Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 201/11573/19
провадження № 61-18884св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2021 року в складі судді: Марченко Н. Ю., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до АТ КБ "Приватбанк", третя особа - ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, додаткових угод, договорів страхування, визнання кредитного договору розірваним та виконаним, визнання дій незаконними, припинення права власності банку, визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку, зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 липня 2006 року між нею та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № DNLYGA00000025 на строк з 14 листопада 2006 року до 14 листопада 2013 року.
Відповідно до умов укладеного договору банк зобов`язався надати кредит в розмірі 120 000 дол. США на купівлю житлового будинку, що склало на день укладення договору 600 000,00 грн по курсу 5 грн. за один долар; 10 802,50 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
У свою чергу, позивач повинна надавати банку щомісячний платіж в сумі 2 245,81 дол. США, який складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді, комісії, суми яких в договорі не зазначені. Строк надання коштів готівкою через касу з 14 листопада 2006 року по 14 листопада 2013 року. Погашення кредиту здійснюється в доларах США, що, на її думку, свідчить про незаконність дій банку. Банком при укладенні кредитного договору були недотримані вимоги статті 203 ЦК України, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБ України № 168 від 10 травня 2007 року, чим введено її в оману.
У кредитному договорі не вказано подорожчання кредиту, реальна процентна ставка, сукупна вартість кредиту, що є істотними умовами договору.
Відповідачем до кредитного договору були включені несправедливі умови, які призводять до істотного дисбалансу між правами та обов`язками сторін та є підставою для визнання договору недійсним.
Оскільки надання кредиту є обов`язком банку, така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, отже не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Так само страхування майна позичальника на вимогу банку і сплата додаткових коштів через банк страховій компанії, сплата винагороди, комісії без уточнення сум є неправомірною вимогою банку під час укладення кредитного договору.
Звертала увагу, що згідно зі статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Крім того, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які не є послугою у розумінні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. В договорі про надання споживчого кредиту мають бути зазначені сума кредиту та розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорі, коли споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Не допускаються дії банку з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах, банк повинен додержуватися моральних засад суспільства.
Позивач вважала, що при укладені кредитного договору банком не дотримано вимог законів України "Про захист прав споживачів", "Про банки та банківську діяльність", ЦК України. Укладений кредитний договір є недійсним, так як в момент укладення договору та після його підписання банком були порушені норми частин першої-третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК України. Дії банку по внесенню змін до кредитного договору, іпотечного договору, укладенню договору страхування були односторонніми і несправедливими, не відповідали її інтересам, були їй нав`язані, її волевиявлення не було вільним, укладення договорів не відповідало її волі та законодавству. На час укладення кредитного договору у банка була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій. Банк видав кредит у доларах, хоча ця валюта не є грошовою одиницею України, чим грубо порушив Закон України "Про банки та банківську діяльність.
При укладенні кредитного договору банк вніс до нього несправедливі умови, а саме зобов`язав її укласти договір страхування майна від 06 листопада 2006 року та 05 листопада 2013 року зі сплатою на користь банку 4 330,38 грн, а також договір іпотеки від 14 листопада 2006 року, згідно з яким іпотека поширюється на домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку, хоча кредитний договір був виданий на купівлю житла. Без укладення цих договорів і сплати грошей банк відмовлявся укладати кредитний договір і продовжувати строк кредиту, постійно погрожував забрати домоволодіння та земельну ділянку.
У порушення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" банк постійно змінював умови договору, а тому вони є несправедливими, так як має місце істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Під примусом розірвання договору та виселення з домоволодіння банк постійно надсилав додаткові угоди про зміну умов кредитного договору.
Так, додатковим договором № 1 до кредитного договору від 06 листопада 2008 року банк незаконно вніс зміни у пункт 1.1 кредитного договору і вказав, що оплата за користування кредитом складає 0,96 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, за надання фінансового інструменту щомісяця сплата складає 0,20 % від суми виданого кредиту; пункт 3.2 кредитного договору - позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,52 % на місяць з суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Додатковою угодою № 1 від 12 листопада 2013 року до кредитного договору банк зобов`язався видати готівку через касу на строк по 15 листопада 2013 року включно і зменшив на 18 0604,62 дол. США суму заборгованості, що виникла з дати надання кредиту і до 12 листопада 2013 року, а саме відсотки в сумі 71 590,02 дол. США, пеню в розмірі 10 9014, 60 дол. США. Додатково банк встановив: штраф у розмірі 180 604,62 дол. США за кожен місяць порушення, сплату страхових коштів у сумі 44 886,11 дол. США, сплату за користування кредитом у сумі 10,08 % з 11 листопада 2013 року на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця. Встановлено неустойку в розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом, в розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором. Терміном повернення кредиту вважається 1460 день з моменту виникнення порушення. Термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, неустойки встановлено у 50 років.
Додатковою угодою № 1 від 12 лютого 2019 року до кредитного договору від 14 листопада 2006 року замінена валюта кредиту з долара на гривню за курсом 27,08 грн - за 1 долар США. АТ КБ "ПриватБанк" встановив, що заборгованість на дату укладення цієї угоди становить 9 220 758,44 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 901 659,74 грн, заборгованість за відсотками 931 666,01 грн, заборгованість за неустойкою 7 348 075,14 грн, заборгованість за судовими штрафами-витратами - 39 357,56 грн.
Дата остаточного погашення заборгованості за договором становить 12 лютого 2024 року. Крім того, вона зобов`язана укласти договір страхування заставленого майна з акредитованою банком страховою компанією. Сума страхового платежу, сплаченого банком разом з нарахованими відсотками, додається до наступного щомісячного платежу згідно графіка. З прощеної заборгованості вона повинна сплатити податок. Термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки встановлено тривалістю 10 років.
Згідно з договором іпотеки від 14 листопада 2006 року вона зобов`язана сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць, вносити щомісячний платіж у сумі 2 245,81 дол. США, який включає заборгованість за кредитом, відсотками, комісією. Крім того, зобов`язано сплатити відсотки за користування кредитом при порушенні зобов`язань у розмірі 2,15 відсотків за місяць від суми залишку непогашеної заборгованості; сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% щомісяця; сплатити пеню в розмірі 0,15 % від суми непогашеної заборгованості, але не менше 1 грн за кожен день прострочення.
На думку позивача, до договору іпотеки внесені несправедливі пункти 18.8.1, 18.8.2, 18.9, відповідно до яких банк може на свій розсуд звернути стягнення на землю та будинок без її згоди, що свідчить про односторонність, несправедливість договору, зловживання банком своїми правами.
Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 07 червня 2014 року забороняє без згоди власника примусово стягувати житлове майно, яке є іпотекою згідно статті 5 Закону України "Про іпотеку".
06 листопада 2008 року внесені зміни у пункт 2 договору іпотеки про порядок погашення пені, винагороди за надання фінансового інструменту, сплаті відсотків за користування кредитом, надання щомісячного платежу, сплати відсотків у розмірі 0,96% в місяць, повернення кредиту.
Банк зобов`язав її укласти додатковий договір № 1 до договору іпотеки від 14 листопада 2006 року, де вказано, що вона має сплачувати заборгованість за кредитом, відсотки, комісію. Відсотки складають 0,96 %, а за користування кредитом при порушенні зобов`язань по погашенню кредиту - 2,52 % на місяць, сплата винагороди за надання фінансового інструменту в сумі 0,20 % від суми виданого кредиту, сплата пені в розмірі 0,15 % від суми непогашеної заборгованості.
12 листопада 2013 року банк вніс зміни до пункту 2 договору іпотеки, де вперше вказав суму кредиту - 164 886,11 дол. США і змінив строк з 14 листопада 2006 року на 15 листопада 2023 року, вказав сплату відсотків за користування кредитом з 05 листопада 2013 року в розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, не менше 1 723,77 дол. США щомісяця, сплату відсотків за користування кредитом у разі несвоєчасного погашення кредиту з 05 листопада 2013 року в розмірі 2,52 % від суми залишку непогашеної заборгованості, сплату комісії в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця за винятком страхових платежів, сплату пені в розмірі 0,15 % від суми непогашеної заборгованості на кожний день прострочення платежу, але не менше 1 грн при порушенні будь-якого зобов`язання.
Позивач вважала, що договір іпотеки та зміни до нього є несправедливими, односторонніми, свідчать про незаконність дій банку при укладенні кредитного та іпотечного договорів, порушення Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України "Про банки та банківську діяльність", статті 626, 627, 638, 1054, 1056-1, 1057-1 ЦК України. Дії банку є незаконними, оскільки відповідно до статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2011 року стягнуто солідарно з неї та чоловіка ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2006 року станом на 16 вересня 2011 року в розмірі 1 262 637,14 грн, хоча до цього нею було сплачено 61 635 дол. США.
Таким чином, банк змінив строк виконання основного зобов`язання з 14 листопада 2013 року на 16 вересня 2011 року, а тому проценти, штрафи, пені та інші платежі після цього строку не повинні нараховуватися, але банк продовжує нараховувати всі платежі і вимагати сплачувати кредит.
09 липня 2015 року АТ КБ "ПриватБанк" направив їй повідомлення № 30.1.0.0\2- 009 з вимогою повністю повернути суму кредиту та нараховані проценти і штрафні санкції і, таким чином, розірвання кредитного договору, по якому просив компенсувати: 6 239,37 дол. США - заборгованість за кредитом, 8 729,73 дол. США - заборгованість по процентам, 2 160 дол. США - заборгованість по комісії, 184 095,47 дол. США - пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань.
Після направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту банк втрачає право на нарахування процентів, неустойки за кредитним договором. Права кредитора захищаються статтею 625 ЦК України, а тому дії банку по нарахуванню процентів по кредитному договору та інших платежів і інші вимоги є незаконними.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року стягнуто з неї на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2006 року у розмірі 284 853, 81 грн, що складається з 11 928,27 дол. США, що еквівалентно 252 760,04 грн, та пені у розмірі 32 093,77 грн.
Звертала увагу, що Велика Палата Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №2 14-10цс18) дійшла висновку, що "право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".
У порушення її прав як споживача 03 серпня 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" повторно зобов`язав її повернути заборгованість за кредитом, а саме: 13 115,40 дол. США - тіло кредиту, 21 584,68 дол. США - відсотки по кредиту, 198 819,29 дол. США - пеня, 5 040 дол. США - комісія.
Повторно направлена їй банком вимога від 3 серпня 2016 року про повернення заборгованості за кредитом є незаконною, так як, на її думку, АТ КБ "ПриватБанк" розірвав з нею кредитний договір 16 вересня 2011 року, а потім 9 липня 2015 року та 30 грудня 2015 року (дата ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості).
Позивач вважала, що дії банку свідчать про зловживання ним своїми правами та обов`язками. Постійне внесення змін до договорів суттєво погіршувало її становище, не давало можливості вирахувати кінцевий строк погашення кредиту, визначити остаточну суму кредиту.
Крім того, дії банку щодо реєстрації 18 листопада 2016 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свого права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку є незаконними та недійсними. Банк розірвав з нею кредитний договір 16 вересня 2011 року та відповідно до частини другої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
На день звернення до суду нею сплачено банку більше 123 868,50 дол. США, що перевищує суму взятого кредиту.
Після незаконної перереєстрації в листопаді 2016 року права власності банку на належне їй домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1, банк продовжує нараховувати заборгованість і стягувати з неї платежі по кредитному договору.
Посилаючись на те, що кредитний договір припинив свою дії 16 вересня 2011 року, позивач вважає, що відповідач втратив можливість нарахування та стягнення з неї відсотків за кредитним договором та інших платежів. Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Згідно статей 386-388, 399 ЦК України право володіння припиняється в разі витребування майна від володільця.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати кредитний договір від 14 листопада 2006 року, укладений між нею і ЗАТ КБ "ПриватБанк", розірваним з 16 вересня 2011 року;
визнати дії АТ КБ "ПриватБанк" по нарахуванню після 16 вересня 2011 року відсотків, комісії, пені, зборів, штрафів та інших платежів по кредитному договору від 14 листопада 2006 року незаконними та недійсними;
визнати недійсним додатковий договір від 06 листопада 2008 року до кредитного договору;
визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 12 листопада 2013 року до кредитного договору;
визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 12 лютого 2019 року до кредитного договору;
визнати недійсним договір страхування майна від 06 листопада 2006 року;
визнати недійсним договір страхування майна від 05 листопада 2013 року;
визнати несправедливим і недійсним договір іпотеки від 14 листопада 2006 року та внесені зміни до нього від 06 листопада 2008 року та від 12 листопада 2013 року;
зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" зарахувати сплату по двом страховим платежам в сумі 8 660,76 грн в рахунок сплати по кредитному договору від 14 листопада 2006 року;
визнати недійсною винагороду за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту з моменту укладення кредитного договору 14 листопада 2006 року і зарахувати суму 15 102 дол. США в рахунок погашення кредиту;
зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" провести розрахунки по сплаті суми за кредитним договором станом на день розірвання договору - 16 вересня 2011 року (по курсу НБ України на цей день);
визнати дії АТ КБ "ПриватБанк" по зверненню стягнення на домоволодіння і земельну ділянку по АДРЕСА_1 незаконними, недійсними і припинити право власності банку на зазначене майно;
визнати за нею право власності на домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 ;
визнати повністю сплаченим і погашеним кредитний договір від 14 листопада 2006 року, укладений між нею та АТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
положення кредитного договору від 14 листопада 2006 року, додаткового договору № 1 до кредитного договору від 06 листопада 2008 року та додаткової угоди № 1 від 12 листопада 2013 року щодо встановлення винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБ України від 10 травня 2007 року № 168. У випадку встановлення нікчемності правочину суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Враховуючи те, що порушення вимог статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" було допущено саме в момент укладення оспорюваних позивачем договорів та угод - 14 листопада 2006 року, 06 листопада 2008 року та 12 листопада 2013 року відповідно, то саме з цього моменту позивач була обізнана про умови договору, якими установлено щомісячну сплату винагороди за надання фінансового інструменту, однак, з позовом позивач звернулася у жовтні 2019 року. Отже, позивач пропустила позовну давність для звернення до суду з вимогами про визнання недійсними положень укладених нею договорів та угод, якими була встановлена винагорода за надання фінансового інструменту, та застосування наслідків недійсності правочину шляхом здійснення перерахунку та зарахування сплаченої нею винагороди за надання фінансового інструменту в рахунок погашення кредиту. Банк наполягав на застосуванні позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 . За таких обставин у позові ОСОБА_1 у частині визнання недійсною винагороди за надання фінансового інструменту та зарахування суми сплаченої винагороди в рахунок погашення кредиту необхідно відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності;
в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними додаткового договору до кредитного договору від 06 листопада 2008 року, додаткових угод від 12 листопада 2013 року та 12 лютого 2019 року, визнання несправедливими і недійсними договору іпотеки від 14 листопада 2006 року та внесених до нього зміни від 06 листопада 2008 року та від 12 листопада 2013 року, є необґрунтованими. Позивач, посилаючись на недотримання банком вимог статті 203 ЦК України, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБ України № 168 від 10 травня 2007 року, зокрема на не зазначення в договорі реальної процентної ставки та сукупної вартості кредиту, введення її в оману, включення до кредитного договору несправедливих умов щодо зобов`язання укласти договір страхування та договір іпотеки, а також на укладення нею додаткових договорів і угод до кредитного договору та договору іпотеки під примусом розірвання кредитного договору та виселення з домоволодіння, і, як наслідок, їх невідповідність її волі та інтересам, не надала суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. У справі відсутні докази, які б свідчили, що, укладаючи додаткові договори та угоди до кредитного і іпотечного договору, позивач діяла під впливом обману з боку банку. Суд враховував, що позивачем безпосередньо вимоги про визнання недійсним кредитного договору в уточненій позовній заяві не заявлялися. Укладаючи 06 листопада 2008 року, 12 листопада 2013 року та 12 лютого 2019 року додаткові угоди до кредитного договору від 14 листопада 2006 року, сторони узгодили в них усі істотні умови, визначили суму кредиту, строк, на який надається кредит, розмір відсоткової ставки за користування кредитом та штрафних санкцій, а також щомісячного платежу в іноземній валюті (дол. США), що підлягає сплаті позичальником у рахунок повернення кредиту. Як під час укладення додаткових угод (договорів) до кредитного договору, так і під час укладення договору іпотеки та внесення до нього змін, позивач жодних заперечень щодо їх умов не заявляла, свою незгоду з ними не висловлювала та не вважала їх несправедливими. Зазначені договори були підписані позивачем, частково виконувалися нею, що свідчить про направленість її волі на їх укладення, визнання їх та погодження з ними. Позивач не довела наявність умислу в діях відповідача та обставини, щодо яких її було введено в оману, як і сам факт обману з боку банку при укладанні кредитного договору та додаткових угод до нього. Доводи позивача про те, що банком не було зазначено в договорі реальну процентну ставку та сукупну вартість кредиту, чим введено її в оману, спростовуються змістом кредитного договору - пункти 6.4, 6.5, відповідно до яких розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам, загальна вартість кредиту складається з суми кредиту, відсотків, винагороди, комісії, неустойки, затрат, збитків, що вказані, зокрема, в пунктах 1.1, 2.2.7, 2.2.9, 3.11, 6.2 договору. Сторонами погоджувалися графіки погашення заборгованості за договором, тобто позивач була обізнана про період та розмір передбачуваних щомісячних платежів. Суд вважав недоведеними твердження позивача щодо несправедливості умов договору іпотеки та додаткових угод до нього;
позивач не доведена наявність підстав для визнання недійсними договорів страхування майна. Безпідставним є посилання позивача на несправедливість умов кредитного договору щодо її обов`язку укласти договір страхування та договір іпотеки, яким передбачена можливості звернення банком стягнення на будинок та земельну ділянку, які є предметом іпотеки, без її згоди, а також укладення договору іпотеки, додаткових угод до нього та договорів страхування під примусом розірвання кредитного договору та виселення з домоволодіння, оскільки укладення договору іпотеки та договору страхування майна, яке є предметом іпотеки, передбачено актами цивільного законодавства, зокрема статтею 8 Закону України "Про іпотеку", і не суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів". Позивач була ознайомлена з умовами кредитного договору, договору іпотеки, умовами додаткових угод до них, а також договорів страхування, про що свідчить її підпис, і, якщо позивач була не згодна з ними, вважала їх несправедливими, такими, що не відповідають її волі та інтересам, то могла їх не укладати, але матеріали справи свідчать, що волевиявлення позивача було направлене саме на отримання кредиту та укладення відповідних угод, зокрема договору іпотеки та договорів страхування майна, а в подальшому - додаткових угод до кредитного та іпотечного договору, якими змінено умови кредитування. Укладення позивачем договору іпотеки та передання в іпотеку банку належного їй майна свідчить про її свідому згоду під час укладення договору на звернення стягнення на таке майно в разі невиконання нею зобов`язання за кредитним договором. Посилання позивача на незаконність надання їй кредиту в іноземній валюті - дол. США є необґрунтованими та такими, що не впливають на дійсність оспорюваних позивачем договорів, зокрема додаткових угод до кредитного договору, оскільки відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. На час видачі ОСОБА_1 кредиту в іноземній валюті - дол. США АТ КБ "ПриватБанк" мало відповідну банківську ліцензію від 04 грудня 2001 року № 22 та письмовий дозвіл НБ України № 22-2 з додатком на право здійснення операцій з валютними цінностями. Тому доводи позивача щодо незаконності здійснення банком валютної операції - видачі кредиту в дол. США є безпідставними. У зв`язку із цим відсутні законні підстави для визнання недійсними у цілому додаткового договору до кредитного договору від 06 листопада 2008 року, додаткових угод до кредитного договору від 12 листопада 2013 року та від 12 лютого 2019 року, а також визнання недійсними договору іпотеки та внесених до нього зміни від 06 листопада 2008 року та від 12 листопада 2013 року;
відсутні підстави для визнання недійсними договорів страхування майна від 06 листопада 2006 року та від 05 листопада 2013 року та зобов`язання АТ КБ "ПриватБанк" зарахувати сплачені страхові платежі в сумі 8 660,76 грн у рахунок сплати кредиту, оскільки позивач не довела наявність обставин, які б свідчили по несправедливість чи недійсність цих правочинів у цілому. Заявляючи вимоги про визнання недійсними договорів страхування, позивач позов до страховика як сторони оспорюваного договору не пред`явила, клопотання про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявила, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині;
вимоги ОСОБА_1 про визнання кредитного договору розірваним з 16 вересня 2011 року, визнання дій банку по нарахуванню після 16 вересня 2011 року відсотків, комісії, пені та інших платежів незаконними та недійсними, зобов`язання АТ КБ "ПриватБанк" провести розрахунки за кредитним договором станом на 16 вересня 2011 року, а також визнання кредитного договору виконаним (повністю сплаченим і погашеним), є безпідставними. У судовому засіданні встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором від 14 листопада 2006 року та додатковими угодами до нього належним чином не виконала. У зв`язку з цим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2011 року з ОСОБА_1 було стягнуто поточну заборгованість за кредитним договором станом на 16 вересня 2011 року. Оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2011 року з ОСОБА_1 стягнуто поточну заборгованість за кредитним договором станом на 16 вересня 2011 року, а не всю суму заборгованості в передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України порядку дострокового повернення кредиту, тому в даному випадку строк виконання зобов`язання не було змінено з 16 вересня 2011 року і право кредитодавця на нарахування відсотків, пені та інших платежів за кредитним договором після цієї дати не припинилося. Крім того умовами укладеного між сторонами кредитного договору не було передбачено право позичальника на відмову від цього договору в односторонньому порядку та позивачем не надано доказів виконання її зобов`язань за кредитним договором на час розгляду справи. Тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору розірваним з 16 вересня 2011 року, визнання дій банку по нарахуванню після 16 вересня 2011 року відсотків, комісії, пені та інших платежів незаконними та недійсними, зобов`язання банку провести розрахунки за кредитним договором станом на 16 вересня 2011 року, а також визнання кредитного договору повністю сплаченим і погашеним необхідно відмовити;
вимоги про визнання незаконними та недійсними дій АТ КБ "ПриватБанк" по зверненню стягнення на належні їй домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1, припинення права власності банку на це майно та визнання права власності на нього за позивачем, задоволенню не підлягають. Сторони уклали договір іпотеки та передбачили право кредитодавця (іпотекодержателя) звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі, - у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, що узгоджується з положеннями статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку". Як кредитний договір, так і договір іпотеки, яким передбачено право іпотекодержателя, яким у даному випадку є відповідач, на звернення стягнення на предмет іпотеки, не розірвані та недійсними не визнані. Доказів виконання позивачем зобов`язання з погашення кредиту та сплати інших передбачених договором платежів суду не надано. Позивач у своєму позові не навела будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність дій банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки вимогам закону чи положенням укладених договорів. Доводи позивача щодо незаконності звернення стягнення на іпотечне майно після стягнення з неї заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими, оскільки зобов`язання позивача за кредитним договором та додатковими угодами до нього не було виконано в повному обсязі та не припинилося. Посилання позивача на розірвання кредитного договору 16 вересня 2011 року і відсутність у відповідача після цієї дати права на звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Рішення державного реєстратора позивачем не оскаржується. Крім того, законність звернення стягнення на іпотечне майно, в тому числі додержання положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" розглядалось у цивільній справі № 202/6443/17 та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису про право власності було відмовлено. Отже, правові підстави для припинення права власності АТ КБ "ПриватБанк" на іпотечне майно та визнання права власності на домоволодіння і земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 відсутні, оскільки рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем незаконним не визнано, запис про право власності банку не скасований;
ОСОБА_1 не надала, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів". Заявляючи позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним, позивачка посилалася на те, що при укладанні кредитного договору банком було порушено вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" в частині ненадання банком позивачці, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, про валютні ризики, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладення кредитного договору. Також, позивачка наголошувала на тому, що умови укладеного кредитного договору є несправедливими у зв`язку з істотним дисбалансом договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, а при укладанні кредитного договору не було додержано передбачених законодавством істотних умов. Крім того, при укладенні кредитного договору відповідач використовував нечесну підприємницьку практику та ввів позивача по справі в оману. При укладанні оспорюваного кредитного договору № 22/в від 08 липня 2008 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов`язань позичальника, процентних ставок, порядку оплати за кредит, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. До кредитного договору сторонами було підписано графік погашення кредиту. При укладанні кредитного договору позичальник була обізнана про зазначені договірні умови і свідомо погодилася з ними, про що свідчить підпис на договорі без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов. Позивачка також погодилася з його умовами та не заперечувала проти надання кредиту в іноземній валюті, сплати процентів та інших платежів, крім плати за користування кредиту, в іноземній валюті. Вказаний договір не містить дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивачки, а види відповідальності позичальника покликані забезпечити своєчасне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, а отже не є непропорційно великою сумою компенсації в контексті положень законодавства про захист прав споживачів. Кредитний договір укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже позивачка самостійно та добровільно обрала АТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", для укладення з нею кредитного договору. Позивачка як під час укладення кредитного договору, так і протягом наступних семи років жодних заперечень щодо його умов не заявляла, будь-яких претензій щодо непроведення з нею переддоговірної роботи не мала, незгоду з окремими пунктами кредитного договору не висловлювала, не здійснювала дій щодо відмови від договору і, відповідно, не вважала веденим себе в оману банком. Проте, позивачка не довела наявність умислу в діях відповідача та обставини щодо яких, як вона вважає, ї було введено в оману, як і сам факт обману з боку відповідача при укладанні кредитного договору та договору іпотеки. Оскільки кредитний договір № DNLYGA00000025, який був укладений між сторонами 14 листопада 2006 року, на момент його укладення відповідав вимогам закону, кредитний договір не містить умов, які є несправедливими і наслідком яких є істотний дисбаланс прав та обов`язків споживача, суд вважає, що підстави для визнання зазначеного договору недійсним відсутні;
позивачкою не спростовано, що під час підписання нею 08 липня 2008 року кредитного договору вона діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. При цьому, нерозуміння позичальником запропонованих банком умов кредитного договору або неможливість їх оцінити в сукупності в момент укладення, щодо витрат на його обслуговування та здорожчання, в даному випадку, не свідчить про укладення договору під впливом обману. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні спірного договору, АТ КБ "ПриватБанк" не надав їй всю необхідну, своєчасну і достовірну інформацію перед укладанням договору, не надано належних та допустимих доказів ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності.
Аргументи учасників справи
19 листопада 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року, в якій просить:
скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;
повернути позивачу сплачений судовий збір.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не застосували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 548/981/15-ц від 13 червня 2018 року. Розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Дії банку по укладенню додаткових угод до кредитного договору, внесення змін до нього є неправомірними і незаконними на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про банки і банківську діяльність". Суди не взяли до уваги дії банку по розірванню кредитного договору 16 вересня 2011 року, а тому всі дії і вимоги банку після цієї дати є недійсними, незаконними є дії по внесенню змін та доповнень до договору, який розірвано і зобов`язання сторін припинені;
згідно повідомлення № 30.1.0.0/2-009 від 09 липня 2015 року банк вимагав повністю повернути 6 239,37 дол. США - заборгованість за кредитом, 8 729,73 дол. США - заборгованість по процентам, 2 160 дол. США - заборгованість по комісії, 184 095,47 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань. Проте право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позивача вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Дії банку є зловживанням своїми правами. Одночасно банк виконував рішення судів та вносив зміни та укладав додаткові угоди до розірваного кредитного договору, хоча не мав на це права;
суди не врахували, що банк постійно викликав позивача та погрозами і шантажем зобов`язував підписувати зміни до кредитного та іпотечного договору, мотивуючи тим, що якщо позивач їх не підпише, то банк зверне стягнення на будинок та земельну ділянку;
банк приховує, яку суму позивач має сплатити та нараховує помісячно сплату по кредитному договору з процентами та іншими платежами і зобов`язав сплачувати кредит до 2024 року;
станом на 21 жовтня 2021 року сплачено банку 96 741,4 дол. США та 832 885,98 грн, а всього з урахуванням різного курсу долару до гривні в різні роки, починаючи з 2006 року сплачено 3 479 903,78 грн, що підтверджується довідкою банку;
суди не врахували, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, який неодноразово банком змінювався;
встановлення винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту є незаконним і суди неправильно відмовили у зарахуванні 15 102 дол. США у рахунок погашення кредиту;
дія статті 42 Конституції України, Закон України "Про захист прав споживачів" поширюються на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Не допускається дії банку з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах;
12 листопада 2013 року банк незаконно після розірвання кредитного договору вніс зміни до пункту 2 договору іпотеки;
у кредитному договорі не вказано: подорожчання кредиту, реальна процентна ставка річних, прихована сукупна вартість кредиту, що є істотною умовою кредиту. Введення позивача в оману при укладенні договору свідчить про несправедливі умови договору, а саме - умови, які призводять до істотного дисбалансу між договірними правами та обов`язками сторін. Надання грошових коштів за кредитним договором згідно статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Страхування майна позичальника на вимогу банка і сплата додаткових коштів позичальником саме банку свідчить про те, що страхової компанії не існувало. Про це свідчить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2011 року, в якому фігурує ТОВ "УФА Верус" як страхова компанія, а потім - АТ "Страхова компанія "Інгосстрах", яким ОСОБА_1 страхові виплати не вносила, а гроші були сплачені банку, тому просила їх повернути;
згідно пунктом 1.1 кредитного договору внесення винагороди, комісії без уточнення сум є неправомірною вимогою банку при укладенні кредитного договору і свідчить про зловживання банком своїми правами. У порушення статті 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" банк постійно змінював умови договору, їх значення та наслідки не пояснював, а тому всі додаткові угоди та додаткові договори до кредитного договору від 14 листопада 2006 року мають бути визнані незаконними та недійсними, так як має місце істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу та складені після розірвання кредитного договору в судовому порядку;