Постанова
Іменем України
22 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 686/15306/21
провадження № 61-5671св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Позов мотивував тим, що за постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-УІІІ, його звільнили з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
На підставі цієї постанови Верховної Ради України голова Апеляційного суду Хмельницької області наказом від 16 вересня 2016 року № 17/05-03/, у цей же день відрахував позивача зі штату Апеляційного суду Хмельницької області.
З 01 січня 2020 року до 18 лютого 2020 року включно йому нарахували і виплатили основне щомісячне довічне грошове утримання на підставі положень пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, які визнані рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, неконституційними, у зв`язку з чим він недоотримав 200 328,99 грн грошового утримання.
Просив стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 200 328,99 грн у відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 15 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у позові, місцевий суд виходив з того, що Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями представляти державу в даній категорії справ.
Вважав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі та не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 25 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2021 року скасував.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрив.
Роз`яснив позивачу, що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Хмельницького апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією для розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що предметом судового розгляду у справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці внаслідок чого відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на щомісячне довічне грошове утримання, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав.
Зазначив, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, проте пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, отже такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 30 червня 2022 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18, від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 638/14694/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 та Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, оскільки ці висновки викладені без урахування імперативних приписів частини п`ятої статті 21 КАС України, суперечать рішенням Конституційного Суду України, принципу правової визначеності та практиці Європейського суду з прав людини, порушує гарантії, встановлені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивував тим, що навіть вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій, якщо вони заявлені не в одному провадженні з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності цього суб`єкта, не можуть розглядатися адміністративним судом.
Зазначив, що за правилами адміністративного судочинства не можуть розглядатися спори про відшкодування шкоди, заподіяної парламентом при здійсненні ним виключно законодавчих функцій, у тому числі й громадянину під час проходження ним публічної служби чи після звільнення з неї.
Вважає, що таке розуміння дійсного змісту норм КАС України підтверджується висновками Конституційного Суду України, наведеними у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 та висновками Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18.
На його думку, наразі суди неоднаково вирішують питання юрисдикції суду для розгляду окремих справ про відшкодування шкоди взагалі та шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Зазначив, що апеляційний суд, всупереч приписів частини п`ятої статті 21 КАС України, частини другої статті 6, статті 19 Конституції України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушив право позивача на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, та право на ефективний засіб юридичного захисту.
Дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки: справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, у тому числі з посиланням на прямі приписи частини п`ятої статті 21 КАС України та висновки Великої Палати Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Зазначало те, що оскільки спір виник після звільнення публічного службовця з посади, проте пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, то такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, та зумовлені тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути йому нараховані, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Наполягало, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19-ц викладено останню правову позицію з приводу підсудності справ про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, пов`язаних з невиплатою суддівської винагороди, доплат та компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням та звільненням з публічної служби. Підстав для відступу від зазначеної постанови не вбачається, а тому немає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначив про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що: справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, у тому числі з посиланням на прямі приписи частини п`ятої статті 21 КАС України та висновки Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.
Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Проаналізувавши вказані посилання заявника, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19-ц (провадження № 14-171цс20) вже викладала висновки у подібних правовідносинах.
Разом з тим, доводи касаційної скарги про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містять обґрунтування необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та виключної правової проблеми у справі, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що за постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-УІІІ, ОСОБА_1 звільнили з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
На підставі цієї постанови голова Апеляційного суду Хмельницької області наказом від 16 вересня 2016 року № 17/05-03/, у цей день відрахував позивача зі штату Апеляційного суду Хмельницької області.
13 січня 2020 року ліквідаційна комісія Апеляційного суду Хмельницької області видала ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 06-37/2020/01-11/15, у якій зазначила, що станом на 01 січня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 55 492,80 грн, тобто виходячи з окладу в розмірі 34 683 грн, що становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, і відповідної доплати за вислугу років.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскарження з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18, від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 638/14694/18; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 та Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, оскільки ці висновки викладені без урахування імперативних приписів частини п`ятої статті 21 КАС України, суперечать рішенням Конституційного Суду України, принципу правової визначеності та практиці Європейського суду з прав людини, порушує гарантії, встановлені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у вигляді дискримінаційного підходу стосовно визначення розміру його виплати, внаслідок чого відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на щомісячне довічне грошове утримання, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав.