ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 140/14364/21
адміністративне провадження № К/990/11909/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Білак М.В.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №140/14364/21
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року (ухвалену у складі судді - Денисюк Р.С.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2022 року (ухвалену у складі колегії суддів головуючого Курильця А.Р., суддів Гінди О.М., Кушнерика М.П.)
УСТАНОВИВ:
І. СУТЬ СПОРУ
1. 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач у справі, скаржник у справі) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі №826/18229/14 про поновлення позивача на посаді заступника прокурора Рівненської області з 21 лютого 2020 року та стягнути з Рівненської обласної прокуратури середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі №826/18229/14 про поновлення позивача на посаді заступника прокурора Рівненської області за період з 21 лютого 2020 року по 28 травня 2020 року в розмірі 214022,72 гривень.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
2. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року адміністративний позов повернуто без розгляду.
3. Повертаючи позов без розгляду суд першої інстанції наголосив на тому, що враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України)". В той же час, Суд вказав, що позивачем подано цей адміністративний позов з пропуском місячного строку звернення до суду, та не наведено об`єктивних підстав, які б свідчили про поважність пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.
4. Погодившись з висновками суду першої інстанції, Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 березня 2022 року залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року без змін.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
5. Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій позивач вказує на те, що вказані рішення не відповідають вимогам матеріального та процесуального права та прийнятті внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
6. Позивач наголошує на тому, що справа щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відноситься саме до категорії справ про порушення законодавства про оплату праці, на які, згідно з приписів частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, не поширюються строки позовної давності. Відтак суди попередніх інстанцій помилково застосували до вказаних правовідносин положення частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
7. Окрім того, ОСОБА_1 вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що остаточне рішення у адміністративній справі №826/18229/14 про поновлення на роботі прийнято 21 липня 2020 року Шостим апеляційним адміністративним судом, а не Верховним Судом 02 липня 2021 року.
8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач наголошує на правильності висновків судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі встановлюються частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
IV ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із наступного.
10. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
11. Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
12. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
13. Частиною третьою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
14. Відповідно до частини першої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
15. Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
16. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
17. В той же час, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (тут та надалі в редакції чинній на момент звернення до суду з адміністративним позовом) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
18. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення особи на посаді.
19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача, на виконання рішення суду від 20 лютого 2020 року, наказом № 141к від 29 травня 2020 року поновлено на посаді заступника прокурора Рівненської області. В той же час, позовну заяву щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 21 лютого 2020 року по 28 травня 2020 року подано до суду 26 листопада 2021 року.
20. Суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи повинен визначити чи входить середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення особи на посаді до структури заробітної плати та вказати, яку саме норму законодавства (частину п`яту статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України чи частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України у відповідній редакції) необхідно застосовувати у цій категорії справ при вирішенні питання про відкриття позовного провадження.
21. Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
22. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
23. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
24. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
25. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
26. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
27. У статті 12 вказаного Закону закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
28. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.