Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 705/4451/20
провадження № 61-13236св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - фізична-особа підприємець ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Уманського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2021 року в складі судді Годік Л. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та просила визнати недійсним запис № 2 в її трудовій книжці, у якому записано: "Звільнена з роботи по угоді сторін згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України. Наказ № 2 від 31.01.2020"; встановити днем її звільнення 23 червня 2020 року;зобов`язати відповідача видати новий наказ про її звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України з 23 червня 2020 року та внести новий запис в її трудову книжку, зазначивши номер та дату нового наказу й дату звільнення 23 червня 2020 року; стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7 905, 72 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 038, 36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 14 березня 2017 року по 31 січня 2020 року вона перебувала в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, працювала на посаді продавця у магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1" у місті Умані.
31 січня 2020 року її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
При звільненні їй видано трудову книжку з записами, які не відповідали дійсності, та частково замальованими коректором записами.
Після неодноразових звернень до відповідача, а також до Інспекції з праці Уманської міської ради, 23 червня 2020 року відповідач видала їй належним чином оформлену трудову книжку. Тобто трудова книжка видана їй з затримкою з вини власника, чим порушено її трудові права.
Крім того зазначала, що в день звільнення їй не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Уманського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, позов задоволено.
Визнано недійсним запис № 2 в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1, у якому записано: "Звільнена з роботи по угоді сторін згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України. Наказ № 2 від 31.01.2020". Встановлено днем звільнення ОСОБА_1 23 червня 2020 року.
Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 23 червня 2020 року та внести новий запис в трудову книжку ОСОБА_1, серії НОМЕР_1, зазначивши номер та дату нового наказу і дату звільнення 23 червня 2020 року.
Стягнено з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 23 038, 36 грн, та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 7 905, 72 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з доведеності факту порушення відповідачем процедури звільнення позивача та невиплати їй грошової компенсації за невикористану відпустку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Уманського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року й передати справу до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 465/8060/15-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 369/5652/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції з порушенням установлених законом строків відкрив провадження у справі та, незважаючи на її клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, розглянув її в порядку спрощеного позовного провадження.
Окрім цього, вирішуючи спір по суті, суди не врахували, що позивач була звільнена з дотриманням вимог чинного законодавства разом із виплатою усіх передбачених сум, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог не надала, а тому безпідставно задовольнили позов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
23 жовтня 2021 року справа № 705/4451/20 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що з 14 березня 2017 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцемОСОБА_2, працювала на посаді продавця в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1".
31 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, про свідчить наказ № 2 від 31 січня 2020 року.
Згідно з актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ЧК-ОМС-4/1143/АВ від 23 червня 2020 року, при звільненні працівника ОСОБА_1 виплату всіх сум, що належать від роботодавця фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в день звільнення не проведено, а саме не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 14 березня 2017 року по 31 січня 2020 року.
23 червня 2020 року позивачу видано трудову книжку, про що свідчить її підпис на копії наказу про звільнення.
Доказів на спростування цих обставин відповідач не надала.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.