відповідний розрахунок. За таких обставин здійснення апеляційним судом розрахунку пені виключно на підставі наданого банком розрахунку є некоректним.
Заявник додатково вказує, що з постанови апеляційного суду неможливо встановити, на яку саме дату розрахований гривневий еквівалент пені за кредитом, при цьому постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у цій справі містить обчислення пені за кредитним договором в гривні на момент прострочення зобов`язання, а не визначення гривневого еквіваленту на час звернення до суду з позовом.
У січні 2022 року до Верховного Суду від АТ "Універсал Банк" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1,в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки вона є необґрунтованою.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 569/10527/15-ц із Рівненського міського суду Рівненської області, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2022 року матеріали справи № 569/10527/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
З огляду на межі апеляційного перегляду справи та зміст касаційної скарги, справа в порядку касаційного провадження переглядається судом касаційної інстанції лише в частині вирішення позовних вимог АТ "Універсал Банк" до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1, в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 справа Верховним Судом не переглядається.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 вересня 2007 року між позивачем ВАТ "Універсал Банк", яке змінило назву на ПАТ "Універсал Банк", та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 07-595-КФ-2007, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 75 000,00 доларів США під 13,45 % річних із кінцевим терміном повернення до 27 вересня 2027 року.
Заявою на видачу готівки від 28 вересня 2007 року № 54_143 підтверджується, що позичальник ОСОБА_1 отримав від банку 75 000,00 доларів США за кредитним договором № 07-595-КФ-2007.
Згідно з підпунктом 2.1.4 кредитного договору позичальник сплатив банку винагороду за видачу кредиту в розмірі 1,5 % від суми кредиту за курсом НБУ на день здійснення платежу на рахунок № НОМЕР_1, відкритий в банку.