Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 466/3732/20
провадження № 61-13757св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просила визнати недійсними договір про відступлення права вимоги № 30/06/2017 та договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладені між ними 30 червня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 18 січня 2016 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким вона прийняла в борггрошові кошти в сумі 1 620 000,00грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 18 січня 2016 року між ними було укладено договір іпотеки.
30 червня 2017 року між відповідачами були укладені договір відступлення права вимоги № 30/06/2017 та договір відступлення прав за іпотечним договором, за умовами якого ОСОБА_2 відступила ОСОБА_3 право вимоги до неї, яке виникло за вищевказаними договорами позики та іпотеки.
Вважала, що договори про відступлення права вимоги та відступлення прав за іпотечним договором є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки відступлення права вимоги на користь фізичної особи суперечить положенням частині третій статті 512 та статті 1054 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2021 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 30/06/2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30 червня 2017 року.
Визнано недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30 червня 2017 року, реєстровий № 1993.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відступлення права вимоги за договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі договору відступлення права вимоги, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор-банк або фінансова установа, якій законом надано право надавати фінансові послуги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове про відмову в його задоволенні, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем порушення її прав та відсутності підстав для визнання оскаржуваних договорів недійсними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
15 серпня 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, а 05 вересня 2021 року надіслала доповнення до неї, у яких просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року й залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2021 року.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 910/2489/17, від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 27 листопада 2018 року в справі № 905/2260/17, від 17 березня 2021 року в справі № 125/2157/19, від 09 квітня 2020 року в справі № 534/1809/16-ц, від 04 серпня 2021 року в справі № 554/2088/20, від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18, від 08 липня 2020 року в справі № 214/5314/17, від 11 серпня 2021 року в справі № 344/15764/15-ц, від 24 лютого 2021 року в справі № 263/4338/14-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 755/12702/16-ц, від 27 липня 2021 року в справі № 629/2720/20, від 14 липня 2021 року в справі № 686/22070/15-ц, від 11 серпня 2021 року в справі № 646/866/20, від 30 червня 2021 року в справі № 742/3238/17, від 09 червня 2021 року в справі № 2-200/09, від 12 серпня 2020 року в справі № 299/957/14-ц, від 28 квітня 2021 року в справі № 755/3293/16-ц, від 04 серпня 2021 року в справі № 711/3032/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16, від 11 грудня 2019 року в справі № 265/5040/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_3 є фізичною особою, яка не наділена правом надавати фінансові послуги, а тому відступлення на її користь прав за договором позики та іпотечним договором суперечить вимогам закону та порушує її права, оскільки вирішення цього спору безпосередньо впливає на наявність підстав для стягнення з неї новим кредитором заборгованості за договором позики.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
21 вересня 2021 року справа № 466/3732/20 надійшла до Верховного Суду.
Відповідач ОСОБА_3 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.