Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 137/1409/19
провадження № 61-3611св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Залокоцька Вікторія Дживанівна, на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Якименко М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 червня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2018 року розірвано.
ОСОБА_1 зазначає, що під час перебування сторін у шлюбі вони придбали таке майно: земельну ділянку, площею 0,0667 га, на АДРЕСА_1 ; будівлю магазину-закусочної, загальною площею 338, 4 кв. м, на АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 вважає, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу виходячи із рівності часток.
На підставі статей 60, 61, 63, 68-72 Сімейного кодексу України (далі - СК України) ОСОБА_1 просила суд здійснити поділ спільно нажитого за час шлюбу майна, виділивши кожному з подружжя по 1/2 частині нерухомого майна, зокрема: квартири АДРЕСА_2 ; будівлі магазину-закусочної на АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано у порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2, і за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2 .
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 478,05 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 186,34 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У іншій частині позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.
Будівля магазину-закусочної на АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією адресою набуті відповідачем як фізичною особою-підприємцем і вже після того, як сторони зареєстрували шлюб. Стороною відповідача доведено, що джерелом коштів виступив родич відповідача - ОСОБА_3, котрий ініціював будівництво, здійснював грошові перекази. ОСОБА_1 не подано суду доказів, що вона власними коштами або працею брала участь у набутті будівлі комерційного об`єкта та земельної ділянки, на якій вона побудована.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Літинського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року скасовано в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
У порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, загальною площею 0,0667 га, кадастровий номер 0522486400:04:000:0076, розташованої на АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, загальною площею 0,0667 га, кадастровий номер 0522486400:04:000:0076, розташованої на АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будівлі магазину-закусочної, загальною площею 338,40 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будівлі магазину-закусочної, загальною площею 338,40 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 .
Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року в частині стягнення судових витрат змінено, збільшено розмір стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви з 3 478,05 грн до 5 763,00 грн.
Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_2 у їх стягненні.
У іншій частині оскаржуване рішення залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 945,03 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між подружжям, з урахуванням загальних вимог законодавства України щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів його поділу.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт придбання та будівництва спірного нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1, за кошти, отримані від ОСОБА_3 . Спростування презумпції спільної сумісної власності є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Отже, вказане майно фізичної особи-підприємця, відповідно до положень статей 60, 71 СК України, є спільним сумісним майном подружжя, оскільки набуто за час шлюбу сторін, і підлягає поділу з урахуванням рівності часток подружжя у спільному майні та припинення відповідачем підприємницької діяльності в січні 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Залокоцька В. Д., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року залишити в силі, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом касаційної скарги.
Підставою касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року заявник визначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 318/1863/17 (провадження № 61-1747св19), від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18).
ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Залокоцька В. Д., вказує, що будівля магазину-закусочної, розташованої на АДРЕСА_1, а також земельна ділянка за вказаною адресою не є спільною сумісною власністю подружжя. Будівництво магазину здійснювалось за кошти ОСОБА_3 . При цьому, позивач не мала достатнього доходу для ведення будівництва спірного майна.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Залокоцька В. Д., не підлягає задоволенню, оскільки не містить підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Залокоцька В.Д., на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, відмовлено ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Залокоцька В.Д., у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року і витребувано із Літинського районного суду Вінницької області цивільну справу № 137/1409/19.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення в частині позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю та поділу квартири АДРЕСА_2 сторонами не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Залокоцька В. Д., не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
З 14 червня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 18 січня 2019 року, шлюб між сторонами розірвано.
08 січня 2002 року ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою-підприємцем (т. 2, а. с. 100).
Рішенням Соснівської сільської ради від 14 січня 2002 року приватному підприємцю ОСОБА_2 затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки, що надається йому в оренду зі зміною цільового призначення для будівництва торгового комплексу в північній частині АДРЕСА_1, загальною площею 0,0667 га. Надано дозвіл приватному підприємцю ОСОБА_2 на складання проєкту відведення вказаної земельної ділянки (т. 2, а. с. 88).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 серпня 2003 року, укладеного між Соснівською сільською радою та ОСОБА_2, останній став власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 . (т. 2, а. с. 158).
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 239710 від 25 лютого 2005 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 серпня 2003 року серії ВАМ № 678034 є власником земельної ділянки, площею 0,0667 га, кадастровий номер 010501200179, на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: роздрібна торгівля і комерційні послуги (т. 1, а. с. 95).
Рішенням Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області від 24 січня 2006 року за № 382 приватному підприємцю ОСОБА_2 вирішено оформити право приватної власності на магазин-закусочну на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 16).
Згідно зі свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 16 лютого 2006 року серії НОМЕР_2, виданим виконавчим комітетом Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області, приватному підприємцю ОСОБА_2, на підставі рішення Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області від 24 січня 2006 року за № 382 належить на праві приватної власності будівля магазину-закусочної на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 серпня 2014 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 11).
Матеріали справи містять розписку від 12 серпня 2019 року, відповідно до якої 16 листопада 2004 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 кошти у розмірі 86 000,00 дол. США для будівництва магазину-закусочної, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначено, що станом на 12 серпня 2019 року ОСОБА_2 залишається винним ОСОБА_3 66 000,00 дол. США (т. 2, а. с. 77).
19 листопада 2020 року представником відповідача було подано до суду першої інстанції клопотання про долучення документів, а саме нотаріально посвідчених копій перекладу грошових переказів, які, на його думку, підтверджують фінансування будівництва спірного магазину-закусочної ОСОБА_3 (т. 3, а. с. 42).
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 наказом від 23 травня 2002 року № 86-к було призначено на посаду інженера-програміста на час післяпологової відпустки основного працівника.
Наказом від 04 липня 2002 року № 118-к/а ОСОБА_1 призначено на посаду інженера програміста на час відпустки по догляду за дитиною. Наказом від 12 лютого 2003 року № 42-к їй надано відпустку по догляду за дитиною з 20 лютого 2002 року до 02 жовтня 2006 року.
Наказом від 02 квітня 2004 року № 47-к ОСОБА_1 дозволено працювати на посаді інженера програміста на умовах неповного робочого тижня на 0,85 ставки з 02 квітня 2004 року.
Наказом від 03 вересня 2004 року № 192-к дозволено ОСОБА_1 працювати на посаді інженера програміста на умовах неповного робочого тижня на 0,85 ставки з 04 вересня 2004 року.
Наказом від 31 січня 2005 року № 16-к ОСОБА_1 переведено на посаду бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти з 01 лютого 2005 року на 0,85 ставки.
Наказом від 01 лютого 2005 року № 26-к ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною з 01 лютого 2005 року до 02 січня 2006 року.
Наказом № 278-к у ОСОБА_1 03 січня 2006 року закінчилася відпустка по догляду за дитиною.
Наказом від 08 серпня 2011 року № 168-к ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною з 11 серпня 2011 року до 14 квітня 2014 року.
01 листопада 2012 року ОСОБА_1 вийшла на роботу після відпустки по догляду за дитиною.
З 23 травня 2020 року ОСОБА_1 працює у відділі освіти Літинської районної державної адміністрації (т. 1, а. с. 201-203).