Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 752/373/18
провадження № 61-15393св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник- ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмила Олегівна,
стягувач -Акціонерне товариство "Універсал Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Нежури В. А., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та постанови приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Лановенко Л. О. (далі - приватний виконавець) про відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешт майна боржника та арешт коштів боржника.
Скарга обґрунтована тим, що постановою приватного виконавця від 21 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59873925 з примусового виконання рішення суду, за виконавчим листом № 752/373/18, виданого 16 квітня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк"), простроченої заборгованості за кредитом в іноземній валюті.
Про відкриття виконавчого провадження вона дізналася 02 вересня 2019 року.
Разом з постановою про відкриття виконавчого провадження вона отримала постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника, про стягнення з боржника основної винагороди та про зміну (доповнення) реєстраційних даних.
Відповідно до постанови приватного виконавця про арешт майна боржника приватний виконавець постановив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що їй належить у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця в розмірі 3 571 426,46 грн.
У постанові про арешт коштів боржника приватний виконавець постановив накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках (перелічені в постанові) та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у сумі 3 571 421,46 грн.
Ознайомившись з постановою про стягнення з боржника основної винагороди, вона дізналася, що приватний виконавець вирішив стягнути основну винагороду у розмірі 324 674,67 грн, яка складається з 10 відсотків від загальної суми до стягнення за виконавчим документом. Із вказаною постановою вона не погоджується, оскільки вважає, що сума винагороди завищена.
Також не погоджується з постановою приватного виконавця від 21 серпня 2019 року про накладення арешту на майно боржника, оскільки приватний виконавець в першу чергу провів арешт квартири, в якій вона проживає, та яка є її єдиним житлом, і підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Ця постанова є неправомірною, оскільки приватний виконавець наклав арешт на все майно боржника без його ідентифікації, а такі заходи унеможливлюють визначення вартості майна та співмірності з розміром заборгованості, що підлягає примусовому стягненню.
Також є незаконною та передчасною постанова про арешт коштів боржника, у зв`язку з тим, що таку постанову приватний виконавець виніс до виявлення конкретних рахунків боржника в банках чи інших фінансових установах.
Просила визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59873925; визнати неправомірними дії та скасувати постанови приватного виконавця від 21 серпня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59873925; стягнення з боржника основної винагороди; арешт коштів боржника; арешт майна боржника.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року провадження у справі в частині скасування постанови від 21 серпня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди закрито.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, скаргу залишено без задоволення.
Залишивши скаргу без задоволення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приватний виконавець у виконавчому проваджені № 59873925 вчиняв виконавчі дії правомірно та законно, а постанови від 21 серпня 2019 року про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та арешт коштів боржника винесені відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до Закону у постановах приватного виконавця про арешт майна боржника та арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди не має бути вказано опис майна, на яке накладається арешт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Приватний виконавець має накладати арешт на конкретне майно боржника, а також грошові кошти, що знаходяться на конкретних рахунках у банках чи інших фінансових установах в межах суми заборгованості. Приватний виконавець не мав правових підстав для накладення арешту на все майно боржника без його ідентифікації, оскільки такі заходи унеможливлюють визначення вартості майна та визначення співмірності із розміром заборгованості, яка підлягає примусовому стягненню.
Незаконною та передчасною є постанова про арешт коштів боржника, оскільки таку постанову приватний виконавець виніс до виявлення конкретних рахунків боржника в банках чи інших фінансових установах.
Приватний виконавець відкрив виконавче провадження щодо стягнення суми боргу без урахування виправлення описки в рішенні суду, що примусово виконується, у зв`язку з чим стягується значно більша сума, що є порушенням статті 4 Закону, оскільки приватний виконавець не перевірив чи набрало законної сили рішення суду.
На підставі виконавчого листа з неправильними сумами заборгованості приватний виконавець нарахував завищенну суму винагороди, виходячи із розміру заборгованості 99 212,75 шв. франків, а не 34 408,57 шв. франків, як вказано в рішенні суду, яке набрало законної сили.
ОСОБА_1 позбавлена була права надати ці пояснення в суді першої інстанції, оскільки суд першої інстанції не повідомив її про розгляд справи, а суд апеляційної інстанції проігнорував їх.
Суди залишили поза увагою заяву про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець зазначає, що ОСОБА_1 не вказувала про наявність ухвали про виправлення описки у судовому рішенні при розгляді цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому такі доводи не можуть бути предметом оцінки Верховним Судом.
Закон не визначає обов`язку для приватного виконавця додатково здійснювати перевірку наявності судових рішень про виправлення описки у рішенні суду, на підставі якого видано виконавчий документ. Приватний виконавець не був обізнаний щодо існування ухвали про виправлення описки.
18 січня 2021 року на адресу приватного виконавця надійшла заява від стягувача про повернення виконавчого документа, у зв`язку з чим винесено постанову про повернення виконавчого документа, припинено чинність арешту нерухомого та рухомого майна, а також припинено чинність арешту коштів боржника й скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Дії щодо реалізації описаного й арештованого майна не вчинялися, тому безпідставним є посилання на порушення виконавцем статті 50 Закону.
Закон та Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не містять заборони приватному виконавцю накладати арешт на майно, що підпадає під дію мораторію.
Відповідно до частини третьої статті 56 Закону виконавець може накласти арешт на все майно боржника. У законодавстві відсутня вказівка про накладення арешту на майно боржника лише після його ідентифікації.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 березня 2018 року, з урахуванням ухвали від 24 квітня 2018 року про виправлення описки, задоволено позов ПАТ "Універсал банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
16 квітня 2018 року на підставі цього судового рішення Голосіївський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 752/373/18.
Приватний виконавець постановою від 21 серпня 2019 року відкрив виконавче провадження № 59873925 з примусового виконання виконавчого листа № 752/373/18, виданого 16 квітня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 2 695,68 шв. франків, заборгованості за кредитом - 99 212,75 шв. франків, за відсотками - 24 014,00 шв. франків, підвищених відсотків - 205,03 шв. франків та 14 100,00 грн судового збору.
Постановами приватного виконавця від 21 серпня 2019 року накладено арешт на майно, кошти боржника.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, суди порушили норми процесуального права, а саме: статтю 13, пункт 1 частини першої статті 26 Закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до вимог цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Згідно зі статтею129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою, пункту 1 частини другої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (пункти 3, 14, 21 частини третьої, частини п`ятої статті 18 Закону).