Постанова
Іменем України
22 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 338/966/20
провадження № 61-4314св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року у складі судді Битківського Л. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки щодо якої встановлено сервітут.
Позов обґрунтувала тим, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року, яке набрало законної сили, за її позовом встановлено постійний, безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки на АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Зазначений земельний сервітут зареєстрований у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 серпня 2020 року.
Після ухвалення судового рішення, відповідач умисно, з метою перешкодити у будь-який спосіб можливості користуватись проїздом та проходом обгородив зазначену земельну ділянку в місці встановлених сервітутних обмежень з одного боку металевою сіткою, а з іншого бетонним парканом, а також умисно демонтував тверде покриття, на ділянці, що має слугувати проїздом, висадив кущі та молоді саджанці дерев, а також склав будівельні матеріали. Виконати рішення суду відповідач категорично відмовився.
На підставі викладеного позивач просила суд зобов`язати відповідача:
- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0147 га щодо якої за рішенням суду встановлено земельний сервітут - у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку позивача на АДРЕСА_1, шляхом знесення огорожі і очищення ділянки від будівельних матеріалів, кущів і дерев;
- не чинити інших перешкод у проході та проїзді зазначеною частиною земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 19 жовтня 2020 року позов задовольнив.
Зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди користуванні частиною земельної ділянки площею 0,0147 га, що знаходиться на ділянці кадастровий номер 2620488602:01:001:0134 щодо якої за рішенням Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 встановлено земельний сервітут у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 у спосіб демонтажу частини огорожі і очищення ділянки від будівельних матеріалів, кущів і дерев.
Зобов`язав відповідача не чинити інших перешкод у проході та проїзді зазначеною частиною земельної ділянки.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що рішенням від 31 липня 2019 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області обтяжив право власності відповідача на належну йому земельну ділянку, шляхом надання права використовувати наявний на його земельній ділянці шлях для проходу і проїзду до господарства позивачки.
Вчинення будь-яких дій, які унеможливлюють використання наявного шляху, свідчить про вчинення перешкод у користуванні позивачем зазначеною ділянкою.
Вважав факт вчинення перешкод відповідачем підтвердженим наявними у справі доказами, отже поновлення права позивача можливе у спосіб покладення зобов`язання на ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою.
Додатковим рішенням від 25 листопада 2020 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області заяву ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 250 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційні скарги.
Постановою від 04 лютого 2021 року Івано-Франківський апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року та додаткове рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2020 року без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував доведеністю позовних вимог ОСОБА_1 належними і допустимими доказами, зокрема: актом "Про створення перешкод у виконанні рішення суду" від 30 липня 2020 року, фотографіями з місця події та показаннями свідків, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
Зазначив, що доводи апелянта висновків суду про обґрунтованість позовних вимог не спростовують.
На думку апеляційного суду, місцевий суд правомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в справі, оскільки наявні в матеріалах справи докази дозволяють встановити обставини, які є предметом розгляду даної судової справи.
Апеляційний суд зауважив, що безпідставне зупинення провадження в справі суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи й перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Зазначив, що суд першої інстанції, стягуючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, виходив з того, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, у зв`язку з чим підлягає до стягненню в повному обсязі. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з цим висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування статті 401 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1664/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивував тим, що ОСОБА_2 і його дружина, як співвласники земельної ділянки сільськогосподарського призначення, не надавали згоди на встановлення земельного сервітуту, оскільки за частиною п`ятою статті 20 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього кодексу.
Задоволення позовних вимог у даній справі, унеможливлює використання відповідачем належної йому на праві власності земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яке передбачає оброблення земельної ділянки для можливості вирощування сільськогосподарських культур, що не відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Крім того, суди повинні були зупинити провадження у справі до розгляду справи № 338/158/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Старобогородчанська сільська рада об`єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту, у Верховного Суді.
Відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Зазначала те, що факт відмови відповідача виконувати рішення суду від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 підтверджується відповідними доказами.
Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1664/14-ц є безпідставними, оскільки предметом розгляду у зазначеній справі є спірні питання щодо встановлення земельного сервітуту з метою здійснення підприємницької діяльності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 Богородчанський районний суд Івано-Франківської області встановив постійний, безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га з довжинами між точками "А", "Б", "В", "Г" 3,50 м, 17,72 м, 9,16 м, 12,57 м, 9,56 м, 4,68 м, 5,63 м, 9,28 м, 17,67 м, яка розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 866311 від 20 жовтня 2006 року, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_1, розташованих на АДРЕСА_1 .
Ці межі земельного сервітуту за судовим рішенням визначені у спосіб, зображений на схемі, що є додатком № 8 до висновку експертного дослідження від 15 лютого 2019 року № 007/02-19 судового експерта Максимчина А.Д. (а. с. 5-7). Рішення суду набрало законної сили 03 липня 2020 року.
Земельний сервітут, встановлений зазначеним судовим рішенням, зареєстрований у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 серпня 2020 року (а. с. 9).
Отже, у ОСОБА_1 виникло право користуватись названою ділянкою землі для проходу та проїзду до належного їй домоволодіння, а у відповідача, відповідно, виник обов`язок не перешкоджати їй у здійсненні цього права.
Комісія у складі: старости села Скобичівка, землевпорядника, позивача та у присутності працівників Богородчанського ВП ГУНП, працівника геодезиста склала Акт "Про створення перешкод у виконанні рішення суду" від 30 липня 2020 року, у якому зафіксувала, що під час спроби встановити межі земельного сервітуту на місцевості відповідач відмовився добровільно виконати рішення суду, не допустив комісію на земельну ділянку, відмовився добровільно здійснити демонтаж фрагменту огорожі частини земельної ділянки, на яку судовим рішенням накладено земельний сервітут та очистити її від завезених залишків будівельних матеріалів (а. с. 10).
Зазначене також підтверджується наявними в матеріалах справи фототаблицями (а. с. 21-29).
Допитані у суді в якості свідків староста села ОСОБА_3 та землевпорядник ОСОБА_4 підтвердили факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем спірною земельною ділянкою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування статті 401 ЦК України у подібних правовідносинах, висловлених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1664/14-ц; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України у подібних правовідносинах).
Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в частині залишення без змін додаткового рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2020 року, Верховний Суд в цій частині постанову апеляційного суду не переглядає.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням від 31 липня 2019 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області обтяжив право власності відповідача на належну йому земельну ділянку шляхом надання права використовувати наявний на його земельній ділянці шлях для проходу і проїзду до господарств позивачки.
Вчинення будь-яких дій, що унеможливлюють використання наявного шляху, свідчить про вчинення перешкод у користуванні позивачем вказаною ділянкою.
Вважав доведеним факт вчинення перешкод відповідачем наявними у справі доказами, отже поновлення права позивача можливе у спосіб покладення зобов`язання на ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою.
Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним.