Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 462/7357/15-ц
провадження № 61-4393св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінстандарт",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнябез участі учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О., від 11 квітня 2022 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У жовтні 2015 року АТ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінстандарт", звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачами порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту за кредитним договором № 11252549000 від 19 листопада 2007 року та сплати відсотків за користування цим кредитом.
Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути із відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року у розмірі 30 392, 80 доларів США, а також судові витрати.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова у складі судді Бориславського Ю. Л. від 19 квітня 2021 року позов ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь
ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року у розмірі 30 392, 80 доларів США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умов кредитного договору № 11252549000 від 19 листопада 2007 року та договору поруки від 19 листопада 2007 року не виконали, допустили порушення строків повернення кредитних коштів, встановлених кредитним договором. На вимогу банку про повернення заборгованості від 18 травня 2022 року відповідачі не відреагували.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" її розмір становить 30 392, 80 доларів США, з яких: 22 603, 62 доларів США - заборгованість за кредитом (основний борг); 601, 14 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 19 лютого 2015 року по 25 червня 2015 року; 7 188, 04 доларів США - заборгованість за процентами згідно зі статтею 625 ЦК України станом на 27 січня 2020 року. Підстав для припинення поруки судом першої інстанції не встановлено.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 квітня 2021 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 . Резолютивну частину рішення суду першої інстанції викладено у новій редакції з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково задовольнив позовні вимоги до ОСОБА_2, оскільки позивач звернувся з цим позовом до поручителя ( ОСОБА_2 ) лише 09 жовтня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов`язання з урахуванням пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань, а тому порука за договором поруки № 158791 від 19 листопада 2007 року є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2022 року ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року і залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 квітня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінстандарт"стверджує, що порука
ОСОБА_2 є дійною, не припиненою. Вказані обставини були встановлені рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 лютого 2016 року у справі № 461/12203/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2016 року, однак апеляційний суд не врахував обставини, встановлені у справі № 461/12203/15-ц, у якій ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до кредитора про визнання договору поруки припиненим. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Заявник також вказує на те, що за умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання. Банк звернувся до суду із цим позовом (05 жовтня 2015 року) в межах шестимісячного строку, враховуючи дату отримання (25 травня 2015 року) боржником та поручителем вимоги про дострокове виконання вимоги кредитора щодо повернення усієї суми заборгованості.
Також апеляційний суд не надав належної оцінки тій обставині, що рішенням Залізничного районного сулу м. Львова від 22 січня 2021 року у справі № 462/1688/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було встановлено, що договір про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року був укладений позивачкою та отриманні за вказаним договором кошти були використані саме в інтересах сім`ї, а тому борг, який виник із вказаного договору, є спільним боргом колишнього подружжя. Тобто окрім статусу поручителя, ОСОБА_2 є ще й співборжником за договором про надання споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 462/7357/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу за позовом
ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договоромпризначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість, вказуючи, що апеляційний суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що позовні вимоги, пред`явленні до поручителя, до задоволення не підлягають, оскільки позивач звернувся до поручителя із цим позовом поза межами шестимісячного строку. Доводи касаційної скарги вважає такими, що не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду.
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, посилаючись на її незаконність, вказує, що відповідачі мають нести солідарну відповідальність за укладеним кредитним договором. Також ОСОБА_1 вказує на недобросовісну поведінку її колишнього чоловіка ОСОБА_2, який намагається ухилитися від взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, які нею було взято в інтересах сім`ї.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 листопада 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11252549000, на підставі якого банк надав відповідачці кредит в іноземній валюті у розмірі 54 000, 00 доларів США, а відповідачка зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 17 листопада 2017 року та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 9 % річних.
Пунктом 12.1 договору визначено, що у випадку настання визначених договором обставин та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 158791 від 19 листопада 2007 року, згідно з умовами якого поручитель зобов`язався відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту від 19 листопада 2007 року у повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Заначено, що відповідальність поручителя і боржника є солідарною. Пунктом 3.1 договору поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором.
Згідно із заявою на видачу готівки № 46 від 20 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримала від АКФБ "Укрсиббанк" 54 000, 00 доларів США, що підтверджується її особистим підписом та не заперечувалося ОСОБА_5
19 листопада 2007 року між банком (як іпотекодержателем) та ОСОБА_5, а також ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (як іпотекодавцями) в порядку забезпечення вищезгаданого договору про надання споживчого кредиту було укладено іпотечний договір, на підставі якого згадані іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру
АДРЕСА_1 . Цей договір за згодою сторін розірвано 14 грудня 2020 року.
Всупереч умовам кредитного договору та договору поруки відповідачі своєчасно не здійснювали платежі для погашення заборгованості по кредиту, чим порушили взяті на себе зобов`язання.
Банк направив рекомендованим повідомленням з повідомленням про вручення відповідачам вимоги від 18 травня 2015 року щодо повернення заборгованості за кредитом, які були отримані відповідачами 26 травня 2015 року.
05 жовтня 2015 року банк звернувся до суду з цим позовом про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 19 листопада 2007 року.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року у справі № 462/2702/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, змінено прізвище ОСОБА_1 на її дошлюбне - ОСОБА_1 .
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 29 лютого 2016 року у справі № 461/12203/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ "УкрСиббанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1, про визнання договору поруки припиненим. Судом встановлено, що:
- останній платіж за користування кредитом, отриманим на підставі вищезгаданого договору про надання споживчого кредиту від 19 листопада 2007 року, позичальниця ОСОБА_1 здійснила 19 лютого
2015 року;
- 18 травня 2015 року банк надіслав боржнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 письмову вимогу про погашення заборгованості по кредиту та по процентах.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 січня 2021 року у справі № 462/1688/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя у частині визнання за нею та ОСОБА_2 по 50 % боргових зобов`язань, які виникли з договору споживчого кредиту № 11252549000 від 19 листопада 2007 року, що становить по 11 494,275 доларів США
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.