Постанова
Іменем України
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 761/44725/19
провадження № 61-20801св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Київська стоматологія",
третя особа - Незалежна первинна Профспілкова організація Комунального некомерційного підприємства "Київська стоматологія",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства "Київська стоматологія" (далі - КНП "Київська стоматологія"), третя особа - Незалежна первинна Профспілкова організація КНП "Київська стоматологія" (далі - Профспілкова організація), про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом від 14 лютого 1990 року № 12 її призначено на посаду лікаря стоматолога лікувального відділення у Стоматологічній поліклініці Подільського району міста Києва, правонаступником якого є КНП "Київська стоматологія".
Наказом від 15 жовтня 2019 року на неї накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за грубе порушення трудової дисципліни, а саме вимог пунктів 2.56, 2.58 посадової інструкції лікаря-стоматолога-терапевта.
Зокрема, роботодавець зазначив у наказі, що ним начебто були виявлені порушення процедури оформлення нею (позивачкою) фінансово-облікової документації, черговості надання стоматологічної послуги, а саме надання платних стоматологічних послуг до проведення оплати за таку послугу та здійснення оплати особисто лікарем.
Наказом відповідача від 15 жовтня 2019 року її звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором.
11 жовтня 2019 року Профспілковою організацією надано відповідь на подання відповідача, зі змісту якої вбачалась відсутність згоди на її звільнення.
Вважала, що при її звільненні відповідачем не було враховано заперечення Профспілкової організації, що свідчить про недотримання процедури звільнення та є підставою для поновлення її на роботі.
Посилаючись на порушення вимог трудового законодавства при звільненні, ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
- визнати незаконним її звільнення, скасувавши наказ про звільнення від 15 жовтня 2019 року № 2463-к;
- поновити її на посаді лікаря-стоматолога-терапевта у КНП "Київська стоматологія" з 15 жовтня 2019 року;
- стягнути з відповідача на її користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-стоматолога терапевта стоматологічного відділення лікувального підрозділу № 1 філії № 5 Подільського району міста Києва відповідно до наказу від 15 жовтня 2019 року № 2463-к згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України з підстав систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога терапевта стоматологічного відділення лікувального підрозділу № 1 філії № 5 Подільського району міста Києва з 15 жовтня 2019 року.
Стягнуто з КНП "Київська стоматологія" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 63 033,60 грн (без врахування податків та інших обов`язкових платежів).
Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що:
- при розгляді спорів щодо правомірності звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України Верховний Суд вказує, що ч. 2 ст. 149 КЗпП надає право власникові вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника. Вказане зазначається Верховним Судом в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц та в постанові від 07 червня 2018 року у справі №465/6964/15-ц:
- відповідачем не обґрунтовано тяжкості обраного виду стягнення у вигляді звільнення, при тому, що безперервний стаж роботи ОСОБА_1 у роботодавця становить близько 30 років. Відповідачем не враховано, що позивачка є особою передпенсійного віку, має на утриманні хвору мати. Крім того, відсутня реальна шкода, заподіяна відповідачу. Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б містили негативну характеристику ОСОБА_1 . Натомість у матеріалах справи наявні подяки пацієнтів і позитивні відгуки колег, які просили відповідача не звільняти ОСОБА_1 . Суд врахував, що за період трудового стажу до позивачки було застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Разом з тим за 30 років роботи на позивачку не надійшло жодної скарги від пацієнтів щодо якості наданих нею стоматологічних послуг. Позивачка є лікарем вищої категорії;
- у відмові в наданні згоди на звільнення позивачки Профспілкова організація вказала, що вважає ситуацію неоднозначною і такою, що оцінена відповідачем однобічно, що вбачалося з вивчення нею скарги пацієнта ОСОБА_3, акта про результати роботи медичної комісії відповідача, пояснювальної записки позивачки, пояснень позивачки. У квітні 2019 року ОСОБА_1 була надана службова записка, в якій вона просила надати зразки заповнення облікової документації. Позивачка неодноразово повідомляла завідувача про складні умови праці: незабезпечення матеріально-технічними ресурсами та відсутність медичної документації. Третьою особою зазначалося про те, що позивачка власними силами обладнала робоче місце, встановила: стоматологічну установку, крісло, компресор, стоматологічний столик, стілець лікаря. Під час ознайомлення позивачки з посадовою інструкцією лікаря-стоматолога фонду підприємства були відсутні декілька сторінок, про що вона зазначила в листі ознайомлення. Перевірка позивачки відбулася з порушенням законодавства та колективного договору. До адміністрації відповідача та третьої особи надійшло звернення від співробітників філії № 5 про високий кваліфікаційний рівень позивачки, сумлінне ставлення до своєї трудової діяльності, дотримання нею деонтології відносно пацієнтів та колег;
- оцінюючи рішення Профспілкової організації про відмову у наданні згоди на звільнення позивачки, суд зазначив про те, що воно містить достатньо аргументації та посилання на неврахування відповідачем фактичних обставин, за яких звільнення позивачки є порушенням її законних прав. У висновку містяться дані щодо фактичних обставин і підстав звільнення позивачки, її ділових і професійних якостей;
- при звільненні позивачки з посади не було враховано відмову Профспілкової організації та відсутність таких умов: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника, що є безумовними підставами для скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі, а тому суд вважає, що з відповідача на користь останньої належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 63 033,60 грн;
- ураховуючи те, що позивачка не надала доказів того, що незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань та психологічних переживань, втрати нормальних життєвих зв`язків, які б вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, факт завдання позивачці моральної шкоди не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року стягнуто з КНП "Київська стоматологія" на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 29 500,00 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що розмір понесених позивачкою витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи, виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом зазначених робіт та значенням справи для позивачки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року аапеляційні скарги КНП "Київська стоматологія" задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції вказав, що:
- ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі систематичними порушеннями посадової інструкції, а саме пунктів 2.56 та 2.58. Згідно з пунктом 2.56 посадової інструкції лікар стоматолог-терапевт забезпечує своєчасне і якісне оформлення форми первинної облікової медичної та фінансової документації відповідно до інструкції та правил. Відповідно до пункту 2.58 посадової інструкції лікар стоматолог-терапевт забезпечує надання платних послуг виключно після оформлення квитанцій та лише за наявності у пацієнта розрахункового документу, що засвідчує факт оплати платної послуги відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів";
- ОСОБА_1 попередньо вже було притягнуто до відповідальності за порушення пункту 2.56 та пункту 2.58. посадової інструкції відповідно до наказу від 10 квітня 2019 року, який позивачкою не оскаржувався;
- посилання позивачки на те, що її не було ознайомлено із вказаними пунктами посадової інструкції, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме копією листа ознайомлення, де ОСОБА_1 24 січня 2019 року поставила підпис (т. 1, а. с. 115);
- доводи щодо подальшої незгоди позивачки із пунктом 2.58 при повторному ознайомленні із посадовою інструкцією у вересні 2019 року колегія суддів відхилила, оскільки це не свідчить про недійсність вказаного пункту, позивачка із відповідними заявами до роботодавця щодо зміни її обов`язків не зверталась. Крім того, обов`язки, за порушення яких було притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності, передбачені Порядком організації роботи лікарів, затвердженого наказом від 03 січня 2019 року, з яким її було ознайомлено;
- у частині другій статті 149 КЗпП України передбачене право власника вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника. Апеляційний суд врахував пояснення представника відповідача з приводу того, що пункти посадової інструкції, які було порушено позивачем, спрямовані на попередження можливих зловживань, які можуть призвести до матеріальних втрат підприємства, що свідчить про значний рівень тяжкості вчиненого проступку. Порушення пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції ОСОБА_1 було виявлено під час розгляду скарги пацієнтки ОСОБА_3, вказане підтверджується поясненнями касира ОСОБА_4 та наданими копіями квитанцій, які вказують час здійснення фінансових операцій;
- представник позивачки в судовому засіданні не спростував факту порушення ОСОБА_1 вказаних пунктів посадової інструкції, при цьому він наполягав на відсутності необхідності здійснення фінансового обліку лікарем. Однак позивачкою здійснено порушення обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, які до того ж не відносяться до фінансового обліку, а вказують на необхідність перевірки факту оплати платних послуг. При цьому колегія суддів вказала, що оплата послуг лікарем самостійно після їх надання свідчить про порушення пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції;
- суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності 10 квітня 2019 року у зв`язку із порушенням пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції. З огляду на те, що порушення посадової інструкції вчинені ОСОБА_1 без поважних причин умисно, враховуючи її незгоду із необхідністю виконання пункту 2.58 посадової інструкції, а також систематичне здійснення вказаних порушень, відповідачем було правомірно звільнено її на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Висновки суду першої інстанції щодо необхідності врахування попередньої роботи працівника є слушними, проте у цьому випадку не надають можливості звільнити позивачку від відповідальності за вчиненні порушення, оскільки, як було встановлено, вони вчинялися неодноразово. Крім того, необхідно враховувати те, що ОСОБА_1 була ознайомлена зі своїми посадовими обов`язками, а подальший факт її незгоди із пунктами посадової інструкції свідчить про умисне недотримання передбачених нею обов`язків.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У грудні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права, яка стосується поінформованості працівника щодо обов`язків, які обумовлені трудовим договором, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 березня 2021 року у справі № 138/3149/19, від 27 травня 2020 року у справі № 461/5108/17, від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14. При звільненні позивачки наказ № 2462-К містив посилання на невиконання лікарем ОСОБА_5 вимог, передбачених посадовою інструкцією, а саме пункту 2.56 та 2.58 інструкції. Проте позивачці 09 вересня 2019 року було надано на ознайомлення посадову інструкцію лікаря-стоматолога-терапевта не в повному обсязі, а саме в останній відсутні пункти 2.67 по пункт 3.6 включно, що підтверджується копією листа ознайомлення з зазначеною інструкцією. При повторному ознайомленні із посадовою інструкцією у вересні 2019 року позивачка не погодилася із пунктом 2.58 посадової інструкції. За правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Очевидно, що з відповідними правилами та обов`язками працівник має бути своєчасно та належно ознайомлений, оскільки, як підтверджує судова практика, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17);
- суд апеляційної інстанцій залишив поза увагою те, що за відсутності систематичного характеру невиконання трудових обов`язків звільнення позивача відбулося з порушенням вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, що є підставою для поновлення його на роботі;
- суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про врахування ступеня тяжкості проступку та попередньої робити працівника, а також не надав належної уваги тому, що приймаючи рішення про звільнення позивача, не маючи при цьому доказів вчинення позивачкою проступку, відповідачем не враховано: ступінь тяжкості проступку (порушення порядку дій при прийомі пацієнта); заподіяну позивачкою шкоду (матеріали справи не містять жодного доказу про завдання реальної шкоди відповідачу); попередню роботу працівника (так, на момент звільнення позивачка остання мала безперервний стаж 30 років, за період якого до неї було застосовано лише одне дисциплінарне стягнення - догана за порушення вимог законодавства у частині ведення медичної документації; поряд з цим за майже 30 років на позивачку не надійшло жодної скарги від пацієнтів щодо якості надання нею стоматологічних послуг; натомість, позивачка є лікарем вищої категорії та має чимало подяк від пацієнтів); те, що позивачка є особою передпенсійного віку, має на утриманні хвору мати; позивачка неодноразово зверталася до відповідача із проханням щодо встановлення їй індивідуального графіку роботи неповного дня у зв`язку із необхідністю догляду за матір`ю, що свідчить про обізнаність відповідача про те, що на утриманні скаржника перебувала та перебуває мати, яка потребує догляду та лікування. Вказане беззаперечно свідчить про те, що ці обставини мали бути враховані відповідачем при прийняті рішення про звільнення скаржника;
- частина друга статті 149 КЗпП України надає право власникові вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника. Працівник має право оскаржити до суду застосоване до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, посилаючись на те, що власник не врахував перелічені фактори (постанови Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17, від 27 травня 2020 року у справі №755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17).
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з відмовою у визнанні незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також у скасування додаткового рішення суду першої інстанції, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій у іншій частині касаційному перегляду не підлягають.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У квітні 2022 року КНП "Київська стоматологія" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржену постанову апеляційного суду без змін, а скаргу - без задоволення.
У відзиві КНП "Київська стоматологія" зазначає, що:
- посилання позивачки на те, що її не було ознайомлення із вказаними пунктами спростовуються наявними в матеріалами справи доказами, а саме копією листа ознайомлення, де ОСОБА_1 24 січня 2019 року поставила підпис (т. 1, а. с. 115). Доводи з приводу подальшої незгоди позивача із пунктом 2.58 при повторному ознайомленні із посадовою інструкцією у вересні 2019 року колегією суддів відхилено, оскільки вказане не свідчить про недійсність вказаного пункту, позивачка із відповідними заявами до роботодавця з приводу зміни її обов`язків не зверталась. Крім того, обов`язки, за порушення яких було притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності передбачені порядком організації роботи лікарів, затвердженого наказом від 03 січня 2019 року, з яким було ознайомлено позивачку;
- здійснення оплати послуг лікарем самостійно після їх здійснення свідчить про порушення пунктів 2.56 та 2.58 посадової інструкції ОСОБА_1, які було виявлено під час розгляду скарги пацієнтки ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 123), вказане підтверджується поясненнями касиром ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 144) та наданими копіями квитанцій, які вказують час здійснення фінансових операцій;
- ОСОБА_1 вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв`язку із порушенням пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції 10 квітня 2019 року. З огляду на те, що порушення посадової інструкції вчинені ОСОБА_1 без поважних причин умисно, враховуючи її незгоду із необхідністю виконання пункту 2.58 посадової інструкції, а також на систематичне здійснення вказаних порушень відповідачем було правомірно звільнено позивачку на підставу пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України;
- висновки місцевого суду з приводу необхідності врахування попередньої роботи працівника є слушними, однак у цьому випадку не дають можливості звільнити позивачку від відповідальності за вчиненні порушення, оскільки як було встановлено, вони вчинялися неодноразово. ОСОБА_1 була ознайомлена зі своїми посадовими обов`язками, а подальший факт її незгоди із пунктами посадової інструкції свідчить про умисне недотримання передбачених нею обов`язків.
Рух справи в суді касаційної інстанції