Постанова
Іменем України
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 537/1366/19
провадження № 61-17702св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, фізична особа -підприємець ОСОБА_3, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Поркіна Лілія Олександрівна
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області Поркіної Л. О. (далі - державний реєстратор Поркіна Л. О.), третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, визнання незаконними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно, визнання майна об`єктами самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, заборону вчинення дій.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, а також земельна ділянка для його обслуговування (присадибна ділянка) за цією ж адресою. У будинку він фактично проживає разом зі своєю сім`єю: дружиною та двома малолітніми дітьми. Місце проживання в установленому законодавством порядку зареєстровано саме за вказаною адресою.
Позивач вказував, що власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 та суміжної земельної ділянки за цією адресою є ОСОБА_2 . Зазначав, що відповідач ОСОБА_2 без отримання передбачених законодавством дозволів, без розроблення та затвердження проекту, без введення в установленому законом порядку в експлуатацію, з порушенням нормативно-правових актів у галузі будівництва здійснив за вказаною адресою будівництво гаража під літерою "Е", який в подальшому самочинно реконструював у будівлю майстерні для ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів, зокрема, за рахунок влаштування прибудови під літерою "е1" до цього гаража.
Позивач наголошував, що будівництво ОСОБА_2 гаража під літерою "Е", а також його подальша реконструкція в будівлю майстерні для ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів, зокрема, за рахунок влаштування прибудови під літерою "е1", створює йому перешкоди у реалізації права володіння, користування та розпорядження житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, і на присадибну земельну ділянку, належні йому на праві власності.
Позивач посилається на те, що відстань від стіни належного відповідачеві ОСОБА_2 гаража під літерою "Е" до стіни належного йому житлового будинку складає лише 2,82 м при нормі 8,0 м, а відстань від стіни належної ОСОБА_2 прибудови під літерою "е1" до належного позивачеві на праві власності житлового будинку становить лише 3,0 м при нормі 10,0 м, що не відповідає протипожежним вимогам пункту 2.10 додатку 1 Державних будівельних норм (далі - ДБН) 79-92 "Житлові будинки для індивідуальних забудовників України", пункту 3.25а* додатку 3.1 (обов`язковий) "Протипожежні вимоги", ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".
На думку позивача, недотримання відповідачем ОСОБА_2 нормативних вимог щодо протипожежної відстані між окремими будівлями при зведенні (будівництві) гаража під літерою "Е" та прибудови під літерою "е1" сприятиме виникненню умов для швидкого поширення полум`я під час пожежі зі спірних будівель відповідача на належний позивачеві на праві власності житловий будинок.
Крім того, позивач посилався на те, щогараж під літерою "Е" та прибудова до нього під літерою "е1", які зведені відповідачем ОСОБА_2, фактично знаходяться на межі із земельною ділянкою на АДРЕСА_1, що не відповідає вимогам пункту 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", відповідно до яких відстань до межі суміжної земельної ділянки від конструкції стіни будівлі, яка найбільше виступає, треба приймати не менше 1,0 м. Усунення порушень вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, допущених відповідачем ОСОБА_2, без проведення демонтажу, тобто без знесення, гаража під літерою "Е" та прибудови під літерою "е1" неможливе. Також позивач вказував, що відповідач ОСОБА_2 на його претензії не реагує.
Звертаючись до суду з позовом до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, позивач мотивував свої вимоги функціональним правонаступництвом виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області відносно іншої юридичної особи публічного права - виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука, який ліквідовано за рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області, а також відсутністю за станом на 10 лютого 2005 року у виконавчих органів відповідних рад повноважень визнавати право власності на об`єкти самочинного будівництва, наявністю порушень прав інших осіб внаслідок здійснення відповідачем ОСОБА_2 самочинного будівництва, а також неможливістю визнання права власності на самочинно збудовані об`єкти - приналежності головної речі.
В обґрунтування позовних вимог, заявлених до державного реєстратора, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що державна реєстрація прав на таке майно була проведена за відсутності в розпорядженні реєстратора даних про прийняття гаража під літерою "Е" в експлуатацію в порядку, який встановлено законом, та за відсутності в розпорядженні реєстратора правовстановлюючого документа, який підтверджував би право ОСОБА_2 на відповідний гараж.
Крім того, позивач звертаючись до суду з вимогами до ФОП ОСОБА_3, вказував на те, що саме він, будучи сином відповідача ОСОБА_2, є фактичним володільцем та користувачем гаража під літерою "Е" та прибудови під літерою "е1" на АДРЕСА_2, тобто будівлі майстерні для ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів, а також частини земельної ділянки за вказаною адресою із кадастровим номером 5310436500:09:003:0123 під вказаними об`єктами орієнтовною площею 90,0 кв. м. Позивач зазначав, що відповідач ФОП ОСОБА_3 провадить господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, код діяльності за КВЕД 45.20, за адресою: АДРЕСА_2, зокрема у спірних об`єктах. У порядку, який встановлено законодавством, переведення домоволодіння або його окремої частини на АДРЕСА_2 у виробниче (нежитлове) приміщення не здійснювалось, як і не змінювалось цільове призначення присадибної ділянки (її частини) за цією адресою. Фактично будівля майстерні для ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів не відповідає вимогам спеціальних нормативно-правових актів у галузі будівництва об`єктів сфери надання послуг з ремонту та технічного обслуговування автотранспортних засобів, зокрема, вимогам правил пожежної безпеки, вимогам щодо місця їх розташування. Позивач наполягає на порушенні відповідачами ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 як правил добросусідства, так і створенні реальної небезпеки щодо розпорядження позивачем власним майном.
З урахуванням наведеного, позивач просив:
- визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 "Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі по АДРЕСА_2";
- визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) з індексним номером 40583569 від 11 квітня 2018 року, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 25676865 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2, а також визнати незаконними дії державного реєстратора Поркіної Л. О., які полягали у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про прибудову до гаража (тимчасову) під літерою "е1" як складову об`єкта нерухомого майна з реєстраційним № 1528715853104;
- визнати гараж під літерою "Е" та прибудову до гаража (тимчасову) під літерою " е1", на АДРЕСА_2, об`єктами самочинного будівництва;
- усунути перешкоди у користуванні належними на праві власності житловим будинком з господарськими будівлями на АДРЕСА_1, а також земельною ділянкою, кадастровий номер 5310436500:09:003:1068, за цією ж адресою, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 гаража під літерою "Е" та прибудови до гаража (тимчасової) під літерою " е1", які знаходяться за цією адресою на земельній ділянці із кадастровим номером 5310436500:09:003:0123;
- заборонити ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину), кадастровий номер 5310436500:09:003:0123, для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 березня 2021 року (у складі судді Костюкевич Н. В.) позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним і скасовано рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 "Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі по АДРЕСА_2".
Визнано незаконним і скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) з індексним номером 40583569 від 11 квітня 2018 року, скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 25676865 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2, а також визнано незаконними дії державного реєстратора Поркіної Л. О., які полягали у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про прибудову до гаража (тимчасову) під літерою "е1" як складову об`єкта нерухомого майна з реєстраційним № 1528715853104.
Визнано гараж під літерою "Е" та прибудову до гаража (тимчасову) під літерою " е1", які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, об`єктами самочинного будівництва.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належними йому на праві власності житловим будинком з господарськими будівлями на АДРЕСА_1, а також земельною ділянкою, кадастровий номер 5310436500:09:003:1068, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести за свій рахунок гараж під літерою "Е" та прибудови до гаража (тимчасової) під літерою " е1", які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці, що має кадастровий номер 5310436500:09:003:0123.
Заборонено ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 .
Заборонено ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину), кадастровий номер 5310436500:09:003:0123, для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області "Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі на АДРЕСА_2" від 10 лютого 2005 року № 46 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки на час його прийняття у виконавчих органів відповідних рад були відсутні повноваження щодо визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва.
Суд першої інстанції щодо позовних вимог, пред`явлених до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області та до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області зауважив, що відповідачами не доведено, а судом не встановлено обставин пред`явлення відповідних позовних вимог поза межами позовної давності.
Також суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається, а відповідачами не доведена можливість усунення перешкод позивачеві у іншій спосіб, відмінний від обраного позивачем у позовній заяві. Судом враховано, що відповідно до висновку експерта від 31 липня 2018 року № 7/7-18, складеного судовим експертом Шлапак С. Л., із технічної точки зору привести гараж під літерою "Е" та прибудову до гаража під літерою "е1" у відповідність до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва можливо шляхом проведення їх демонтажу і розміщення їх у відповідності до чинних нормативних вимог у галузі будівництва з урахуванням протипожежних відстаней між жилими будинками та господарськими будівлями (спорудами), що діють для суміжних земельних ділянок.
Крім того, суд першої інстанції, беручи до уваги, що відомостей про введення гаража під літерою "Е", 1993 року побудови, до експлуатації, а тим більше документа, що підтверджував би право відповідача ОСОБА_2 на ці об`єкти, державний реєстратор не мала, а отже вона мала діяти виключно згідно з приписами пункту 14 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, а саме: прийняти рішення щодо зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яку прийнято реєстратором 05 квітня 2018 року о 16:34:38, з підстави подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (пункт 1 частини першої статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у відповідній реакції).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, заявлених до відповідача ФОП ОСОБА_3, суд першої інстанції зазначив, що згідно з планом зонування території міста Кременчука Полтавської області, який затверджено рішенням Кременчуцької міської ради від 30 вересня 2014 року зі змінами від 07 вересня 2017 року, ділянка на АДРЕСА_2 відноситься до зони розміщення котеджної (садибної) забудови, де не передбачено розміщення станції технічного обслуговування. Ця обставина підтверджується листом виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 18 грудня 2018 року. Крім того, у листі Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області від 15 січня 2018 року вказано, що розміщення виробничих потужностей на території житлової забудови без можливої зміни цільового призначення земельної ділянки та нежитлових будівель із порушеннями містобудівних обмежень суперечить вимогам містобудівного законодавства з планування і зонування території населених пунктів.
Цільове призначення присадибної ділянки (її частини) на АДРЕСА_2 не змінювалось у встановленому законом порядку на "землі автомобільного транспорту", передбаченого частиною першою статті 71 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області у листі від 20 грудня 2017 року підтвердив, що частина вказаної земельної ділянки використовується не за цільовим призначенням.
Додатковим рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 червня 2021 року стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, з департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати в сумі 1 009,20 грн з кожного на користь ОСОБА_1 .
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки судовим рішенням позов задоволений в повному обсязі, проте судом в резолютивній частині рішення не вирішено питання про стягнення судових витрат, отже до стягнення підлягає судовий збір та судові витрати за проведення експертизи пропорційно з кожного з відповідачів на користь позивача.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 березня 2021 року та додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 червня 2021 року скасовані та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що рішення виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 "Про визнання права власності на гараж за гр. ОСОБА_2 на садибі по АДРЕСА_2" прийняте з порушенням прав попереднього власника суміжного домоволодіння та порушує права позивача на належне користування нерухомим майном на АДРЕСА_1, яке було набуте ним 10 січня 2014 року, не відповідають обставинам справи та є помилковими. Також апеляційний суд зауважив, що оскаржене рішення було прийняте виконавчим комітетом Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області в межах повноважень, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Водночас, апеляційний суд врахував, що позивач ОСОБА_1 не звертався до адміністративного суду щодо визнання незаконним вказаного рішення через порушення процедури його прийняття.
Апеляційний суд, також врахувавши те, що право власності на гараж відповідачем ОСОБА_2 у домоволодінні на АДРЕСА_2 оформлено відповідно до чинного, на час прийняття оскарженого рішення, законодавства, отже підстав для визнання його об`єктом самочинного будівництва та, як наслідок, знесення в порядку передбаченому статтею 376 ЦК України немає.
Крім того, апеляційний суд виходив з того, що не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, визнання незаконними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, апеляційний суд виходив з того, що обмеження підприємницької діяльності встановлюються виключно законом і застосовуються органами державного контролю (нагляду) тільки в межах їх законних повноважень. Зважаючи на те, що суд не наділений повноваженнями здійснення контролю з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, належної якості продукції, робіт і послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів. Також апеляційний суд вважав безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню позовну вимогу ОСОБА_1 щодо встановлення заборони ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину) для провадження господарської діяльності, оскільки це суперечить вимогам частин першої, другої статті 321 ЦК України, відповідно до яких право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження
№ 61-3252св19), від 13 січня 2021 року у справі № 472/1103/14 (провадження № 61-23086св19), від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18), від 07 квітня 2020 року у справі № 916/279/13, постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14; а також пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України у системного зв`язку з положеннями пункту 1 частин третьої статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, безпідставно не застосував до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України, викладені у наведених постановах, всупереч вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України не з`ясував належним чином фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки його доводам та поданим ним доказам, допустив неповноту розгляду справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Також заявник у касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд не звернув належної уваги на прийнятий судом першої інстанції висновок експерта Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса (далі - Полтавського відділення Харківського НДІСЕ) № 1825, складений 28 лютого 2020 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у цій справі, зокрема, що позначені літерою "Е" та літерою "е1" в технічному паспорті на будинок АДРЕСА_2, виготовленому станом на 01 березня 2018 року, гараж та прибудова до нього є цілим майном; у прив`язці до позначених літерою "Е" та літерою "е1" в технічному паспорті на цей будинок, виконано фактично реконструкцію гаража та прибудови до нього. Апеляційний суд не навів жодних висновків щодо того, чи мала місце реконструкція гаража під літерою "Е" у будівлю майстерні для ремонту та обслуговування автотранспортних засобів за рахунок, зокрема, влаштування прибудови під літерою "е1" до нього та утворення одного цілого приміщення під літерою "Ее1", не з`ясував чи здійснена ця реконструкція як вид будівництва самочинно в розумінні положень статті 376 ЦК України.
Також заявник ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що апеляційний суд не навів жодних мотивів відносно відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання об`єктом самочинного будівництва прибудови під літерою "е1" до гаража та про знесення цієї прибудови до гаража за рахунок відповідача ОСОБА_2 в порядку усунення йому перешкод у користуванні належним йому на праві власності домоволодінням.
Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що на час прийняття виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування оскарженого рішення, статтею 376 ЦК України не було передбачено легалізацію (узаконення) самочинного будівництва нерухомості через рішення органу місцевого самоврядування про визнання права власності на нього за конкретною особою. Апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про те, що прийняття такого рішення суперечить приписам частини другої статті 376 ЦК України в редакції станом на 10 лютого 2005 року, згідно з якою особа, яка здійснила самочинне будівництво не набуває на нього права власності. Водночас рішення про визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно міг ухвалити лише суд, виключно з підстав, передбачених цією нормою.
Разом з цим, на думку заявника ОСОБА_1, апеляційний суд залишив поза увагою, що виконавчі органи рад були наділені повноваженнями приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти в порядку, який встановлено законодавством, що не є тотожним визнанню права власності за особою на самочинно збудований об`єкт. Жодних відомостей про введення в експлуатацію в установленому законом порядку гаража під літерою "Е" та/або прибудови під літерою "е1" до цього гаража, або в цілому домоволодіння після будівництва спірних об`єктів в його складі, постанова апеляційного суду не містить.
Також заявник вказує на помилковість висновків апеляційного суду про те, що він не звертався до адміністративного суду щодо визнання незаконним оскарженого рішення виконавчого органу місцевого самоврядування через порушення процедури його прийняття та зазначає, що такі вимоги підлягають судовому розгляду виключно в порядку цивільної юрисдикції, оскільки спір пов`язаний із захистом цивільного права із застосуванням способу захисту, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 16, статті 393 ЦК України.
Заявник у касаційній скарзі не погоджується з мотивами апеляційного суду про те, що під час оформлення договору купівлі-продажу домоволодіння від 10 січня 2014 року він мав право відмовитись від його укладення та вказує, що набувши право власності, він мав право на його захист, навіть від порушень, які розпочались у правовідносинах з іншим суб`єктним складом та продовжили існувати після зміни власника домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд, поклав в основу судового рішення доводи, які не наводились у апеляційних скаргах, не наголошувались відповідачами у відзивах, не обговорювались під час судових засідань, чим фактично вийшов за її межі, порушивши вимоги статті 12 ЦПК України.
Також заявник ОСОБА_1 вважає, що висновки апеляційного суду про те, що попередні власники та їхні спадкоємці, належного йому на праві власності домоволодіння, не оскаржували рішення виконавчого комітету Крюківської районного ради міста Кременчука Полтавської області від 10 лютого 2005 року № 46 та не звертались до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю; не оспорювали надання ОСОБА_6 (попереднім власником) відповідної згоди на оформлення за відповідачем ОСОБА_2 права власності на самочинно збудований гараж, не ґрунтуються на вимогах закону. Так, суд першої інстанції у судовому рішенні відхилив доводи відповідачів ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 щодо отримання ними погодження з власниками суміжної земельної ділянки на розміщення гаража. Такі докази у матеріалах справи відсутні, незважаючи на те, що у висновку Кременчуцької міської державної санітарно-епідемічної станції від 27 січня 2005 року погодження розміщення самовільно побудованого гаража під літерою "Е" є можливим за умови отримання погодження з власниками суміжних земельних ділянок про можливість розміщення об`єктів. Відсутність заперечень попереднього власника майна проти порушення права власності, не пов`язаних з позбавленням володіння не може бути підставою для відмови у задоволенні позову нового власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою спірного домоволодіння, апеляційний суд не взяв до уваги положення пункту 3 частини другої статті 16 ЦК України, згідно з яким припинення дії, яка порушує право, є способом захисту цивільних прав та інтересів; положення частини другої статті 386 ЦК України, згідно з якою власник може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення дій. За твердженням заявника ОСОБА_1, апеляційний суд в цій частині взагалі не переглянув рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд не перевірив підстав позову, зокрема, чи використовується спірна земельна ділянка (її частина) за цільовим призначенням, чи провадиться за вказаною адресою відповідачем ФОП ОСОБА_5 господарська (підприємницька, виробнича діяльність), чи порушує це його права за наявності між сторонами спору.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить постанову апеляційного суду скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_4 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження
№ 11-377апп18), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 359/10169/16-ц (провадження № 61-26710св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 464/10112/14-ц (провадження
№ 61-34205св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 365/317/16-ц (провадження № 61-18992св18), від 29 липня 2020 року у справі № 436/4776/12 (провадження № 61-14099св19), від 07 липня 2021 року у справі № 369/14294/17 (провадження № 61-1759св19); а також пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України у системного зв`язку з положеннями пункту 1 частин третьої статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд в частині позовних вимог до державного реєстратора Поркіної Л. О. залишив поза увагою те, що державний реєстратор прав на нерухоме майно не може відповідати за пред`явленими позовними вимогами про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності та про скасування запису про право власності. Отже ця обставина є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог, пред`явлених позивачем саме до державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про заборону ФОП ОСОБА_3 провадити господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 та про заборону ОСОБА_2 передавати у користування іншим особам земельну ділянку (її частину) для провадження господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, не надав належної оцінки встановленим у справі обставинам та поданим сторонами доказам, у постанові не навів відповіді на питання про те, чи провадить ФОП ОСОБА_3 в зоні садибної забудови за адресою: АДРЕСА_2 виробничу господарську діяльність із технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів; чи має місце з його сторони порушення правил добросусідства, на що позивач вказував у позовній заяві, зокрема в аспектах використання земельної ділянки всупереч цільовому призначенню, неприємних запахів та задимлення; чи відповідає ведення виробничої діяльності у цих обставинах нормативним протипожежним вимогам, а якщо не відповідає, то чи несе це в собі потенційну загрозу життю, здоров`ю та майну позивача; обмежившись лише неможливістю ухвалити рішення про заборону відповідачам вчиняти відповідні дії.
За твердженням заявника ОСОБА_4, апеляційний суд порушив вимоги статей 89, 110, 263, 264, 382 ЦПК України.
Доводи заявника ОСОБА_4 щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання майна об`єктами самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, є фактично аналогічними доводам, наведеним заявником ОСОБА_1 у касаційній скарзі у цій справі.
Також заявник ОСОБА_4 у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень частин третьої-п`ятої, сьомої статті 319, частини другої статті 331, частин третьої, четвертої статті 375, статті 391 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
Відповідач ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якій просить залишити постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року без змін, а вказану касаційну скаргу - без задоволення.
У відзиві відповідач ОСОБА_2 вказує на ненадання позивачем належних, допустимих та достатніх доказів, які б вказували на порушення його прав на володіння, користування, розпорядження його майном та спричинення шкоди ними населеному пункту, майну та здоров`ю позивача та його сім`ї.
Відповідач ФОП ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якій спросить залишити постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року без змін, а вказану касаційну скаргу - без змін.
Доводи ФОП ОСОБА_3, викладені у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 схожі за доводами відповідача ОСОБА_2 .
Державний реєстратор Поркіна Л. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просила постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.
Вказувала, що судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між вимогами позивача та діями відповідача. Тобто позивачем не доведено, яким чином державним реєстратором Поркіною Л. О. порушено права позивача або вчинено якісь дії, якими завдано шкоди (моральної чи матеріальної).
Також, державний реєстратор Поркіна Л. О. подала до Верховного Суду пояснення, де просила врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та вказала, що вважає себе неналежним відповідачем у цій справі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_4, та витребувано цивільну справу.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудящих від 05 березня 1958 року № 93/1 ОСОБА_6 надано право індивідуальної забудови на земельній ділянці на АДРЕСА_1, площею 510 кв. м. На підставі цього рішення виконавчого комітету 26 березня 1958 року, між відділом комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради депутатів трудящих, з однієї сторони, та ОСОБА_6 як забудовником, з іншої сторони, укладено договір № 40 на право будівництва індивідуального житлового будинку, який посвідчено 28 березня 1958 року нотаріусом Кременчуцької нотаріальної контори, за реєстром № 2922/1. Договір зареєстрований у Кременчуцькому міському житловому управлінні з реєстру власних забудовників обліку КЖУ 28 березня 1958 року, книга № 7 сторінка № 518.
Згідно з умовами цього договору відділ комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради депутатів трудящих надав ОСОБА_6 право безстрокового користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1, загальною площею 510 кв. м, згідно з планом земельної ділянки. Крім того, за цим договором забудовник взяв на себе зобов`язання, зокрема, побудувати на вказаній земельній ділянці житловий одноповерховий глинобитний будинок, сарай глинобитний критий, вбиральню, огородити садибу з боку вулиці (провулка) дерев`яним забором висотою 1,1 м.
План відводу земельної ділянки для індивідуальної забудови згідно з типовим проектом № 181-1 у АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 погоджений головним архітектором м. Кременчука та землеміром 22 березня 1958 року. Також у матеріалах справи наявний акт, датований березнем місяцем 1958 року, про проведення в натурі відводу земельної ділянки для індивідуальної житлової забудови на АДРЕСА_1, площею 510 кв. м.
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудящих від 15 квітня 1959 року за № 149/30 іншій особі надано право індивідуальної забудови на земельній ділянці на АДРЕСА_2, площею 510 кв. м. План відводу земельної ділянки для індивідуальної забудови згідно з типовим проектом № 181-1-а у АДРЕСА_2 наявний у справі, його погоджено головним архітектором міста Кременчука та інженером-геодезистом 04 травня 1959 року. Згідно з експлікацією у плані відводу на земельній ділянці має бути розташований житловий будинок під літерою "А", сарай під літерою "Б" тип № 2, убиральня і сміттєвий ящик під літерою "В", огорожа дерев`яна типу № 30. Всі будівлі під вогнетривкою покрівлею. Також у матеріалах справи наявний акт, датований квітнем місяцем 1959 року, про проведення в натурі відводу земельної ділянки для індивідуальної житлової забудови на АДРЕСА_2, площею 510 кв. м.
Відповідно до плану відводу земельної ділянки для індивідуальної забудови згідно з типовим проектом № 181-1-а у АДРЕСА_2, відстань між житловим будинком під літерою "А" на ділянці на АДРЕСА_2 та будівлею на сусідній садибі АДРЕСА_1 має складати 8,0 м.
Згідно з рішенням виконавчого комітету від 15 квітня 1959 року № 149/30 між відділом комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради депутатів трудящих, з однієї сторони, та ОСОБА_7 як забудовником, з іншої сторони укладено договір від 07 травня 1959 року № 63 про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, який посвідчено в нотаріальному порядку 13 травня 1959 року за реєстровим № 2988. За умовами цього договору забудовник зобов`язався побудувати на вказаній земельній ділянці АДРЕСА_2 житловий одноповерховий глинобитний будинок житловою площею 21,7 кв. м на відстані 3,0 м від червоної лінії; сарай глинобитний критий; вбиральню; огородити садибу з боку вулиці (провулка) дерев`яним забором висотою 1,1 м.
Відповідно до акта приймання індивідуального домоволодіння, який згідно з відомостями відповідного грифу на ньому затверджено рішенням від 06 травня 1982 року № 251 виконавчого комітету райради народних депутатів Крюківського району м. Кременчука, Крюківська районна комісія м. Кременчука прийняла домоволодіння на АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями цього акта будівництво закінчено у 1963 році.
Згідно з договором купівлі-продажу від 04 січня 1981 року, посвідченим державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори, в реєстрі № 2-8, відповідач ОСОБА_2 придбав незакінчений будівництвом 15 % готовності жилий будинок, розташований на землях держфонду в АДРЕСА_2 . Як зазначено в договорі, незакінчений будівництвом жилий будинок належить продавцю на підставі договору № 63 на право будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого в нотаріальному порядку 13 травня 1959 року за реєстровим № 2988. За умовами договору купівлі-продажу всі права і обов`язки із закінчення будівництва переходять до набувача ОСОБА_2 .
Умовами пункту 3 договору № 63 на право будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 передбачено, що будівництво зведених на земельній ділянці будівель і споруд повинно бути проведено в суворій відповідності з проектом будівництва, який затверджено управлінням головного архітектора міста Кременчука. Крім того, вказаний договір № 63 містить умову про те, що забудовник зобов`язаний при зведенні будівель виконувати всі чинні будівельні, протипожежні, санітарні правила і за порушення таких несе встановлену законом відповідальність.
Відповідно до акта приймання індивідуального домоволодіння, який згідно з відомостями відповідного грифу на ньому затверджено рішенням від 25 серпня 1988 року № 283/3 виконавчого комітету ради народних депутатів Крюківського району м. Кременчука, підтверджується, що Крюківська районна комісія м. Кременчука прийняла пред`явлене ОСОБА_2 домоволодіння на АДРЕСА_2 . У пункті 4 цього акта вказано, "надворные постройки состоят из летней кухни, сарая, гаража, уборной, летнего душа".
У період із 1993 року до 2000 року включно, відповідач ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 здійснив будівництво ще одного гаража (зі сторони суміжного домоволодіння АДРЕСА_1 ), який і в технічному паспорті Кременчуцького міського бюро технічної інвентаризації станом на 28 грудня 2004 року, і в технічному паспорті Кременчуцького відділення Полтавської ТПП станом на 01 березня 2018 року позначено літерою "Е". У технічному паспорті Кременчуцького відділення Полтавської ТПП станом на 01 березня 2018 року вказано, що гараж під літерою "Е" - 1993 року побудови. У заяві від 14 січня 2005 року на ім`я голови Крюківської районної ради вказано, що гараж побудовано в 2000 році. У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 вказав, що будівля гаража на АДРЕСА_2 була зведена у 2000 році.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 14 січня 2005 року на ім`я голови Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області спірний гараж побудований без дозволу органу місцевого самоврядування. В технічному паспорті Кременчуцького МБТІ станом на 28 грудня 2004 року міститься відбиток штампу про те, що гараж під літерою "Е" збудовано самовільно. Дата вказаного запису в технічному паспорті - 28 грудня 2004 року.
Постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Кременчука від 21 січня 2005 року № 2 у справі про адміністративне правопорушення у сфері містобудування вирішено питання про накладення штрафу за самовільне без оформлення дозволу на виконання будівельних робіт будівництво гаража на території садиби на АДРЕСА_2 . Вказано про порушення пункту 1.9 ДБН 79-92.