ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/12044/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий),) Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання -Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство ?Банк ?Київська Русь?, правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія ?Кантієро?,
представник позивача - Круглик В.В., адвокат (ордер від 14.04.2021 № 1105589),
відповідач - приватне підприємство ?Виробничо-комерційна фірма ?Інтар?,
представник відповідача - Дорофеєв Д.А., адвокат (ордер від 06.08.2020 № 133156),
третя особа - ОСОБА_1,
представник третьої особи - Іванчик Р.Б., адвокат (ордер від 12.12.2019 № 405757),
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія ?Кантієро?
на рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2021 (головуючий суддя Літвінова М.Є.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (головуючий Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г. і Коротун О.М.)
у справі № 910/12044/19
за позовом публічного акціонерного товариства ?Банк ?Київська Русь? (далі - Банк), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія ?Кантієро? (далі - Товариство),
до приватного підприємства ?Виробничо-комерційна фірма ?Інтар? (далі - Підприємство),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ),
про застосування наслідків нікчемного правочину.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, про застосування наслідків нікчемного правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у квітні 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку повідомила Підприємство про нікчемність правочинів з припинення дії укладених сторонами п`яти договорів іпотеки від 09.11.2012 (реєстраційний номер 1353), від 30.12.2012 (реєстраційні номери 20336, 779, 781, 783), правочину з погашення заборгованості Підприємства перед Банком за укладеними сторонами трьома кредитними договорами від 24.12.2009 за рахунок прийняття Банком у власність предмета застави (акцій) за укладеним сторонами договором застави від 27.06.2014. У зв`язку з цим, вважаючи нікчемним правочин з припинення договору іпотеки, наслідком якої є чинність цього договору, та непогашеними зобов`язання за кредитними договорами, Банк просив визнати за собою право іпотеки, яке виникло на підставі укладеного сторонами договору іпотеки від 09.11.2012, права за яким припинені у зв`язку з вчиненням нікчемного правочину.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- вид забезпечення зобов`язань Підприємства за кредитним договором - іпотека за договором іпотеки був замінений сторонами на заставу за договором застави № 75064-23/14-6;
- хоча звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс Банку цінних паперів відбулося після укладення договорів про розірвання договору іпотеки, але сторони домовилися та підписали договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-14/11128, відповідно до якого було змінено предмет застави, 26.06.2014, тобто до розірвання договору іпотеки;
- на момент укладення оспорюваного Банком правочину про розірвання договору іпотеки діяла попередня редакція Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? від 20.04.2014, яка не містила положень, які б вказували на нікчемність правочинів з підстав, зазначених Банком;
- Банк повинен довести обставини, які входять до предмета доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права Підприємством. Проте Банком не надано суду належних та допустимих доказів вчинення посадовими особами Банку шахрайських дій та зловмисних намірів, що мали б на меті штучне виведення активів Банку;
- те, що директор Підприємства Устич Ігор Петрович, який підписав договір про розірвання договору іпотеки, був одночасно директором Департаменту по роботі з проблемними активами Банку, не є підтвердженням того, що директор Підприємства є пов`язаною особою Банку в розумінні статті 52 Закону України ?Про банки і банківську діяльність?, оскільки його посада не відноситься до посад керівників Банку відповідно до статті 42 вказаного Закону;
- та обставина, що ?тривалий час засновником Підприємства був голова правління Банку ОСОБА_2, а потім ОСОБА_3, яка працювала в Банку на керівних посадах", не має значення для справи, оскільки ?підстава недійсності правочину має існувати на момент вчинення правочину";
- на момент отримання Банком у власність цінних паперів їхня ціна дорівнювала біржовому курсу станом на той момент, а визначеною відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок ринковою вартістю емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, є їх біржовий курс;
- Банк за правочином з погашення заборгованості отримав у власність цінні папери за ціною, що відповідала їх звичайним цінам (ринковій вартості) на момент укладення правочину;
- оскільки у задоволенні позову відмовлено, то відсутні підстави для застосування позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, Товариство, яке є правонаступником Банку, звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) обґрунтована тим, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у: постановах від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, постанові Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі № 910/22664/15 щодо застосування частини третьої статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (фраудаторні правочини); постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 910/21976/16, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15 щодо нікчемності правочину в силу закону на підставі статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15 щодо обов`язку суду надавати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначати, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору; постановах Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 914/1315/16, від 09.08.2017 у справі № 914/1318/16, Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 914/1316/16, від 12.03.2018 у справі № 914/1317/16, від 26.02.2019 у справі № 916/3146/17, від 13.06.2018 у справі № 916/1889/17, від 05.03.2020 у справі № 918/539/17, від 24.02.2021 № 910/12044/19.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Від ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Постановою Верховного Суду від 24.02.2021 рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі № 910/12044/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень не врахували висновок Верховного Суду України, що міститься у постанові від 17.05.2017 у справі № 910/122664/15. Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
На виконання вказівок Верховного Суду, судами попередніх інстанцій встановлено, що у постанові Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі № 910/22664/15 (провадження № 3-1295гс16) викладено правовий висновок про те, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. За спірними договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними між кредитором і боржником, кредитор відмовився від нерухомого майна, переданого в іпотеку на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у Банку.
Розірвання договору іпотеки від 09.11.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 1353 (далі - Договір іпотеки-1), при непогашеній заборгованості за кредитним договором 1 свідчить про те, що Банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, внаслідок чого договір про розірвання договору іпотеки від 27.06.2014 є нікчемними в силу зазначеної норми Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?. Втім, для застосування наслідків нікчемності цього правочину необхідно встановити, чи не є погашеною заборгованість Підприємства за кредитним договором від 24.10.2012 № 70296-20/12-1 (далі - Кредитний договір-1).
Під час нового розгляду справи суди виходили з того, що доведення наявності обставин, з якими положення Закону передбачають віднесення відповідного правочину до нікчемних, у тому числі для застосування наслідків нікчемного правочину, за наявності відповідного спору покладається саме на зацікавлену особу, якою ініційовано пов`язаний з цим спір, оскільки за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, у даному випадку слід з`ясувати наявність або ж відсутність підстав недійсності правочину, встановлених законом (нікчемний правочин).
Судами встановлено, що розірвання Договору іпотеки-1 відбулося 27.06.2014 на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 26.06.2014 № БВ-14/11128, що підтверджується відповідним договором про розірвання Договору іпотеки-1, тоді як рішення правління Банку (витяг з протоколу №П-58/1) щодо здійснення погашення заборгованості позивача перед Банком за Кредитними договорами-1, кредитним договором від 24.12.2009 № 61901-20/9-1 (далі - Кредитний договір-2), кредитним договором від 24.10.2012 № 70330-20/12-1 (далі - Кредитний договір-3; далі разом - кредитні договори) шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс банку цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн прийнято 08.08.2014, тобто після укладення договорів про розірвання договору іпотеки.
Частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, уклавши 27.06.2014 договір про розірвання договору іпотеки, сторони припинили взаємні права та обов`язки за договором іпотеки.
При цьому за приписами статті 17 Закону України ?Про іпотеку? відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Вид забезпечення зобов`язань Підприємства за кредитним договором - іпотека за договором іпотеки був замінений сторонами на заставу за договором застави № 75064-23/14-6.
Отже, хоча звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс Банку цінних паперів відбулося після укладення договорів про розірвання договору іпотеки, але сторони домовилися та підписали договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-14/11128, відповідно до якого було змінено предмет застави, 26.06.2014, тобто до розірвання договору іпотеки.
Крім того, судами встановлено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Згідно із статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Частинами першою, другою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Також судами зазначено, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19) зроблено висновок щодо застосування статті 215 ЦК України та вказано, що ?підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину?.
Зі змісту позовної заяви судами встановлено, що Банк просив суд застосувати наслідки нікчемного правочину від 27.06.2014 про розірвання, у тому числі і оспорюваного Банком договору іпотеки, на підставі норм статті 38 Закону ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? у редакції Закону України ?Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи? від 04.07.2014 № 1586-VII, який набрав чинності 11.07.2014.
Таким чином, на момент укладення оспорюваного Банком правочину про розірвання договору іпотеки діяла попередня редакція Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? від 20.04.2014, яка не містила положення, яке б вказувало на нікчемність правочинів з підстав, зазначених Банком.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? (у редакції, чинній від 20.04.2014, тобто на момент виникнення спірних правовідносин) підставами визнання правочинів нікчемними були такі критерії:
1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;
2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;
3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;
4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;
5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;
6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.
Отже, частина друга, пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? у редакції Закону України ?Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи? від 04.07.2014 № 1586-VII, який набрав чинності 11.07.2014, не застосовуються до спірних правовідносин і не можуть бути підставою нікчемності договору від 27.06.2014 про розірвання Договору іпотеки-1.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказане не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі № 910/22664/15 (провадження № 3-1295гс16), оскільки у вказаній справі договори про внесення змін до договору іпотеки, що були визнані судом нікчемними, були укладені 26.09.2014, 07.11.2014, 30.12.2014 та 20.01.2015, тобто після набрання чинності Закону України ?Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи? від 04.07.2014 № 1586-VII, яким було змінено редакцію статті 38 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?.
Судами встановлено, що Товариство стверджує, що Банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за кредитними договорами, фактично відмовився від права вимоги грошових коштів у сумі 136 504 150,07 грн.
Однак, як вбачається з рішення правління Банку від 08.08.2014 про врегулювання заборгованості Підприємства (витяг з протоколу № П-58/1), оприбуткування цінних паперів на баланс Банку було здійснено на підставі останнього біржового курсу цінних паперів згідно з листами відповідних фондових бірж (лист "Української міжнародної фондової біржі" від 06.08.2014 за № 06/08-1, лист "Київської міжнародної фондової біржі" від 07.08.2014 за № 14/08-07/01, лист Фондової біржі ПФТС від 07.08.2014 за № 0624).
Біржовий курс отриманих Банком цінних паперів також підтверджується загальнодоступною інформацією, розміщеною на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України smida.gov.ua, відповідно до якої:
1) біржовий курс на одну акцію ПАТ "Сінтрон" станом на 06.08.2014 складав 91,011 грн за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 301 700 штук складала 27 458 018,70 грн;
2) біржовий курс на одну акцію ПАТ "Юридичні послуги" станом на 06.08.2014 складав 20,0010 грн за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 3 850 000 штук складала 77 003 850,00 грн;
3) біржовий курс на одну акцію ПАТ "Сіам-Капітал" станом на 06.08.2014 складав 25 грн за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 1 281 692 штуки складала 32 042 300,00 грн.
Відповідно до пункту 3 витягу з протоколу правління Банку від 08.08.2014 № П-58/1 ?Про врегулювання заборгованості Підприємства (ідентифікаційний код 21516802)? ціна оприбуткованих на баланс Банку цінних паперів була визначена на підставі останнього біржового курсу цінних паперів відповідно до листів фондових бірж, в обігу на яких перебували цінні папери (інформаційна довідка ?Української міжнародної фондової біржі? від 08.08.2014 за № 08/08-1, інформаційна довідка ?Київської міжнародної фондової біржі? від 08.08.2014 за № 14/08- 08/04, інформаційна довідка Фондової біржі ПФТС від 08.08.2014 за № 0629).
Таким чином, на момент отримання Банком у власність вказаних цінних паперів їхня ціна дорівнювала біржовому курсу станом на той момент.
Згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент вчинення правочину з погашення заборгованості) звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайна ціна операції визначається відповідно до статті 39 цього Кодексу, але не може бути меншою за мінімальну або індикативну ціну. Якщо під час здійснення операції обов`язковим є проведення оцінки, вартість об`єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування за умови, що неможливо застосувати методи, зазначені у підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 цього Кодексу. Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф`ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає рівню ринкових цін на момент укладення такого контракту.
До правочину з погашення заборгованості не застосовуються спеціальні норми підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки:
- ціни на предмет правочину з погашення заборгованості не підлягають державному регулюванню;
- правочин з погашення заборгованості не був укладений під час проведення аукціону;
- правочин з погашення заборгованості не є форвардним або ф`ючерсним контрактом;
- правочин з погашення заборгованості не стосувався продажу товарів у примусовому порядку.
Крім того, відповідно до чинного законодавства під час здійснення операції за правочином з погашення заборгованості проведення оцінки майна не було обов`язковим.
Частиною шостою статті З Закону України ?Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні? передбачено, що випадки обов`язкового проведення оцінки майна встановлюються цим законом. Правочин з погашення заборгованості не підпадає під жодний з випадків, коли проведення оцінки майна є обов`язковим відповідно до частини другої статті 7 цього Закону.
Тобто звичайною ціною для операції за правочином з погашення заборгованості є ринкова вартість цінних паперів, що були його предметом.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 8 Закону України ?Про акціонерні товариства? (у редакції, що діяла на момент вчинення правочину з погашення заборгованості) ринкова вартість для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, визначається як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок.
Згідно із статтею 24 Закону України ?Про цінні папери та фондовий ринок? фондова біржа створює організаційні умови для укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів шляхом проведення біржових торгів і забезпечує контроль за їх виконанням із застосуванням відповідних заходів впливу.
Статтею 1 Закону України ?Про цінні папери та фондовий ринок? передбачено, що котирування - це механізм визначення та/або фіксації на фондовій біржі ринкової ціни емісійного цінного паперу, що перебуває в обігу на такій біржі.
Відповідно до пункту 2 розділу І Положення про функціонування фондових бірж, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.11.2012 № 1688 (у редакції, що діяла на момент вчинення правочину з погашення заборгованості), біржовий курс цінного папера - це розрахункове значення ціни цінного папера (ринкова ціна цінного папера), яке визначається відповідно до порядку визначення біржового курсу цінного папера, встановленого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, та оприлюднено відповідно до цього Положення.