ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 489/1653/19
провадження № 51-1613 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Анісімова Г. М., Фоміна С. Б.
за участю:
секретаря судового засідання Мінтенка Ю. В.,
прокурора Гошовської Ю.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Телечкана Д. на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150040004312, щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Баланово, Очаківського району, Миколаївської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Процесуальні витрати на проведення експертиз в сумі 572 грн. покладено на рахунок держави.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2020 року залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 обвинувачується органом досудового розслідування у тому, що він в кінці вересня 2018 р., у другій половині дня, знаходячись на узбіччі проїзної частини вул. Троїцької, 117/1 в м. Миколаєві, незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою, в перерахунку на суху речовину, 0,2031 г., без мети збуту, перемістив, за місцем свого проживання, до приміщення кухні будинку АДРЕСА_1 та став незаконно зберігати, без мети збуту, до проведення 02 лютого 2019 р. близько 07.00 год. санкціонованого обшуку, в ході якого було вилучено вищевказаний наркотичний засіб.
Дії ОСОБА_1 кваліфікувалися за ч. 1 ст. 309 КК, як незаконне придбання та зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу, без мети збуту.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор зазначає, що апеляційний суд всупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не перевірив усіх доводів апеляційної скарги прокурора. Прокурор зазначає про формальний характер розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення.
На думку прокурора, висновки апеляційного суду щодо недопустимості як доказу протоколу обшуку не ґрунтуються на вимогах КПК. Поза увагою апеляційного суду, як зазначає прокурор, залишилось те, що з огляду на відсутність власника житла - ОСОБА_1 ухвала слідчого судді була зачитана вголос володільцеві житла - ОСОБА_2, що зафіксовано на відеозаписі проведення обшуку.
Не надав належної оцінки апеляційний суд, на думку прокурора, доводам апеляційної скарги щодо обставин вилучення поліцією пляшки з наркотичною речовиною, та відсутності будь-яких зауважень та доповнень до протоколу обшуку від учасників цієї слідчої дії.
Суд апеляційної інстанції, вважає прокурор, оцінюючи протокол обшуку як доказ з точки зору його допустимості, не перевірив дотримання стороною обвинувачення ст. 290 КПК щодо відкриття стороні захисту ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку.
Необґрунтовано та невмотивовано, з точки зору прокурора, апеляційний суд відкинув доводи прокурора про відсутність аналізу та належної оцінки судом першої інстанції усіх досліджених доказів.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Гошовська Ю. підтримала касаційну скаргу прокурора.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді та повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статті 433КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.
Перевіривши матеріали кримінального провадження щодо виправданого за доводами касаційної скарги прокурора, які фактично є аналогічними доводам його апеляційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що є підстави для задоволення поданої касаційної скарги, оскільки судові рішення постановлені у цьому провадженні всупереч вимогам кримінального процесуального закону.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував на незаконність вироку суду з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло безпідставне виправдання ОСОБА_1 . Так прокурор просив апеляційний суд про перевірку висновків суду першої інстанції щодо недопустимості як доказу протоколу обшуку від 2 лютого 2019 року і як наслідок апеляційний суд формально перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, пославшись на встановлення судом першої інстанції порушень передбаченого КПК порядку проведення обшуку житла, визнання судом першої інстанції протоколу обшуку недопустимим доказом та не надання стороною обвинувачення інших доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, відсутність клопотань про допит свідків та дослідження інших доказів.
На думку колегії суддів Верховного Суду, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо недопустимості як доказу протоколу обшуку від 2 лютого 2019 року, є обґрунтованими.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК).
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК и суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК).
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК).