ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 920/758/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий),) Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання -Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Сумиобленерго",
представник позивача - Суяров В.В., адвокат (довіреність від 17.12.2021 № 08-31/15-Д/238),
відповідач - фізична особа-підприємець Заїка Алла Миколаївна,
представник відповідача - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Сумиобленерго"
на рішення господарського суду Сумської області від 01.11.2021,
додаткове рішення господарського суду Сумської області від 15.11.2021 (головуючий суддя Резніченко О.Ю.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 (головуючий Євсіков О.О., судді: Корсак В.А. і Владимиренко С.В.)
у справі № 920/758/21
за позовом акціонерного товариства "Сумиобленерго" (далі - Товариство)
до фізичної особи-підприємця Заїки Алли Миколаївни (далі - Підприємець)
про визнання недійсним договору.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Підприємця про визнання недійсним договору про приєднання до електричних мереж Товариства від 24.04.2018 № 56/3-120, укладеного Товариством та Підприємцем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- спірний Договір у момент його вчинення суперечив Закону України ?Про ринок електричної енергії? та Кодексу систем розподілу;
- відмова Підприємця від розірвання Договору як такого, що укладений з боку Товариства з порушенням чинного законодавства, порушує його права на господарську діяльність відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням господарського суду Сумської області від 01.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства на користь Підприємця 14 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- Товариство не зазначало правову норму, яка свідчила б про недійсність спірного правочину;
- Товариство неодноразово у заявах по суті спору наголошувало на допущених ним самим порушеннях при укладенні спірного договору та не вказувало, яке саме його право (інтерес) було порушено Підприємцем та у чому полягає таке порушення;
- Товариство не обґрунтувало, які його права та яким чином будуть поновлені у випадку визнання Договору недійсним, а, отже, заявило вимогу, не спрямовану на визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує та може бути поновлене, і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання, тобто такий спосіб захисту є неефективним;
- Товариство у межах заявленого позову не довело наявності підстав для визнання недійсним Договору;
- оскільки у задоволенні позову відмовлено, то відсутні підстави для застосування позовної давності;
- вимоги Підприємця про покладення на Товариство понесених нею витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції є обґрунтованими, однак, здійснивши перевірку розрахунків, суд дійшов висновку, що Підприємець арифметично невірно визначила розмір понесених нею витрат у сумі 15 000,00 грн, у той час як вірною є сума у розмірі 14 500,00 грн.
Додатковим рішення господарського суду Сумської області від 15.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022, заяву Підприємця про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто з Товариства на користь Підприємця 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Вказані судові рішення обґрунтовані тим, що 11.10.2021 Підприємець у письмовому доповненні до заперечення зробив заяву про те, що ним додатково понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000,00 грн, і ці витрати підтверджуються наданими Підприємцем доказами.
Також постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 вирішено питання про розподіл судових витрат, зокрема щодо витрат Підприємця на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме стягнуто з Товариства на користь Підприємця 3 500,00 грн витрат на правову допомогу.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також вирішити питання про розподіл судових витрат пов`язаних з розглядом справи.
Касаційна скарга обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах та тим, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Підприємець подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також у відзиві Підприємцем зазначено про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн у зв`язку з підготовкою відзиву на касаційну скаргу та додано докази на підтвердження понесення таких витрат і наведений розмір інших витрат, які Підприємець очікує понести під час перегляду справи у суді касаційної інстанції.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.06.2004 ПАТ ?Сумиобленерго? (постачальник) та Підприємцем (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 1853, за умовами розділу 1 якого постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід`ємними частинами.
Згідно з додатком № 6 до вказаного договору об`єкт споживача: нічний клуб по вул. Воскресенська, 14; дозволена потужність - 15,0 кВт; категорія надійності - 3. Балансова належність електромереж та установок: постачальника - обладнання РУ 6кВ та трансформатор, панель ЩО 70 встановлені в ТП 139; споживача - КЛ 0,4 кВ від виводів 0,4 кВ силового трансформатора, встановленого в ТП 139, до ЯРВ встановленого в ТП 139, ЯРВ, КЛ 0,4 кВ від ЯРВ до електрощитової споживача по вул. Воскресенська, 14, електрощитова споживача. Межа балансової належності електромереж та установок встановлюється: в місці підключення КЛ 0,4 кВ споживача на виводах 0,4 кВ силового трансформатора ТП 139. Межа експлуатаційної відповідальності електромереж та електроустановок встановлюється: в місці підключення КЛ 0,4 кВ споживача на виводах 0,4 кВ силового трансформатора ТП 139.
Підприємець з метою збільшення потужності до 100 кВт з існуючої (15 кВт) 18.04.2018 звернулась до Товариства із заявою про приєднання електроустановки певної потужності.
ПАТ ?Сумиобленерго? (виконавець послуг) та Підприємцем (замовник) 24.04.2018 укладено Договір, за умовами якого до електричних мереж виконавця приєднується будівля кафе-дискотеки, місце розташування об`єкта замовника: вул. Воскресенська, 14, м. Суми. Місце забезпечення потужності об`єкта замовника встановлюється у: РУ-0,4 кВ ТП-5396.
Згідно з пунктами 1.4, 1.5 Договору тип приєднання об`єкта замовника: стандартне ІІІ ступеня. Замовлено до приєднання потужність у точці приєднання 100 кВт (додаткова - 85 кВт); категорія надійності електропостачання ІІІ.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору виконавець послуг забезпечує приєднання електроустановок об`єкта замовника відповідно до схеми зовнішнього електропостачання і проектної документації та здійснює підключення об`єкта замовника до електричних мереж на умовах цього договору, а замовник оплачує виконавцю послуг вартість приєднання.
З 22.04.2020 у зв`язку з приведенням своїх статутних документів у відповідність до Закону України ?Про акціонерні товариства? ПАТ ?Сумиобленерго? має нове повне найменування - акціонерне товариство "Сумиобленерго" (Товариство), що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 16.12.2020 № 2437 ?Про проведення позапланової виїзної перевірки Товариства? НКРЕКП було здійснено позапланову виїзну перевірку дотримання Товариством вимог законодавства, що регулює функціонування ринку електричної енергії та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 25.07.2017 № 932 (далі - Ліцензійні умови), за результатами якої було складено акт позапланової виїзної перевірки від 26.03.2021 № 178 та розміщено його на офіційному веб-сайті НКРЕКП у мережі Інтернет.
У ході проведення зазначеної перевірки НКРЕКП встановила та зафіксувала у вказаному акті низку порушень вимог нормативних актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії та Ліцензійних умов.
Товариство 20.05.2021 на виконання рекомендацій НКРЕКП за результатами розгляду зазначеного акта на засіданні НКРЕКП направило на адресу Підприємця угоду від 19.05.2021 про розірвання Договору, яку просило підписати, скріпити печаткою та один примірник направити на адресу Товариства у двадцятиденний строк з дня отримання цієї пропозиції про розірвання Договору.
Проте у двадцятиденний строк з дня отримання пропозиції Підприємець угоду від 19.05.2021 про розірвання Договору не підписав.
Ухвалюючи судові рішення в частині розгляду справи по суті, суди виходили з того, що згідно з частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання правочину недійсним, який застосовується до оспорюваних правочинів.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Крім того, недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Виходячи з наведеного, у розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та у чому полягає таке порушення.
Тобто особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судами встановлено, що Товариство обґрунтовувало позовні вимоги тим, що на момент вчинення спірного договору (24.04.2018) діяв Кодекс систем розподілу, відповідно до якого було визначено два ступені стандартного приєднання - І ступінь (до 16 кВт) та ІІ ступінь (від 16 кВт до 50 кВт), у той час як у спірному договорі зазначено тип приєднання як стандартне ІІІ ступеня. Крім того, Товариство не мало права позитивно розглядати заяву про збільшення дозволеної потужності з 15 до 100 кВт без відповідного погодження з власником ТП-139 (ПАТ ?Укртелеком?), до якої було під`єднано об`єкт Підприємця.
Наведене свідчить про те, що Товариство як правову підставу недійсності Договору визначає його невідповідність вимогам, встановленим у відповідних пунктах Кодексу систем розподілу, та порушення ним самим ліцензійних умов, що врегульовує зовсім інше - вимоги в частині правильності визначення типу та точки приєднання споживача.
Товариство у позовній заяві вказує про невідповідність Договору частині першій статті 203 та частині першій статті 215 ЦК України, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у тому числі частиною першою статті 215 ЦК України.