ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 804/3763/16
адміністративне провадження № К/9901/41827/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (суддя Турова О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року (головуючий суддя Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
В червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Товариство, Банк, позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (яку ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року замінено її правонаступником - Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби; далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 16 січня 2016 року №0000064300.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство зазначало, що за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: вул.Набережна Перемоги, 30, м.Дніпропетровськ, на якій знаходиться будівля офісу ПАТ КБ "Приватбанк", правомірно сплачувало податок за землю, а не орендну плату, оскільки строк дії договору оренди, укладеного позивачем з Дніпропетровською міською радою щодо користування означеною земельною ділянкою, закінчився і наразі відсутнє рішення органів місцевого самоврядування щодо укладення такого договору на новий строк, тому по закінченню строку його дії Банк, на його думку, звільнений від обов`язку сплати орендної плати за землю у розмірі, визначеному статтею 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України); при цьому, у зв`язку із фактичним користуванням вказаною вище земельною ділянкою позивач повинен сплачувати саме земельний податок, виходячи з положень статей 269 та 274 ПК України, в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки до моменту повернення останньої, що Банк і здійснював за період 2013 - 2014 років, сплативши земельний податок у сумі 465 880,22 грн., проте такі сплачені суми не були враховані відповідачем при визначенні грошового зобов`язання з орендної плати за землю відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, прийшли до висновку, що оскільки позивач продовжує користуватися земельною ділянкою, яку було надано в користування на умовах оренди, то зобов`язаний сплачувати орендну плату за неї на умовах, визначених договором, але не менше ставки, встановленої ПК України, і після спливу строку, на який був укладений такий договір, адже згідно приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" цей договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені. З приводу ж доводів Банку про те, що при визначенні податкових зобов`язань з орендної плати контролюючий орган не врахував сплачені ним у виді земельного податку кошти та не зменшив на цю суму нараховані податкові зобов`язання з орендної плати, суди відмітили, що вказані платежі носять різну правову природу (є різними формами такого загальнодержавного податку як плата за землю), а тому питання про повернення/зарахування сплачених позивачем коштів має вирішуватись у встановленому податковим законодавством порядку.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж доводи, що вже наводились ним в позовній заяві, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень за неправильного застосування норм матеріального права, адже обов`язок зі сплати орендної плати за землю у особи виникає виключно на підставі укладеного та зареєстрованого належним чином договору оренди землі, а тому, оскільки строк дії такого договору щодо спірної земельної ділянки закінчився, у позивача відсутні правові підстави для сплати орендної плати за її використання; разом з тим, зважаючи, що останній продовжував користуватись нею, то нараховував і сплачував земельний податок.
Відповідач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, які він вважає обґрунтованими і законними, - без змін.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що у період з 31 серпня 2015 року по 14 грудня 2015 року посадовими особами Інспекції проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ КБ "Приватбанк" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 28 грудня 2015 року №169/28-01-43-14360570, в якому викладено висновки, зокрема, про порушення Товариством вимог пункту 287.1 статті 287, пункту 288.2, підпункту 288.5.1 пункту 288.5, пункту 288.7 статті 288 ПК України, внаслідок чого банківською установою не нараховувалась та не сплачувалась орендна плата за землю по земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 30 та перебуває у користуванні позивача, у зв`язку із чим занижено орендну плату за землю за січень 2013 року - грудень 2014 року на загальну суму 1 397 642,02 грн.
Висновки контролюючого органу про порушення банківською установою вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що в користуванні ПАТ КБ "Приватбанк" перебуває означена земельна ділянка, яка після закінчення строку дії договору оренди, укладеного з Дніпропетровською міською радою, продовжує фактично використовуватись банківською установою у власній господарській діяльності, при цьому встановлена статтею 288 ПК України орендна плата за цю земельну ділянку у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки у 2013 - 2014 роках не сплачувалась.
На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 16 січня 2016 року №0000064300, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати за землю у загальному розмірі 1 747 052,53 грн., з яких: за основним платежем - 1 397 642,02 грн. та за штрафними санкціями - 349 410,51 грн.
Не погодившись із прийнятим Інспекцією податковим повідомленням-рішенням, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В той же час, розглядаючи справу, суди з`ясували, що між Дніпропетровською міською радою (як орендодавцем) та ПАТ КБ "Приватбанк" (як орендарем) укладено договір оренди землі від 25 січня 2006 року (реєстраційний №040610400196 від 24 лютого 2006 року в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі), згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 30 (Жовтневий район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:255:0023.
Відповідно до пункту 1.2 цього договору цільове використання земельної ділянки за цим договором 1.11.6 (інша комерційна діяльність).
Пунктом 1.3 договору оренди визначено, що підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 30 листопада 2005 року №392/31.
Згідно з пунктом 2.1 договору оренди в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,8287 га.
Вказаний договір було укладено строком на три роки (пункт 3.1 договору).
Пунктами ж 3.2, 3.3 та 3.4 договору оренди встановлено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Укладання договору оренди на новий строк здійснюється виключно на підставі рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду шляхом його переукладення, державної реєстрації у встановленому порядку.
За змістом пункту 7.8 договору повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі.
Таким чином, строк дії договору оренди землі від 25 січня 2006 року закінчився і станом на час розгляду справи судами цей договір не пролонгований та не переукладений, новий договір оренди також не укладався.
Водночас, після закінчення строку дії вищезазначеного договору оренди землі ПАТ КБ "Приватбанк" не повернуло орендодавцю земельну ділянку та продовжувало фактично користуватися нею, що ним визнається.
Так, в будівлі, розташованій за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 30, знаходиться офіс позивача, тобто ПАТ КБ "Приватбанк" використовує приміщення у власній господарській діяльності.
При цьому, у попередніх періодах за вищевказану земельну ділянку позивач сплачував орендну плату за землю в розмірі, передбаченому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, в сумі 698 821,01 грн. за рік, не переукладаючи та не пролонгуючи договір оренди.
11 лютого 2013 року Банком подано до Інспекції засобами телекомунікаційного зв`язку звітну податкову декларацію з плати за землю за 2013 рік (орендна плата) №9005364161, на підставі якої задекларована орендна плата в сумі 1 079 109,24 грн., в тому числі по земельній ділянці площею 8287,00 кв.м, яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 30, у сумі 698 821,01 грн.
09 серпня 2013 року позивачем подано до Інспекції уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (орендна плата) за 2013 рік №9049112007, згідно з якою нараховано до зменшення податкове зобов`язання по орендній платі за землю за 2013 рік на суму 698 821,01 грн. (щомісяця в сумі (-)58 235,08 грн. за січень-листопад 2013 року, за грудень в сумі (-)58 235,13 грн.) по даній земельній ділянці.
У 2014 році податкові зобов`язання з орендної плати за вищевказану земельну ділянку позивачем не декларувались та не сплачувались.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, яка діяла в спірний період) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Як закріплено у пункті 269.1 статті 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Пунктом 274.1 статті 274 ПК України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.