Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 361/8807/18
провадження № 61-2332св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана представником - адвокатом Волошиним Ігорем Володимировичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у складі судді Селезньової Т. В.та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову посилався на те, що 21 травня 2015 року він уклав з відповідачем договір позики, відповідно до умов якого передав йому грошові кошти у розмірі 75 000 доларів США, про що ОСОБА_3 складено письмову розписку.
У розписці сторонами не визначено строк виконання зобов`язання у вигляді повернення суми позики, тому, на думку позивача, до спірних правовідносин мають бути застосовані положення статей 530, 1049 Цивільного кодексу України, тобто позика має бути повернута на вимогу позикодавця.
19 лютого 2018 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про виконання зобов`язання за договором позики, в якій зазначив про необхідність повернення коштів в розмірі 75 000 доларів США в семиденний строк з дня пред?явлення вимоги.
Оскільки відповідачем проігноровано таку вимогу, позивачем неодноразово (24 квітня 2018 року, 20 липня 2018 року, 08 серпня 2018 року, 22 жовтня 2018 року) на адресу відповідача направлялись аналогічні вимоги, які повертались неврученими адресату з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Крім того, позивачем розміщено оголошення в газеті "Урядовий кур?єр" та "Час Київщини".
Позивач вважає, що пред`явив вимогу боржнику і здійснив усі можливі заходи досудового врегулювання даного спору, однак відповідач жодним чином не виконує взяті на себе боргові зобов?язання і позичені грошові кошти не повертає.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у розмірі 75 000 доларів США в еквіваленті в національній валюті за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення, а також передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних у розмірі 47 182,54 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 21 травня 2015 року в сумі 75 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на дату ухвалення рішення за офіційним курсом Національного Банку України становить 2 115 165 грн, 3% річних в сумі 47 182,54 грн та судові витрати 8 810 грн, а всього - 2 171 157,54 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до розписки позичальника від 21 травня 2015 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 в позику грошові кошти в сумі 75 000 доларів США, які у встановлений позивачем у письмовій вимозі від 19 лютого 2018 року строк не повернув, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за договором позики, що в гривневому еквіваленті станом на дату ухвалення судового рішення за офіційним курсом Національного банку України становить 2 115 165 грн, та передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу Українитри проценти річних в сумі 47 182,54 грн відповідно до розрахунку позивача, який позичальником не спростовано.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11 лютого 2022 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Волошина І. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
20 травня 2022 року ОСОБА_4 через представника - адвоката Котову Ю. І. подав засобами поштового зв`язку відзив на зазначену касаційну скаргу, в якому просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
21 квітня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року зупинено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, до закінчення касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 21 травня 2015 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 в борг (позику) грошові кошти в сумі 75 000 доларів США, що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_3 . Строк повернення отриманої позики в розписці не вказано.
Оригінал розписки відповідача був досліджений судом першої інстанції під час розгляду справи.
19 лютого 2018 року ОСОБА_4 поштовим відправленням пред`явив ОСОБА_3 вимогу про повернення боргу за договором позики у семиденний строк з дня її отримання (цінний лист відправлення № 0306105495023) з описом вкладення.
У відповідь на адвокатський запит № 24/Н від 24 квітня 2018 року, АТ "Укрпошта" повідомило, що поштове відправлення № 0306105495023 з повідомленням про вручення ОСОБА_3 надійшло до відділення поштового зв`язку № 4 м. Бровари 21 лютого 2018 року. Цього ж дня повідомлення про надходження листа було вкладене до абонентської поштової скриньки адресата. Повторне повідомлення доставлено 24 лютого 2018 року. Оскільки вказаний лист не був одержаний адресатом його 10 березня 2018 року повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання.
В подальшому позивачем повторно, 24 квітня 2018 року, направлено ОСОБА_3 аналогічну вимогу про повернення боргу (поштове відправлення № 0306105497875).
З листа ПАТ "Укрпошта" встановлено, що адресату було двічі направлено повідомлення про надходження поштового відправлення, і у зв`язку з тим, що адресатом не був одержаний вказаний лист, 17 травня 2018 року відправлення повернуто за закінченням терміну зберігання.
Аналогічні поштові відправлення за № 0306105363887, № 0306105373220 направлялись відповідачу 08 серпня 2018 року та 22 жовтня 2018 року.
Згідно інформації сервісу відстеження поштових відправлень АТ "Укрпошта" були здійсненні дві спроби вручення поштового відправлення ОСОБА_3 і в подальшому поштове відправлення передано на зберігання.
Вимога про виконання зобов`язання ОСОБА_3 була опублікована ОСОБА_4 в друкованих виданнях "Урядовий кур`єр" від 12 грудня 2018 року та "Час Київщини" від 14 грудня 2018 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.