ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/4831/21
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г., Уркевича В.Ю.,
за участю секретаря судового засідання -Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець Шаталова Наталія Василівна,
представник позивача - Олюха В.Г., адвокат (ордер від 16.02.2022 № 1127443),
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт",
представник відповідача - Сірий Є.Г., адвокат (довіреність від 08.12.2021 № 1264/21-ТС),
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 (головуючий суддя Назаренко Н.Г.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2021 (головуючий Чередко А.Є., судді: Коваль Л.А. і Мороз В.Ф.)
у справі № 904/4831/21
за позовом фізичної особи-підприємця Шаталової Наталії Василівни (далі - Підприємець)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" (далі - Товариство)
про стягнення 2 814 560,00 грн неустойки за договором оренди приміщення.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Підприємець звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства про стягнення 2 814 560,00 грн неустойки за договором оренди приміщення від 31.08.2015 № 02-О (далі - Договір).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на час звернення до суду (травень 2021) орендарем (Товариством) не приведено орендоване приміщення у належний стан і не передано його орендодавцю (Підприємцю) за актом приймання-передачі, у зв`язку з чим нараховано суму неустойки за користування приміщенням за період з 01.01.2019 по 30.04.2021 у розмірі 2 814 560,00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2021, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства на користь Підприємця неустойку за Договором у розмірі 2 814 560,00 грн за період з 01.01.2019 по 30.04.2021.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду області від 05.07.2021, встановлені такі факти: невжиття відповідачем належних заходів щодо повернення позивачу об`єкта оренди за наслідком припинення орендних відносин, що полягає у невідповідності стану орендованого приміщення тому стану, у якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу; не підтвердження належними доказами наявності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; відсутності в діях орендаря, спрямованих на передачу приміщення у не зовсім задовільному стані, свідчень про належне виконання обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна;
- перевіривши наданий Підприємцем розрахунок неустойки за період прострочення суди визнали його обґрунтованим та арифметично правильним;
- заява Товариства про застосування до вимог Підприємця спеціальної позовної давності є необґрунтованою.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами оскаржувані рішення прийняті без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваних рішеннях суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 18.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 13.03.2020 у справі № 923/43/19 та постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс-14 щодо застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах.
Підприємець подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2022 справу № 904/4831/21 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку щодо відсутності зобов`язання орендодавця (Підприємця) прийняти приміщення з огляду на невідповідність його тому стану, в якому приміщення передавалося в оренду, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/5649/18.
Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2022 прийнято касаційну скаргу Товариства до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду та призначено її розгляд у судовому засіданні.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що строк дії договору оренди закінчився. При цьому відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05.12.2019 № 34/19, яка була проведена в межах справи № 904/5649/18, Товариство не виконувало свої зобов`язання щодо запобігання псуванню та пошкодженню орендованого приміщення, не здійснювало поточний ремонт орендованого майна, а при звільненні приміщення, при демонтажу устаткування, допустило пошкодження приміщень. Експертизою підтверджено також необхідність проведення поточного ремонту. Так, відповідно до таблиці 1.4 висновку (механічні пошкодження), у 16-ти із 22-х орендованих приміщеннях виявлено пошкодження стін від демонтажу обладнання, у 3-х - частково відсутній плінтус, у 3-х відсутня розетка, пошкоджена вентиляційна решітка, дверний блок, у 5-ти пошкоджено електроустаткування, зруйновано пластиковий короб. У таблиці 1.5 наведені пошкодження приміщень внаслідок механічного впливу (фізичний знос). У 19-ти приміщеннях часткове відшарування шару штукатурки, фарби, частково видимі плями від вологи та бруду; у 14-ти приміщеннях на поверхні стелі часткова деформація плит "Армстронг".
Судами встановлено, що Товариство погодилось з необхідністю здійснення ремонту, про що свідчить лист від 07.09.2018 № 121 про намір продовжити термін дії договору на період проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні з метою приведення його до визначеного пунктом 3.7 Договору стану і подальшого підписання акта приймання-передачі.
Згідно з пунктом 3.7 Договору приміщення повинно бути повернено орендодавцеві орендарем у такому ж стані, в якому він його отримав, з урахуванням нормального зносу.
Також судами враховано, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2021 про стягнення з Товариства неустойки за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 на суму 301 560,00 грн було встановлено, що:
- саме Товариство не вжило належних заходів щодо повернення Підприємцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин;
- невжиття Товариством належних заходів полягає у невідповідності стану орендованого приміщення тому стану, в якому воно його отримало, з урахуванням його нормального зносу;
- наявність умов, які б перешкоджали орендарю (Товариству) вчасно повернути майно орендодавцю у визначений Договором строк належними доказами не підтверджено;
- дії спрямовані на передачу приміщення у не зовсім задовільному стані не свідчать про належне виконання обов`язку щодо повернення орендодавцю (Підприємцю) об`єкта оренди;
- відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Крім того у даній справі № 904/4831/21 судами становлено, що станом на час розгляду даної справи Товариством ремонтних робіт проведено не було, докази здійснення ним поточного ремонту приміщення для приведення його в належний стан у матеріалах справи відсутні, пропозиція відшкодувати вартість ремонтних робіт відповідачем розглянута не була.
Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній постанові не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 18.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 13.03.2020 у справі № 923/43/19 та постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс-14 щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України у подібних правовідносинах.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що у справах:
- № 910/1806/17 предметом позову була вимога про стягнення неустойки на підставі статті 785 ЦК України за користування майном. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовили з підстав їх недоведеності. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що орендар здійснював дії щодо повернення майна та не ухилявся від його повернення, а матеріалами справи підтверджено неналежне виконання дій, пов`язаних саме із прийняттям цілісного майнового комплексу після припинення договору оренди. Верховний Суд підтримав висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав, передбачених статтею 785 ЦК України, для стягнення неустойки;
- № 914/4238/15 предметом позову були вимоги про зобов`язання повернути з оренди майно, сплатити орендну плату з січня 2014 року по серпень 2015 року та неустойку в порядку статті 785 ЦК України за період з січня 2015 року по квітень 2017 року. Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, зазначили, що позивач є власником транспортних засобів, переданих в оренду відповідачу за відповідними договорами оренди. Оскільки строк дії вказаних договорів оренди закінчився, то у відповідача виник обов`язок з повернення об`єктів оренди, який однак відповідачем виконаний не був, у зв`язку з чим встановлено наявність підстав для зобов`язання відповідача повернути спірні об`єкти оренди позивачу та стягнути орендну плату та неустойку у зв`язку з простроченням повернення об`єкту з оренди на підставі статті 785 ЦК України. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що судами не надано оцінки обставинам справи на предмет наявності у відповідача можливості передати позивачу спірні транспортні засоби та умисного невиконання ним цього обов`язку;
- № 910/20370/17 предметом позову було стягнення неустойки за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди. Суди попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення позивачу обладнання (світлодіодних панелей у кількості 33 шт.), що були предметом договору оренди обладнання від 02.03.2011 № 7, укладеного між сторонами спору та розірваного з 31.12.2015 шляхом укладення додаткової угоди від 30.11.2015. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначила, що суди попередніх інстанцій не дослідили чи є факт неповернення відповідачем орендованого майна позивачу у погоджений в договорі оренди строк наслідком його недобросовісної поведінки як контрагента позивача, чи вчинялися відповідачем дії, спрямовані на свідоме уникнення повернення світлодіодного обладнання орендодавцю та чи порушив відповідач-орендар внаслідок неповернення майна право позивача на мирне володіння належним йому майном, зважаючи на те, що спірне обладнання було змонтовано на нежитлових приміщеннях позивача, які орендувалися відповідачем, та експлуатувалося на фасадах належного позивачу нерухомого майна;
- № 923/43/19 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції зазначив, що, спростовуючи висновки місцевого суду про те, що передбачене договором часткове звільнення орендаря від сплати орендної плати обумовлене тим, що орендар проводив ремонтні роботи орендованого приміщення, апеляційний суд правильно зауважив, що умовами укладеного між сторонами договору встановлено розмір орендної плати за об`єкт оренди без посилань на обов`язок орендаря здійснювати ремонт приміщення замість сплати орендної плати, та, відповідно, будь-якої можливості зміни розміру орендної плати у разі не виконання орендарем своїх зобов`язань стосовно здійснення ремонту у приміщенні та підстав виникнення обов`язку сплатити орендну плату за другий, третій та четвертий місяці оренди. Колегія суддів погодилась з оцінкою умов договору, наданою апеляційним судом, та зазначила, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 8 000,00 грн за другий, третій та четвертий місяць оренди нежитлового приміщення. При цьому апеляційним судом слушно зазначено про те, що позивачем не обґрунтовано розмір орендної плати за вказані місяці саме у сумі 8 000,00 грн на місяць, враховуючи, що з п`ятого місяця оренди орендна плата становила 5 000,00 грн. Апеляційним судом враховано, що позивачем під час розгляду даної справи в порушення вимог статей 74-76 ГПК України не надано доказів того, в якому саме стані приміщення передавалось в оренду відповідачу. При цьому апеляційним судом слушно зауважено, що вказівка, яка міститься в акті прийому-передачі об`єкта оренди від 05.05.2015, "приміщення потребує здійснення ремонту" має невизначений характер та не характеризує наявне у ньому обладнання, вікна, двері тощо. Такі відомості є недостатньо інформативними, не дають змоги оцінити в повному обсязі стан приміщення та можливості порівняння стану приміщення на час його повернення з оренди з тим станом, в якому воно передавалось відповідачу, враховуючи також те, що серед матеріалів справи відсутній акт про повернення об`єкту оренди позивачу по закінченню строку дії договору. Для проведення експертизи експертом було враховано докази, які не містять достатньої інформації для підтвердження факту завдання відповідачем позивачу збитків, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відхилення такого доказу (експертизи) як неналежного. Колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновками апеляційного суду, адже матеріалами справи підтверджується, що при проведенні експертизи експертом встановлена сума вартості заміщення ремонтно-відновлювальних робіт без урахування документів, підтверджуючих стан об`єкта до та після його повернення з оренди та без урахування доказів здійсненого орендарем ремонту приміщення. Вартість здійсненого позивачем ремонту після звільнення відповідачем орендованого приміщення не доводить наявності нанесених збитків та їх розміру, адже їх неможливо визначити через відсутність можливості порівняти стан звільненого приміщення із тим станом, в якому воно передавалось в оренду. Сукупність вказаних обставин підтверджує правильність висновку апеляційного суду про неможливість на підставі наявних у справі доказів підтвердження або спростування того факту, що приміщення знаходиться не в гіршому стані, в якому воно передавалось орендарю, дійсний стан якого сторонами належним чином не зафіксовано;